І в радості, і в горі
До кримчан комунізм наблизився у Жовтні 1963-го. На мітингу з нагоди пуску першої дніпровської води на півострів Хрущов і тодішній глава Компартії України Петро Шелест перерізали стрічку. О 13:45 господар Кремля з трибуни телефоном дав команду саперам, і ті підірвали перемичку, яка стримувала води Дніпра на Турецькому валу. Бурхливі овації заглушив шум води, що увірвалася у русло каналу.
Хрущов тоді вигукнув: "От би вимазати вас усіх цим чудовим брудом!"
Сімферопольський журналіст Олексій Бірюков, який був присутній на відкритті, згадував: "Не витримавши, присутні кинулися прямо в воду, стояли по коліна, вмивалися, мили руки".
А потім чиновники з почту Хрущова пустили в народ слова, які той сказав Шелесту: "От як правильно ми вчинили, що передали Крим Україні! І тепер ми зробили ще більшу справу — з каналом Крим оживе".
Досі існує думка, що Хрущов самовільно подарував півострів Україні. Однак на засіданні ЦК Компартії СРСР у січні 1954-го, коли вирішувалося це питання, він був відсутній. А постанову підписав тодішній глава уряду Георгій Маленков, якого в той час вважали головним наступником Сталіна.
Передачу Криму обговорювали лише 15 хвилин.
За кілька днів рішення ЦК продублював і пленум Верховної ради, тобто парламенту, на чолі з Климентом Ворошиловим.
Північно-Кримський канал став одним із найлогічніших причин передати півострів УРСР. Дирекція будівництва з 1951 року перебувала у Сімферополі, тобто в РРФСР (у Росії), а основні роботи почалися у Новій Каховці в УРСР. Це одразу викликало плутанину у вертикалях керівництва проекту і його фінансування. "Так простіше", — казали в Кремлі, віддаючи Україні цю валізу без ручки.
Але ж крім каналу на півострові потрібно було створювати комунальну та господарську інфраструктуру майже з нуля. На весь Крим тоді працювали тільки 29 продуктових магазинів. Основний товарообіг півострова відбувався на ринках, де головною валютою були продовольчі надлишки.
На початку 1961-го за вказівкою Кремля у північному Криму стартували земляні роботи. Першими йшли сапери, які витягли близько 5 тис. мін і снарядів, що залишилися після Другої світової. Потім археологи в поспіху збирали бодай якісь артефакти тієї безлічі культур, які існували на шляху каналу. Вже потім загуділи тисячі бульдозерів і скреперів. Від Каховки до Керчі під русло довжиною 402 км планували вийняти обсяг ґрунту, який дорівнює чотирьом Суецьким каналам.
Партія кинула клич молоді, і до Криму з усього Союзу за комсомольськими путівками прибули 10 тис. ентузіастів.
Жили перші будівельники в наметах поруч із робочими майданчиками. Їхній трудовий порив просто зашкалював. У 1970-х Олексій Бірюков зібрав у книзі Перекоп всіх передовиків будівництва Північно-Кримського каналу. Переважно тих, хто примудрявся п'ятирічні плани виконувати набагато швидше. "Одним із перших за комсомольською путівкою прибув сюди українець Анатолій Федоряченко, — писав автор. — Відтоді минули три п'ятирічки, план дев'ятої (1971-1975) він виконав за три з половиною роки". У книзі — сотні історій таких одержимих.
