Ці результати опитування, яке провели Державна служба якості освіти та мовний омбудсмен, кажуть, що мої спостереження просто на вулицях і в публічних просторах таки близькі до реальності.

У Києві русифікація відгризає і повертає назад своє: майже чверть (24%) вчителів спілкуються під час уроків російською, ще 40% — під час перерв.

При цьому загалом середні показники в Україні ліпші (14% на уроках та 21% на перервах).

Серед школярів Києва:

— 66% спілкуються російською на уроках,

— 82% під час перерв,

— 18% спілкуються скрізь лише українською.

В середньому по Україні 40% учнів використовують російську на уроках, 52% — під час перерв.

Менше, та теж вражаюче.

Де у майбутньому сфера застосування російської мови?

Дані засновані на опитуванні учнів.

Характерним тлом цієї ситуації є Орбанівські вимоги до законопроєкту про освіту, які під соусом захисту мовних прав угорської меншини насправді вимагають звузити сферу застосування української мови. Якраз минулого тижня їх обговорювали.

Але головне, як на мене, це все ж те, що ми самі робимо для (або проти) української мови.

Головне — що примушує вчителів говорити російською навіть на уроках?

Батьків — говорити російською з немовлятами, народженими під час війни?

Що мотивує, аби першим словом, яке вони чують від мами і тата, було російське?

Що за майбутнє вони бачать для них? Де у майбутньому сфера застосування російської мови? Ніяк не зрозумію.

І знаєте, всі колишні аргументи про те, що контенту українського замало, або щось українське недостатньо цікаве, або ще чогось комусь бракує, — це нині просто абсурд.

Контент є.

Усе українське та українською цікаве: література, театр, кіно, музика, ютуб, стендап, мультики — все.

Щоб зараз говорити російською у школі, треба просто не любити свою країну.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут