Краще пізно, ніж ніколи. Те, що я хотів би знати ще 15 років тому
Тільки коли дозволяєш собі бути в тиші, чуєш найголовніше
Якби я знав це 15 років тому…
Я б перестав гнатися. За чужими цілями, чужими мріями, чужими очікуваннями.
15 років тому я щиро вірив у work-life баланс. Думав, що ось-ось, іще трохи, ще один ривок — і знайду ту саму золоту середину між роботою та життям. Але тепер розумію: баланс зовні неможливий, поки всередині хаос.
Гонитва за успіхом виснажує. Іноді ти навіть не встигаєш запитати себе: «А чи насправді я цього хочу?»
Часто відповідь ні. Ми просто біжимо, бо так «треба». Бо всі так роблять. Бо суспільство диктує: до 30 купи, до 35 досягни, до 40 стань «тим-то і тим-то».
Справжня любов починається із себе
І поки ти мчиш на всіх парах, твоє життя проходить повз.
Тиша. Те, чого я раніше боявся. Раніше я завжди читав, слухав, навчався, переписувався, працював, планував. Здавалося, що якщо на хвилину зупинюся, то все пропущу, щось не встигну, щось важливе мене омине.
Але правда в тому, що найголовніше я не чув.
Тільки коли зупиняєшся, коли даєш собі простір для паузи, коли дозволяєш собі бути в тиші, ти чуєш найголовніше — себе.
І ще про любов.
Колись мені здавалося, що любов — це лише про іншу людину. Але тепер я знаю: справжня любов починається із себе. З того, як ти відчуваєш цей світ, як дозволяєш собі жити, як дбаєш про себе, як чуєш себе.
І тепер я думаю, що це і є справжній life balance. Не якийсь ефемерний, де чітко поділено години на «роботу» і «життя». А той, що всередині.
Робити те, що хочеться. Не робити того, що не хочеться. Жити.
Якби я знав це 15 років тому… Але знаєте що? Краще пізно, ніж ніколи.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
