Сі Цзіньпін страждає від ударів долі протягом усього 2019 року, починаючи з торговельної війни зі Сполученими Штатами і закінчуючи кризою в Гонконзі та міжнародною критикою щодо дотримання прав людини в його країні. І, схоже, його перспективи на 2020 рік виглядають ще гірше.
Китай міг закінчити торговельну війну зі США у травні минулого року, надавши таким чином значний імпульс своїй економіці. Проте, в останній момент китайські лідери пішли назад у низці питань, які американські парламентери вважали врегульованими. Оскільки США також зазнали високих витрат від торгової війни, президент Дональд Трамп розлютився і помстився.
Крім введення нових тарифів, Трамп нарощував свої зусилля з обмеження доступу Китаю до життєво важливих технологій. Менш ніж через два тижні після розвалу торгової угоди Трамп підписав розпорядження, яке забороняє американським компаніям використовувати телекомунікаційне обладнання від виробників, яких його адміністрація вважала загрозою для національної безпеки. Найвидатнішим у цьому списку виявився китайський технологічний гігант Huawei, бажання висунути санкції якому Трамп демонстрував уже протягом кількох місяців.
І хоча США і Китай оголосили про угоду на умовах нової торгової угоди «першої фази», технологічна війна, як і ширше протистояння між двома державами, триватиме. Це означає, що проблеми Сі не зникнуть, особливо з огляду на стійку економічну залежність Китаю від зовнішнього світу і важливу роль підвищення рівня життя в підтримці легітимності однопартійного правління.
Подальші ризики пов’язані з Гонконгом, який охоплений важкою політичною кризою з моменту його повернення під юрисдикцію Китаю в 1997 році. Все почалося з того, що підтримуваний Китаєм глава виконавчої влади запропонував законопроект, який полегшує видачу підозрюваних у скоєнні злочинів з міста на материк. Розцінивши це як знак розширення кампанії центрального уряду щодо встановлення жорсткішого контролю над особливим адміністративним районом, люди на знак протесту вийшли на вулиці.
Уряд відмовився поступитися, після чого кількість розгніваних протестувальників збільшилася. Торговий центр Азії швидко перетворився на зону бойових дій, де спеціальні поліцейські підрозділи стріляють по одягнених у чорне демонстрантах гумовими кулями і сльозогінним газом, а ті відповідають коктейлями Молотова і камінням. До того моменту, як уряд оголосив про офіційне відкликання законопроекту, пройшли місяці, і було вже занадто пізно намагатися заштовхнути джина назад у пляшку. Незважаючи на тисячі арештів, протестувальники не виявили ніяких ознак відступу.
Наприкінці листопада, через більш ніж півроку заворушень, уряд Китаю зазнав крайнього обурення, коли майже три мільйони виборців допомогли демократичним силам здобути нищівну перемогу на виборах до місцевих окружних рад (вони виграли 388 з 452 оспорюваних місць). У такій ситуації репресії, що нагадують різанину на площі Тяньаньмень у 1989 році, найімовірніше, призведуть до наслідків, які не залишать Сі великого вибору.
Ще одного серйозного удару завдали Цзіньпіну в листопаді, коли The New York Times отримала понад 400 сторінок китайських документів для внутрішнього користування, що стосуються масового тюремного ув’язнення представників етнічних меншин, зокрема, мусульманських уйгурів, у районі Сіньцзян. Доступ до настільки делікатних матеріалів був тільки у когось всередині уряду Китаю, і це наводить на думку, що політичні вороги Сі, можливо, навмисно злили їх у західну пресу, щоб підірвати його авторитет у світі.
Сі Цзіньпін також втрачає владу над Тайванем. Наприкінці минулого року керівна тайванська «Демократична прогресивна партія за незалежність» на чолі з президентом Цай Іньвень зазнала болючої поразки на загальних виборах. Однак відтоді як у Гонконзі спалахнули протести, Цай позиціонує себе захисницею Тайваню від маріонеток китайського уряду, які прийняли б модель «одна країна — дві системи». Схоже, тепер Цай має намір досягнути переконливої перемоги на президентських виборах у наступному місяці.
У всіх проблемах минулого року Сі може звинувачувати тільки себе, або, точніше, проведену ним надмірну централізацію влади. Торгові суперечки з США, побоювання щодо китайського втручання в Гонконзі й етнічна напруженість у Сіньцзяні — все це передувало приходу Сі до влади в кінці 2012 року. Однак колективне керівництво Китаю, нехай корумповане і нерішуче, змогло обмежити ескалацію цих криз, багато в чому завдяки категоричному небажанню йти на ризик. Наприклад, коли в 2003 році більше півмільйона людей у Гонконзі висловили протест проти запропонованого закону про національну безпеку, уряд Китаю негайно відкликав його.
Однак, оскільки Сі зосередив політичну владу в своїх руках, процес ухвалення рішень змінився. Ті, хто сподіваються вплинути на політику, мають отримати доступ до самого Сі, і у них є всі стимули для тенденційного підбору інформації відповідно до його уподобань. Аналогічним чином, колеги Цзіньпіна в Постійному комітеті Політбюро не діляться інформацією, яка може суперечити його думці, побоюючись виявити нелояльність. Вони знають, що пропозицію альтернативного підходу можуть розглядати як прямий виклик авторитету Сі.
Нетерпимість Сі Цзіньпіна до незгоди і вразливість перед недостовірною інформацією зробили його уряд набагато схильнішим до політичних помилок. Що ще гірше, оскільки великий лідер має зберігати образ віртуальної непогрішності, навіть очевидно неефективна і контрпродуктивна політика навряд чи буде повністю скасована.
Нині влада Сі здається непохитною. Однак оскільки динаміка ухвалення рішень на найвищому рівні навряд чи зміниться, він буде вразливий для нових викликів найближчих місяців. Справді, 2020 рік може виявитися для Сі Цзіньпіна ще більш невдалим.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2019
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ