Нещодавно виступала на форумі, який був заявлений як форум культурної дипломатії. Мені хотілося б сказати декілька важливих речей про те, як ми використовуємо цей термін, а також окремо поговорити про дипломатію і культурні проєкти за кордоном.

Термін «культурна дипломатія» дуже активно використовується людьми й організаціями, які до дипломатії не мають жодного стосунку. Проте не кожен культурний проєкт, який робиться за кордоном, — це проєкт культурної дипломатії. Проєкт культурної дипломатії — це державний проєкт, державна політика. І якщо держава сюди не залучена як партнер або як організатор, то це не проєкт культурної дипломатії, а просто культурний проєкт за кордоном. І це теж окей.

Не має кожен бути проєктом культурної дипломатії. У цьому сенсі у нас якась гігантоманія, і ми не можемо погодитися з тим, що просто можуть бути просто проєкти за кордоном. Думаю, нам треба концентруватися не на проєктах «культурної дипломатії», а на якості подій загалом, які за кордоном робляться. Вони мають конкурувати з іншими, які відбуваються в тій країні, де ви щось робите. Мають відповідати порядку денному того, що цікаво конкретно в цій країні. Якщо в Німеччині можемо робити проєкти на тему переосмислення демократії, то в Колумбії треба робити проєкти на тему деколонізації. Бути чутливими до інтересів приймаючої сторони й актуального контексту.

На форумі питали, чи українським мистецтвом цікавляться в Європі. Мені здається, у самому питанні є проблема. По-перше, що значить «цікавляться», що значить «у Європі», і яким мистецтвом? Треба дуже чітко розрізняти, що в Європі є багато країн, у кожній із яких є свої інтереси, свої цінності та свої мистецькі тенденції.

Думаю, нам треба концентруватися не на проєктах «культурної дипломатії», а на якості подій загалом

По-друге, що значить «цікавляться». Це виставляють у музеях, купують, ідеться про міжнародний культурний обмін? Давайте будемо дуже критично дивитися на те, що і як ми робимо. І ще критичніше на те, що говоримо, яким вокабуляром користуємося. Бо якщо ми не робимо цього, тоді у нас стаються проєкти «культурної дипломатії», які ніхто в очі не бачив і ніхто не відвідував. Проєкт робиться дуже часто просто заради проєкту, а не заради ефективності.

Це стосується не тільки проєктів за кордоном, дуже часто це стосується і проєктів в Україні. Ми щось робимо, тому що воно здається важливим, але не приділяємо достатньо уваги маркетингу, не приділяємо достатньо уваги якості. І, зрештою, виходить щось посереднє, яке побачила якась кількість людей, які щось про це написали, але цей проєкт не залишається в історії. Бо його історична і соціальна цінність не зрозуміла.

І, зрештою, це не змінює нічого в плані культурного менеджменту, підходів, якості, презентацій і так далі. І якщо ми не стаємо кращими всередині, а просто продовжуємо щось робити без висновків, то ми не зможемо виграти на конкурентоспроможних майданчиках Лондона, Берліна або Нью-Йорка. Або навіть не беремо якісь суперрозвинуті культурні столиці, можемо взяти не столиці зовсім — ситуація буде та сама. Дуже часто не можемо конкурувати, тому що не враховуємо цю конкуренцію, а хочемо досі відкрити двері темою війни.

Коли приїжджаємо, наприклад, до Лондона, то маємо аналізувати конкуренцію на декількох рівнях. На рівні аудиторій — чи широкій аудиторії цікаво буде подивитися такий проєкт про Україну знову і знову, коли ми не готові переосмислити тему війни, а просто повторюємо травматичний досвід. Чи актуально на рівні порядку денного. На рівні інших проєктів, які наразі відбуваються і зокрема на кризові теми. Але особливо бути критичними чи достатньо того, що ми привезли, щоб воно дійсно має вплив.

Мова йде не про те, щоб митцям перестати говорити про війну, а скоріше, щоб перестати звертатися до одного й того самого травматичного досвіду, не переосмислюючи його, і натомість шукати нові слова, способи, форми й ракурс. Поле мистецтва є якраз тим, яке можна глибше дивитися, критично, обережно досліджуючи. І є дуже сильні художники. Але їх мало. З індивідуальним гострим поглядом і неординарною мовою.

Мені, загалом, здається, що українське мистецтво знаходиться в певній кризі, у пастці війни, пастці теми банальності зла. І це не дає змогу багатьом (особливо тим, хто ще в пошуку своєї художньої мови й тем дослідження) дозволити собі дослідити ширші теми або дослідити тему війни по-іншому. І мені важко про це говорити публічно, розумію, що багато людей може неправильно мене зрозуміти або просто не погодитися. Бо ми шукаємо зцілення зокрема і в мистецтві. А тема травматичного досвіду дуже чутлива.

Читайте також:

Олеся Островська-Люта

Мистецтво йти далі

Ідеться про те, що ми (ті, хто бере на себе сміливість формувати сенси або їх транслювати) маємо — художники також — бути (втретє) критичними до того, що ми робимо, ще більше, ніж завжди, ще більше, ніж умовно можуть дозволити собі якісь художники або куратори за кордоном у країнах без війни. Ідеться про те, що ми маємо в цілому починати вчитися говорити про щось інше, розуміючи, що війна завжди буде з нами. Хтось буде більш сконцентрований на цій темі, хтось менш. Але зараз ми всі дуже сильно боїмося, що якщо ми будемо говорити інакше, не достатньо себе пояснюючи, то не будемо почутими, що інша тема нецікава, що медіа не готові будуть про це писати, а люди не захочуть дивитися на мистецтво, яке не зачіпає напряму. І загалом, будемо чесними, з темою війни дуже важко конкурувати. Це видно і по міжнародних конкурсах, які виграють переважно ті, хто дивиться глибоко в травматичний досвід людства. Але чи ми маємо бути заручниками тільки цієї теми? Це дискусійне і складне питання, на яке я не маю відповіді.

Маємо дивитися на те, що робиться у світі, розуміти, що недостатньо створити хороший проєкт або проєкт на тему війни, що потрібно постійно підвищувати цю планку, рівень дискусії. І її складно підвищувати в умовах вічного обмеженого фінансування та і просто в умовах довгої війни. І це те, що вимагається від нас, що ми маємо вимагати від себе, якщо хочемо, на четвертий рік війни, бути почутими у світі.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут