Одіссея Крістофера Нолана. ТОП-7 скандалів, що можуть потопити новий фільм зіркового режисера (або й ні)
Погляди12 липня, 18:31
Нагадаю контекст. Нолан — режисер, якому Голлівуд пробачає майже все: тригодинний хронометраж, зйомки на плівку замість цифри, заборону на стільці на знімальному майданчику. IMAX навіть випустив для Нолана нове покоління камер.
Він починав із Пам’ятай та Престижу — фільмів-головоломок, які справжні фанати й досі вважають більш «ноланівськими» за духом, ніж Інтерстеллар та Оппенгеймер (я, наприклад, поділяю цю думку на 300%).
Потім були Темний лицар, Початок, Дюнкерк і Тенет (про який багато шанувальників режисера воліють не згадувати). А у 2024-му — режисерський Оскар за Оппенгеймера, що зібрав майже мільярд.
Після такого можна було знімати що завгодно.
Нолан обрав Гомера. І тут почалося таке…
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Масштаб відповідний. Бюджет — 250 мільйонів доларів; це найдорожчий проєкт у його кар'єрі. Перший в історії блокбастер, повністю знятий на камери IMAX 70 мм. Акторський склад нагадує шорт-лист премії Оскар: Метт Деймон, Том Голланд, Енн Гетевей, Зендея, Роберт Паттінсон, Шарліз Терон.
Квитки на прем'єрні сеанси надійшли в продаж за рік до релізу. Їх розкупили за кілька годин.
Але паралельно з рекламною кампанією тривала інша — стихійна. Кожен трейлер викликав нову хвилю обурення: кастинг, костюми, акценти й навіть вибір діалекту.
До прем'єри накопичилося стільки нарікань, що будь-якого іншого режисера вже давно «скасували б». Але не тут-то було. Нолан — головний режисер-зірка свого покоління. Мені часом здається, що він міг би зняти фільм про те, як кролик і черепашка грають у хрестики-нулики, і фанати все одно оголосили б це геніальним творінням.
Загалом, ось сім головних скандалів навколо Одіссеї та тверезий (сподіваюся!) погляд на те, чи здатний хоча б один із них потопити новий корабель Крістофера Нолана.
Олена Прекрасна, яка не всім здається прекрасною
Найгучніший скандал розгорівся навколо актриси Лупіти Ніонго в ролі Єлени Троянської.
Консервативні коментатори — а також Ілон Маск, який особисто долучився до дискусії, — визнали вибір темношкірої актриси історично недостовірним. Свою позицію вони обґрунтовували гомерівським епітетом «білорука».
Звісно, критики цієї критики традиційно назвали її расистською. Суперечка триває вже кілька місяців і не вщухає.
Усе це звучить досить кумедно. Сперечатися про історичну достовірність персонажа, чию вроду не зміг описати навіть Гомер, а існування — підтвердити бодай один історик, — справа захоплива, але безперспективна.
Колись Єлена відправила в дорогу тисячу кораблів. Тепер — тисячу тредів.
Як показує практика, касі це не шкодить: обурені зазвичай купують квиток, щоб висловити своє обурення предметно й ґрунтовно.
DEI-кастинг і полювання за стандартами «Оскара»
Слідом за цим надійшла друга хвиля: Маск та його однодумці заявили, що акторів добирали не за талантом, а заради відповідності стандартам різноманіття Кіноакадемії.
Тобто Нолану закинули дотримання концепції DEI (різноманіття та інклюзивність). Тієї самої, завдяки якій у нещодавніх серіалах почали з’являтися темношкірі Ахілл і Клеопатра та навіть британська королева. На радість лівим і, звісно ж, на шалене обурення консерваторів.
Раніше Нолана не помічали в слідуванні жодним політичним трендам. Скоріше навпаки. Ліві розкритикували його за те, що в «Тенеті» головна героїня постала в образі такої собі «дами в біді», яку відчайдушно кидався рятувати головний герой.
Звинувачення в тому, що Нолан поступився і пішов на поводі в політики DEI, набуло значного поширення, хоча більшість американських видань, наприклад, охарактеризували його як расистське за своєю суттю. Утім, неприємний осад залишився: частина аудиторії тепер переконана, що фільм знято суто «для галочки» і що це — чергова голлівудська «агітка».
Є нюанс. Нолан — режисер, до якого зірки першої величини шикуються в чергу й погоджуються на ролі без сценарію.
Підозрювати його в тому, що він проходив кастинг заради квоти, — це все одно що підозрювати мадридський «Реал» у наборі гравців за оголошенням.
А з погляду прокату скандал працює як безкоштовна реклама: про Одіссея вже рік говорять люди, які ходять у кіно раз на п’ять років.
Ахіллес Шредінгера
Окремий шквал обговорень виник навколо Елліота Пейджа. Для тих, кого щойно «розморозили», нагадаємо: раніше це була акторка Еллен Пейдж (яка, до речі, грала у фільмі Нолана Початок).
За чутками, актор міг отримати роль Ахілла — офіційно його персонажа так і не розкрили. Самих лише чуток вистачило, щоб викликати шквал трансфобних коментарів: як це так — найвидатнішого воїна Еллади гратиме трансгендерний актор. Скандал вийшов показовим: із криками, петиціями та цілковитою відсутністю підтвердженого предмета суперечки. Лише останніми тижнями стало зрозуміло, що Пейдж грає зовсім не Ахілла, проте інтернет назавжди запам’ятав усі ці мільйони гнівних дописів і коментарів.
До речі. Тут варто згадати першоджерело. В Одіссеї — поемі, яку не слід плутати з Іліадою, — Ахілл з’являється епізодично, у царстві мертвих, і переважно нарікає на потойбічне життя. Тобто інтернет кілька місяців бився за роль, яка передбачає — гіпотетично — хвилини три екранного часу. Гомер оцінив би цю іронію. А от касові збори, найімовірніше, цього не помітять.
Корабель вікінгів і шолом Бетмена
Уважні глядачі трейлерів знайшли претензії, серйозніші за ідеологічні.
Корабель у кадрі підозріло нагадує драккар вікінгів — до появи яких від часів Троянської війни залишалося ще кілька тисяч років. А шолом і обладунки Агамемнона одразу ж порівняли зі спорядженням Бетмена.
Нолан поспішив стати на захист своєї позиції. Чорні обладунки, за його словами, цілком могли існувати — воронована бронза є історично правдоподібною.
Порівняння з Бетменом, щиро кажучи, влучило просто в ціль: людина десять років знімала Темного лицаря, а м’язова пам’ять — річ уперта.
Але ж халепа: ніхто з обурених теж не був свідком епохи бронзи. Реконструкція часів, від яких лишилися тільки черепки й одна поема, дає митцеві чималий простір для творчості. Глядачеві в залі, як правило, важливіше, щоб корабель ефектно тонув, а не щоб його вигляд був підтверджений археологами.
Також скажу, що мільйони шанувальників Нолана спокійно пробачили йому ту дивну фантазію, коли герой провалився в чорну діру, надсилав звідти повідомлення своїй дочці, а потім ще й якимось чином вибрався назад — саме вчасно, щоб встигнути попрощатися зі своєю постарілою дочкою й ефектно полетіти в захід сонця.
Якщо Одіссея матиме бодай половину того успіху, що й Інтерстеллар, ніхто не дорікатиме режисерові за «шолом Бетмена» на Агамемноні.
Битва перекладів
А ось і ще один скандал для естетів: Нолан згадав, що, окрім інших, звертався до перекладу Емілі Вілсон — першої жінки, яка переклала Одіссею англійською мовою.
Частина онлайн-критиків давно зарахувала Вілсон до ревізіоністів: її переклад називають надто сучасним і надто феміністичним. Згадку про неї Ноланом ці люди сприйняли як оголошення війни класиці.
Оцініть красу моменту: люди сперечаються про те, який саме переклад поеми віком у двадцять сім століть є правильнішим.
Наважуся припустити, що значна частина тих, хто сперечається, не дочитала до кінця жодного.
Дозволю собі ще один жарт. Гомер пережив падіння Трої, загибель античності та шкільну програму. Переживе й дискусію про феміністичний порядок денний у соцмережах — а на касові збори фільму вибір перекладу вплине приблизно так само, як шрифт у титрах.
Тревіс Скотт, аед з автотюном
Вибір Тревіса Скотта спантеличив навіть лояльну публіку. Темношкірий репер із мінімальним акторським досвідом — у фільмі з бюджетом 250 мільйонів доларів; судячи з трейлера, він виконує роль оповідача.
Скептики пророкують дерев’яну гру та зруйноване занурення в історію.
Нолан (якого, до речі, раніше не помічали в любові до репу) відповів елегантно: реп, за його словами, — прямий спадкоємець усної поетичної традиції, яка, власне, й зберегла гомерівський епос.
Тут із Ноланом важко сперечатися.
Аеди (співці давніх переказів) імпровізували під музику, збирали натовпи й змагалися між собою — до наших днів дійшла легенда про змагання Гомера з Гесіодом. По суті, це був давньогрецький реп-батл.
Ризик, безумовно, є. Якщо Скотт не впорається з роллю, жодна теорія не врятує. Але ж у Нолана й Гіт Леджер свого часу вважався невдалим вибором (люди кричали, що після Джека Ніколсона «такий Джокер» нам не потрібен) — і ми пам’ятаємо, чим усе закінчилося.
Тату, ти повернувся — давньогрецький епос з американським акцентом
Остання претензія стосується мови. У трейлері Телемах у виконанні Тома Голланда називає Одіссея словом *dad* («тату»). Публіка очікувала урочистого «батьку», а натомість почула інтонації підлітка, який зустрічає батька з відрядження. Додайте до цього американські акценти британських акторів — і ось уже половина інтернету оплакує велич майбутнього кіноепосу.
Так, так, протягом багатьох десятиліть у Голлівуді існувало неписане правило: в історичних фільмах усі розмовляли з британським акцентом (це ніби підносило героїв і віддаляло дію від нудної та буденної сучасності).
Нолан вирішив ігнорувати цю традицію.
Захисники Нолана вже зірвали собі голоси, намагаючись довести традиціоналістам, що гомерівський епос створювався як жива оповідь для широкого загалу, а не як мармурова плита.
Загалом, українського глядача цей момент взагалі не має турбувати. Фільм виходить в українському дубляжі, тож того доленосного «dad» ви фізично не почуєте.