«Абсолютно бездарна історія». Чому рейди представників ТЦК на концертах — «показуха», а не ефективна мобілізація — інтерв'ю з Княжицьким

 — Нещодавно сталася подія, яка, мені здається, лише підкреслила певний розкол між цивільними та військовими. Працівники ТЦК завітали на концерт гурту Океан Ельзи і почали перевіряти документи в чоловіків. Суспільство розділилось: одні підтримали працівників ТЦК, інші - не підтримали. Думки розділилися навіть у стінах парламенту. Ви сказали, що перевірка з боку ТЦК на концертах українських виконавців — це загроза українській культурі. А ваш колега по комітету Микита Потураєв сказав, що жодної загрози для української культури такі рейди не несуть. Чи могли би ви детальніше пояснити свою позицію: яку загрозу несуть українській культурі такі дії? Це війна, вони ж нібито мають усюди відбуватись.

— Почнемо з того, що, коли війна, має відбуватись ефективна мобілізація, а не показуха. Ці всі дії на концерті [Святослава] Вакарчука я вважаю суто показухою. Бо для того, аби справді призвати людей чи примусити їх не порушувати закон, є безліч набагато ефективніших способів. Такі дії лише відлякують людей від мобілізації, сіють паніку в суспільстві, яка шкодить військовим.

Цивільні та військові не тому розділилися. Військові, очевидно, хотіли би мати якісь терміни… зараз не кажуть демобілізації, але припинення своєї служби. Військові би хотіли, аби мобілізація була дійсно ефективною, бо в підрозділах не вистачає людей. Військові хотіли б озброєнь, бо їх теж не вистачає. Це те, чого хочуть військові, і те, чого хочуть і багато цивільних, просто влада не завжди це розуміє.

Коли говорити про те, в який спосіб проводити мобілізацію, почнемо з того, що ми чудово розуміємо, ворог для нас становить небезпеку з декількох пунктів. Один із них (і для мене найголовніший) — вони хочуть, крім того, аби ми не були членами НАТО, окупувати нашу територію; вони хочуть, щоби не було української мови та культури, і української церкви. [Глава російського МЗС Сергій] Лавров про це відверто говорить.

І коли вони воюють проти неї, а паралельно ми починаємо воювати проти неї тут, то на кого ми тоді працюємо? Ми працюємо на ворога.

Когось — одного чи двох — затримали на цьому концерті, але дуже багато людей здали квитки — це теж цікавий факт, бо це проти української культури. Можна по-різному ставитися до Славка Вакарчука — чи як до політика, чи навіть як до музиканта, — але ніхто не може заперечити, що він точно є непересічним явищем для української культури. Він точно розвиває її, допомагає їй.

І коли я виходжу на вулиці Києва, чую скрізь російську мову… Очевидно, через те, що дуже багато внутрішньо переміщених людей, але не тільки через те. А через те, що влада дає такий приклад: вона атакує все українське, не виконуючи при цьому ефективних завдань із мобілізації.

Чому люди бояться? Вони ж не перевірки документів бояться. У нас дуже часто кажуть: «Подумаєш, прийшли, перевірили документи». Та ні, проблема полягає в тому, що дуже часто ТЦК (і кожен із нас із цим стикається) зупиняють людей і одразу відправляють їх на ВЛК і на точку збору. З цим стикається дуже багато людей.

Річ же не в перевірці документів. А в тому, що людям замість того, аби нормально надіслати повістку за адресою, і [застосовувати примус] вже в тому разі, якщо люди порушили закон і не з’явилися вчасно за повісткою, з поліцією, з приводом притягнути до відповідальності; ТЦК дуже часто забирають тих людей, які жодних повісток не отримували.

Очевидно, непроста ситуація на фронті. І сама кампанія з мобілізації була організована ганебно, продовжує ганебно проявлятись. Які наслідки цього? Це все показують насамперед в російських каналах, і в українських, і всюди у світі. Ми ж бачили, Associated Press писали про цю подію.

Яке враження [справляє це] на тих, хто хоче нам надавати допомогу на Заході, яка гальмується? Наші західні партнери дуже часто не вірять у нашу перемогу, бо в нас важка ситуація на фронті. І от вони в AP читають, що на концерті зірки зробили фактично облаву, ловили людей, забирали в ТЦК, а люди не хочуть служити і тікають. Чи така інформація допоможе отриманню Україною зброї? Ні, звичайно.

Все набагато складніше, ніж видається з першого погляду. І, на мою думку, це провокація і проти української культури, і проти української держави, і для того, аби зірвати мобілізацію, а не допомогти їй.

— Ви вважаєте, що тема масштабна, виходить за межі концерту Святослава Вакарчука…

— А вона масштабна і є. Вона стала новиною у світових медіа як бездарність української влади та небажання українців служити. Влада це робила для показухи, в мене немає інших сумнівів…

— Що ви маєте на увазі - «для показухи»? Хто, що і кому хотів показати?

— Військові справді не задоволені тим, що вони не знають, скільки їм треба буде служити. А це потрібно врешті зробити, і влада це обіцяла. І вони бачать, що, дійсно, немає поповнення. Як заспокоїти людей, які хочуть цього поповнення і їм треба показати, що нібито влада щось робить?

Ось ми прийшли на концерт Вакарчука. А скільки людей після цього концерту пішли в армію? Хтось сказав, скільки пішли до війська? Я думаю, дві-три людини. Але шуму від цього — зриву концертів і того, що люди здавали квитки на наступні концерти, і здають, — набагато більше, і шкоди, ніж ефекту, якого вони хотіли досягти, бо спеціально туди прийшли.

І зверніть увагу, вони ж не пішли на концерти тих виконавців, які нещодавно були російськомовними, різноманітних гумористичних шоу, їх є багато. Я не хочу нікого називати…

— Ви на 95 Квартал натякаєте?

— Ні, є ще одне шоу, яке йде в ті ж дні на іншому каналі. Як воно називається, я просто забув. Я їх не дивлюся. Квартал усі знають, але воно — одне з них. На ці всі шоу вони не приходять.

— Можливо, Дизель шоу?

— Так, Дизель шоу. На Дизель шоу вони прийдуть. Зараз канали, на яких вони виходять, скажуть: «Володимире Олександровичу (Зеленський, президент України — Ред.), ми вже в Марафоні не будемо вас так підтримувати, ще й опозицію запросимо, якщо ви наші телешоу зриваєте». А за Вакарчука нічого не буде, його можна, бо він був десь у якійсь опозиційній партії, зараз узагалі незрозуміло де. Ще і якісь його друзі з конфліктом зі владою, мабуть. І це така демонстративна, абсолютно бездарна історія.

— Якщо масштабувати цю локальну історію, що ми бачимо? Мобілізація зайшла у глухий кут. З одного боку, абсолютна більшість українців вважає методи ТЦК неприпустимими, «бусифікація» і інше, ніби воно ніяк не корелюється з демократичною державою. З іншого боку, ніхто не знає, як ефективно мотивувати людей іти до війська. Я чую багато популізму на цю тему, але не чую рішення. Мені здається, я зараз змушена констатувати, що рішення немає. Чи я помиляюсь?

— Я би сказав, що рішення немає у влади, бо вона не обговорює навіть цього з опозицією. Є безліч рішень, вони абсолютно різні. Очевидно, влада і військові свого часу почали робити центри рекрутингу, які насправді досить позитивні. І соціологія показувала, що багато українців хочуть служити.

Якби інформаційною політикою в відповідних відомствах займалися не ті люди, які нею займаються, відомі нам, а це була ефективна політика, яка би розповідала, що в нас людей гарно готують, є серйозні школи навчання, запрошували туди журналістів… Врешті є фінансові стимули — ми забрали місцевий ПДФО в регіонах і передали Держкомзв’язку нібито на купівлю дронів, а вони їх не витратили і вони лежать. А чому з цього місцевого ПДФО не підтримати родини, люди в яких пішли на фронт, чому не дати разову допомогу? Чому ні? Врешті наші вороги, росіяни, це роблять, вони наймають людей за гроші, витрачають на це гроші.

Так, ми бідніші, але це не означає, що ми не мали би ці гроші витрачати. Не на те, щоби ми їх заморозили на рахунках, забравши з місцевих бюджетів, — місцеві бюджети могли би разово допомагати таким родинам. І таких методів — від інформаційних до фінансових — я би міг вам назвати безліч. Але ніхто не зацікавлений у цьому.

Усі думають, що і так воно якось минеться. Усі розраховують на тих людей, які не хочуть йти в армію. Потім зробили величезну показуху зі припиненням надання консульських послуг українцям за кордоном. Це теж ні до чого не призвело — хтось звідти мобілізувався? Український легіон, може, набрали в Польщі величезний?

Просто менеджменту та управління в державі, зокрема з мобілізацією, щирої та чесної розмови з людьми про це — немає. І у цьому головна наша біда.