Грошове питання

Ф інансування великого колективу, який роз'їжджав Європою, вимагало серйозного підходу. В червні 1919 року у Відні відбулася нарада українських послів. Всі погодилися, що кошти для капели потрібно шукати будь-якими шляхами.

Першим на виручку прийшов національний бізнес.

"На наше щастя, у Відні тоді гостювали представники [торгово-споживчого об'єднання] Дніпросоюз — Головко, Перепелиця та Євген Филипович, мій учень по Київській семінарії, — писав Кошиць. — Вони приходили на наші репетиції і раді були допомогти в нашому критичному становищі чим тільки можна".

Дніпросоюз на той час був найбільшою українською корпорацією з багатомільйонними оборотами й об'єднував 8 тис. кооперативів.

У лютому 1919 року той же Филипович відкрив у Станіславі першу за межами УНР філію компанії, і за три місяці обіг тільки цього представництва склав близько 17 млн карбованців. Відділення і банківські рахунки Дніпросоюзу з'явилися і в декількох європейських столицях.

Про успіх капели у Відні дізнався Володимир Винниченко, який перебував тоді в австрійському Зіммерінгу. Він розійшовся в організаційних питаннях із Петлюрою ще в лютому і пішов із політики назавжди.

НА ХВИЛІ: Кошиць із хористками
капели під час туру Америкою, 1923 рік

У серпні Винниченко написав Кошицеві: "Разом з цим листом надсилаю також лист міністру закордонних справ В. Темницькому [до Парижа], в якому прошу видати капелі всі гроші, асигновані Директорією. Оскільки ваша діяльність за кордоном набагато корисніша, ніж діяльність різних комісій і місій, які витрачають десятки мільйонів народних грошей і нічим, крім скандалів в ресторанах, не відзначаються".

Проте на початку осені 1920-го учасник капели Олекса Чеховський писав своєму братові Андрію, аташе дипмісії УНР в Італії: "Кошиць поїхав до уряду, щоб остаточно вирішити наше питання. Очікуємо всього — може, і ліквідацію без грошей привезе".

Майже весь вересень того року капела жила в чеському містечку Турнові — без концертів, економно. А наприкінці місяця хористи отримали лист від Кошиця з Варшави, куди перебрався уряд УНР. "Отримано 2,35 млн польських марок, — писав маестро. — Нам оплачується вересень і жовтень по нормі 540 чеських крон на людину і місяць у Польщі по 11 тис.польських марок. Затверджено Кабінетом міністрів. Сюди входять і костюми для нових хористів (потрібно, щоб капела була числом 60 осіб). Не засмучуйтеся довго цим цифрам, ви не можете уявити, що тут діється. Тут начальник штабу отримує 8 тис. марок на місяць, а міністр 24 тис. У всякому разі капела не може бути розпущена — це слова Отамана".

Але навіть фіндопомога від УНР не допомогла капелі зберегти єдність — від неї до кінця року відбрунькувалися дві групи хористів.

У січні 1921 року уряд УНР в екзилі виплатив останню квоту капелі.

Для подальшого турне Іспанією, Францією та Бельгією Кошиць оновив колектив і віддав його в руки професійних продюсерів. "Не можна навіть запросити на концерт тих, хто міг би бути корисний українській справі, — писав маестро у звіті Павлу Зайцеву, керівнику у справах мистецтв УНР, нарікаючи на умови контрактів. — Відсутність фондового капіталу робить капелу рабою в руках імпресаріо, перешкоджає пропаганді нашій і деморалізує співаків".