Військовий переворот. Шойгу змінить Путіна?

Погляди

25 жовтня 2019, 11:33

Павло Баєв

Політолог, професор Інституту досліджень миру (Осло)

Армія стане однією з головних політичних сил, що формуватимуть трансформацію російського правлячого режиму після відходу Путіна

Минулого тижня медіа сфокусувалися на ескалації війни в Сирії та черговій драмі Brexit, тому навчання російських стратегічних ядерних сил «Грім-2019» залишилися практично непоміченими. Хоча цьогоріч маневри Грім безпрецедентні за своїм масштабом та інтенсивністю.

Офіційна інформація навмисно подавалася неточною. За різними даними, запуск балістичних ракет з підводних човнів Північного і Тихоокеанського флоту були координовані з запуском ракет із ракетоносців Ту-95МС і з тестом міжконтинентальної балістичної ракети. Кораблі Північного флоту і Каспійської флотилії практикувалися запускати по берегових цілях крилату ракету Калібр. У Криму ж використовувалися зенітно-ракетні комплекси С-400 для захисту під час імітації повітряного нападу. Цей складний тест цілого спектру можливостей російської армії підкреслює досягнення в підготовці до повномасштабної ядерної війни.

У межах навчань президент РФ Володимир Путін виконував свою роль головнокомандувача, керуючи запуском ракет за допомогою натискання кнопок на суперкомп’ютері Національного центру управління обороною, який сконструювали п’ять років тому за наказом міністра оборони Сергія Шойгу.

Шойгу обережний і не проявляє своїх амбіцій

До речі, російський міністр оборони, який обіймає цю посаду з 2012 року, поступово зміцнює свої політичні позиції: цього року Путін визнав доречним відзначити свій день народження в сибірській тайзі лише (не рахуючи приблизно сотню охоронців) у компанії «натураліста» Шойгу. Тувинець Шойгу вперше з’явився на російській політичній арені за ціле десятиліття до Путіна, і йому вдалося зберігати стійкий рівень суспільної довіри і дивно низький рівень недовіри. Цим він різко відрізняється, наприклад, від прем'єр-міністра Дмитра Медведєва, якому не довіряє третина респондентів і чиєю роботою незадоволені дві третини.

Шойгу розуміє значущість зв’язків з громадськістю. Він був єдиним політиком високого рівня, який був присутнім на похоронах відомого радянського космонавта Олексія Леонова. Ба більше, він часто афішує свої традиційні консервативні цінності. І допомагав будівництву великого собору для Збройних сил РФ. Ретельно плануючи появу на публіці, Шойгу уникає розмов з журналістами. Тому так привернуло увагу його нещодавнє велике інтерв'ю для московського таблоїду. Він докладно вихваляв свої досягнення в модернізації армії, але вважав за краще опустити невдачі, що мали широкий резонанс — наприклад, вибух нової ядерної боєголовки біля Сєверодвінська в серпні цього року. Популярна газета Известия опублікувала досить критичну відповідь на це інтерв'ю, де підкреслювалося, що багато військових реформ ініціювали та провели до призначення Шойгу на посаду. Ця стаття зникла через кілька годин після публікації, а її автора звільнили.

Марнославство і несприйнятливість до критики — риси, що характеризують Шойгу як лідера, проте крім того він чітко розуміє, як і навіщо приховувати свої амбіції, а також вести інформаційні операції. Торік він створив у своєму міністерстві Головне військово-політичне керівництво збройних сил РФ і призначив генерала Андрія Картаполова, колишнього командувача російських військ у Сирії, його керівником і своїм заступником. Це управління займається проведенням безперервних кампаній пропаганди, що дали можливість Шойгу відмахнутися від таких приголомшливих невдач як, наприклад, провалена спроба замаху на колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля у Великобританії, якого Путін називає зрадником.

Цей скандал, який все ще розгортається, сфокусував увагу кількох міжнародних розслідувань на діяльності російської військової розвідки — Головного розвідувального управління (ГРУ). Це один зі старих радянських спецпідрозділів, що підкоряються генеральному штабу збройних сил РФ і отримали нові можливості для підпільної діяльності — від кібератак до спроб переворотів. Ці розслідування визначили, що ГРУ відповідальне за вербування і тренування найманців для нелегальних «приватних» військових підприємств (таких як відома група Вагнера, яку асоціюють з бізнесменом Євгеном Пригожиним, наближеним до Путіна).

Шойгу залишається поза цими інтригами і прагне використовувати нову пристрасть Путіна до ядерної «суперзброї» для того, щоб збільшити оборонний бюджет і завадити скороченням. Путін, втім, не бажає повторювати радянську помилку і надмірно пріоритезувати військово-індустріальний комплекс, наполягаючи на тому, що придбання сучасного озброєння Росією вже досягло максимуму. Однак Шойгу має намір отримати схвалення свого плану з консолідації всього військового будівництва в одну суперкорпорацію, яка підпорядковується Міністерству оборони. Ця централізація дає військовим чиновникам контроль над величезними фінансовими потоками. Нещодавній арешт заступника начальника Генштабу не зможе покінчити з настільки процвітаючою корупцією.

Один з особливих талантів Шойгу — вміння завойовувати відданість вищих чинів і повагу офіцерського складу. Це забезпечує більшу злагодженість роботи збройних сил Росії в порівнянні з іншими силовиками, зокрема із всемогутньою ФСБ, яка постраждала від кількох корупційних скандалів. Згуртованість цього інституту, зацементована виплеканим військовою товариськістю, найімовірніше, свідчить про те, що армія стане однією з головних політичних сил, які формують трансформацію російського керівного режиму після відходу Путіна. Шойгу обережний і не проявляє своїх амбіцій, подаючи зростаючу мілітаристську пропаганду під виглядом пропаганди патріотизму і консервативних цінностей.

У Росії довгий послужний список надмірних інвестицій у військову силу і безліч прикладів палацових переворотів, проведених рішучими і цілеспрямованими генералами. Але у цієї країни немає досвіду прямого військового правління. Шойгу прекрасно розуміє, що придворні Путіна й олігархи протистоять тому, щоб керівна військова еліта отримала і монополізувала політичну владу — вони вважають за краще продовження стагнації.

Однак прихований попит на зміни може зіграти несподівано і сильно, висунувши на перший план російську версію таких нетипових лідерів як Володимир Зеленський в Україні або Нікол Пашинян у Вірменії. Запобігання смуті може стати раціональним політичним вибором для зацікавлених у в’янучому «путінізмі» занепокоєних сторін, і Шойгу акуратно демонструє себе як безпечніша пара рук. Відео, на яких поліція не може стримати натовп на вулицях Гонконгу, Барселони, Бейрута і Сантьяго, змушують деяких представників російської еліти задуматися про танки — і про авторитет, який ними рухає.

Переклад НВ

Оригінал

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікацію повної версії тексту заборонено

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Інші новини

Всі новини