Прочитав тут кілька текстів про те, що ось, у російської влади все під контролем, всіх розгромили, посадили, всі свої проблеми вирішили, повністю контролюють ситуацію, сподіватися нема на що і так далі. Дивно, що начебто грамотні люди такі дурниці пишуть, але давайте детальніше розберемо — чому це маячня.
1. Влада дуже швидко, навіть не встигнувши як слід ще нічого зробити, досягла межі застосування сили. Навіть ті махання кийками, обшуки і арешти, які ми бачили, призвели до дуже серйозного суспільного збурення, зростання протестних настроїв і, найголовніше, швидкої політизації раніше неполітичних верств суспільства.
Влада чудово розуміє, що хоч у них і є серйозна силова перевага, але далі розширювати масштаби застосування сили вони не можуть. Це добре видно росіянам, безпосереднім учасникам подій, але не видно багатьом розумним коментаторам, які або за кордоном, або на вулицю не надто часто ходять, а пишуть в основному тексти.
2. Російська влада, звичайно, за звичкою своєю продовжить всіх бити і садити, але результатом цього буде тільки одне — повна втрата підтримки з боку суспільства. Це помилка — вважати, що громадська думка для нинішньої російської влади нічого не означає. Навпаки, всі 20 років ця влада тільки й тримається на громадській думці (від широкої підтримки до байдужості і аполітичності), постійно трясеться над своїми рейтингами і всю стратегію боротьби з опозицією будує на постулаті: «Ви — маргінальна меншість, а вся підтримка у нас». Жити і функціонувати в умовах відсутності широкої підтримки ця влада не вміє, і виходить це у неї, як ми бачимо, погано. Силовий компонент, як це не парадоксально, має яскраво виражений і дуже швидкий зворотний ефект. Розширювати його застосування вони можуть, звичайно, але тим гірше це буде для них політично.
Там є люди — перш за все сам Путін (він особисто стоїть за всіма рішеннями, повірте — сам особисто навпроти прізвищ циферки ставить, кому скільки діб дати. Багато коментаторів просто не мають уявлення до якої міри там розвинений мікроменеджмент. Зверніть хоча б увагу на те, яка приголомшлива ступінь координації між десятком різних силових відомств, судами
Вони-то вірять в теорію, що осередок опору треба придушити на ранній стадії, в зародку, залякати всіх, хто потенційно може до опору приєднатися, але в реальності такі дії сприймаються як непропорційне застосування сили. Особливо на тлі того, що ставлення до влади сильно погіршилося з економічних причин, їм складно уявити свою систему як щось таке, чим населення дорожить і що варто захищати, а критиків влади — як якихось божевільних, адже вони говорять те, з чим більшість населення повністю погоджується. Тобто б’ють і саджають людей, які говорять правду, близьку широким верствам населення. А у тих, хто б'є і садить, накрадене не вміщається в кишенях. Так що силова ескалація — прямий шлях до обвалу їхньої популярності.
3. Економічна складова тут вкрай важлива. Зростання немає і вже не буде, в уряді починається дикий розбрід і срач на тему: «хто в цьому винен?» Обидва головні супротивники — Центральний банк і Міністерство економічного розвитку Росії - вже заговорили про ризики рецесії. При цьому геополітикою народ вже ситий по горло, вона не тільки пере- і відпрацьована, а тривалий період без економічного зростання не може не викликати прямих асоціацій — чи варто було займатися цією фігньою на міжнародній арені, якщо платою стали зубожіння й економічна безпросвітність.
4. У тому числі і з урахуванням пункту 3 (але ним аж ніяк не обмежується) всі ці явища посилять бродіння всередині влади. Акела щось занадто часто став промахуватися. Я вважаю російський істеблішмент слабким і нездатним на відкрите протистояння з Путіним — тому палацових переворотів чекати не варто, але варто чекати посилення внутрішнього саботажу, що ще сильніше розхитає систему. Саботажу не тільки в прямому сенсі, хоча приклад високопоставленого співробітника зовнішньополітичного блоку Адміністрації президента Смоленкова надзвичайно показовий. У них прямо в керівництві зовнішньою політикою на високій посаді сидів справжнісінький американський шпигун, а тепер уявіть, скільки там насправді таких латентних шпигунів, які прямо ось так на США працюють, але вже точно не в захваті від того, що відбувається в Росії і не фанати Патрушева і ко. А радше саботажу в класичному для російської бюрократії сенсі «Як би чого не вийшло в ці challenging times, не буду я робити взагалі нічого, ініціатива карається, а під лежачий камінь вода не тече». Але і відкритих виступів буде достатньо, і підходи до Путіна почастішають: «Володимире Володимировичу, все летить до е-матері, нам треба терміново корегувати курс».
5. На цьому тлі спроби нагнати страх не тільки не працюють, а й дають зворотний ефект. Давайте прямо говорити — метою всього цього залякування і погромів було видавити російських лідерів опозиції в еміграцію і розгромити інфраструктуру. Нічого з цього не вдалося. Десять років тому про перспективу отримати кийком по голові або 5−10 діб адміністративного арешту говорили з жахом, а зараз є десятки тисяч людей, готових виходити на несанкціоновані акції, тисячі людей, які вже мають досвід затримань і протистояння з ОМОНом, сотні відсиділи арешти. Страх буде відступати в такій ситуації.
По суті, єдине, що у російської влади залишилося — це палиця, але суспільству її масове застосування не подобається, ця зброя в політичному плані неефективна. Так, звичайно, ця влада ще сильна і побореться за виживання, багато буде неприємного на цьому шляху і це може зайняти час, але динаміка дуже вражаюча, і відповіді на всі ці виклики влада поки не демонструє здатності давати. Так що треба тиснути далі. В цілому, швидкість падіння авторитету влади перевершує навіть мої найоптимістичніші очікування.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ