Порахуймо. Росія підвищила військові витрати на 2% ВВП із 2008 до 2016 року — це багато. Фінансові санкції ЄС коштують Росії 1−1,5% на рік. Крим — $5 млрд на рік і Донбас приблизно стільки ж. Це $10 мільярдів на рік. І це не військові витрати, а витрати адміністрації, пенсії та інфраструктура.
ВВП Росії становить $1 трлн 600 млрд на рік. Тобто 3−4% ВВП на рік через війну в Україні та санкції вони втрачають, і економіка Росії перебуває у стагнації. Реальні доходи населення за останні роки знизилися на 13%. До того ж у Росії авторитарна клептократія. Керівництво країни зосереджене на накопиченні капіталу в руках невеликої групи, все це схоже на часи Брежнєва, тільки крадуть більше.
Що водночас робить Путін? Він збирає резерви. Сьогодні вони становлять $530 млрд, але люди від цього нічого не мають і живуть ще бідніше. Єдина Росія вже втрачає підтримку, а керівники ФСБ, дивлячись на комерційні успіхи найближчого до Путіна кола людей — Міллера, Сєчина, Тимченка, Ротенберга й Ковальчука, відчувають несправедливість свого, нехай немаленького, але не співмірного з найближчим колом доходу. Все це робить позицію Путіна досить складною.
Він не готовий здійснювати реформи, бо це послабить його автократію, але він може вийти з Донбасу, і це автоматично позбавить його від санкцій. Я впевнений, що він ще не вирішив, що робити з Донбасом, але це одна з можливостей, на яку він, вочевидь, дивиться.
Повну версію інтерв'ю з Андерсом Аслундом читайте в журналі НВ за 17 жовтня 2019 року