«Діалог є, любові нема». Мер Івано-Франківська розповів НВ про стосунки із владою, майбутнє міста і прокоментував скандальні висловлювання

— Крім природи, яку вдалося зберегти, що місто робить для того, щоб до нього приїжджали молоді й талановиті?

— Комфортне місто для життя — це три речі: робота, зручна інфраструктура, бо людина хоче, щоб був дитячий садочок, була школа, було гарне озеро та парки, і третє — людина хоче ще культурного дозвілля, щоб у місті були якісь атракції. От ми займаємося по цих напрямках. Щодо роботи, то ми сьогодні максимально сприяємо екологічно чистому бізнесу. Ми не весь бізнес прагнемо бачити в Івано-Франківську і не женемося за великими показниками. У нас сьогодні розвивається Промприлад.Інновація. Це підприємство, що залучає інноваційний бізнес. У нас працює [виробництво] Електролюкс Карпати і ще вісім інвестиційних проєктів. На колишньому Позитроні розвиваються данські інвестиції — це виробництво електронних плат. IT-бізнес уже є в місті, в нас працює та мешкає 4,5 тис. айтівців. Разом із Промприладом, Теплим містом та іншими ми працюємо над стратегією розвитку до 2030 року, хочемо побачити глибинні речі щодо міста.

Є ще одна річ, яка слугує певним магнітом: житло в Івано-Франківську на 30 % дешевше, ніж у Львові чи Тернополі.

Ми також маємо такий проєкт: щороку даємо стартапам невеликі суми, 50 тис. грн, молода людина може податися на нього зі своєю ідеєю. Ми одне з небагатьох міст, що додавало 2.500 грн матеріальної допомоги бізнесу під час карантину, додатково до державних виплат.

Ми зацікавлені у великих інвесторах, але ми зацікавлені також, щоб наш малий і середній бізнеси розвивалися. Усе‑таки Франківськ — це місто малого і середнього бізнесу на 97 %.

— Така щедрість, звісно, схвальна, але якщо поглянути на бюджет міста, то ви самі на початку року казали, що це найгірший бюджет за останні роки. У ньому був великий дефіцит і доволі великі борги. Чому так сталося?

— Перше — я вважаю, проблема в тому, що децентралізацію фактично згорнуто. Це сталося три-чотири роки тому, державна влада побачила, що громади почали отримувати більше грошей і спочатку забрала субвенції на утримання освітніх закладів — йдеться про комунальні послуги. Потім змусили провести адміністративно-територіальну реформу і доєднали, наприклад, до Івано-Франківська вісімнадцять сіл. І, відповідно, сільські школи ніколи не будуть мати наповненість з коефіцієнтом 27,5, а освітня субвенція рахується лише від 27,5. Крім того, не забуваймо, що всі міські школи мають групи подовженого дня, поділи класів для вивчення мов. У нас колосальні видатки місцевого бюджету спрямовано на утримання освітньої сфери.

На жаль, сьогодні субвенція від держави лише 60−70 %, а 30 % доводиться знімати з інших статей. У нас постійно проблеми з погашенням податків. Тому ми змушені брати запозичення. Ми стараємося залучати різні, тобто і від Європейського банку реконструкції та розвитку, і від Світового банку. Ми постійно залучаємо кошти, але постійно й віддаємо, не було такого, щоб місто було занесено до боржників. Ми залучаємо гроші на будівництво тролейбусної лінії. Купили нові тролейбуси, щоб весь громадський транспорт був комунальним. Ми системно в цьому напрямку працюємо. У нас уже 50 % ринку комунальних перевезень, а коли я прийшов, то це було 14 %.

— Чи корисний вам досвід інших обласних центрів, що відкривають індустріальні парки, частково вирішують муніципальні проблеми за рахунок інвестицій?

— Ми зараз саме оформлюємо документи індустріального парку, це десь приблизно 60 га землі. Ми розглядаємо, наприклад, індустріальний парк Аркан, приватний. Ми його підтримуємо, всіляко сприяємо розвитку, і заходять туди Нова пошта, Coca-Cola, виробництво великих цистерн і багато чого іншого. У нас Промприлад.Реновація — це своєрідний індустріальний парк креативного такого напрямку. Знов‑таки, ми хочемо, щоб заходив той бізнес, що має високу заробітну плату, може платити людям. І щоб він був високотехнологічний, щоб була висока додана вартість. Оце пріоритет. А якщо подивитися бюджет цього року, то ми його перевиконали.

І ми бачимо, що темпи непогані, хоча в березні-квітні Франківськ був одним із тих міст, що найдовше перебували в червоній зоні. Ми працюємо із внутрішнім бізнесом, який розуміє, що треба поступово виводити з тіні податки. І це великий пласт, скажімо, тих коштів, які можуть зайти і зайдуть у місто. Ми намагаємося максимально змусити бізнес платити податок на нерухомість, бо стикнулися з тим, що тільки 30 % юросіб платили такий податок. Сьогодні цей показник 70−75 %.

— Економіка західноукраїнських міст доволі довго залежала від переказів українців, які працюють за кордоном. Яка ситуація сьогодні?

— Ця частина доходів й до сьогодні доволі велика, від цих кош­тів дуже залежний будівельний бізнес. Люди на заробітках вкладаються в нерухомість. До речі, зараз пішла тенденція: якщо раніше купували квартири, які лежали, як той камінь, то сьогодні вже відсотків 50 інвесторів вкладаються в комерційні приміщення.

Сьогодні ми розуміємо, що іде урбанізація і до Франківська приїжджають жити з суміжних областей. Якщо з 2014 по 2018 рік більшість людей, які приїхали до нас, були зі східної України, то зараз повертаються дедалі більше заробітчани. Ми побачили, що повертається велика кількість саме жінок, які не можуть себе реалізувати, тому ми підтримуємо навчання жінок-підприємниць. І сьогодні, якщо взяти сукупність підприємців міста, то 56 % — це жінки.

— Як сьогодні складаються ваші стосунки із центральною владою? Згідно з опитуваннями, місцева влада тут популярніша за центральну.

— Діалог є, любові нема. На початку було дуже важко, коли рейтинг у президента та партії Слуга народу був великий. Були спроби всіх зламати через коліно, це відчувалося. Зараз, коли підтримка вже не та, державні органи влади охочіше йдуть на спілкування з міськими головами. Я намагаюся вести конструктивний діалог, хоча це дуже складно, зважаючи, наприклад, що на Івано-Франківщині голова ОДА помінявся вже чотири рази, і нині п’ятий уже. Ти тільки звикаєш із людиною працювати, а через кілька місяців її вже зняли.

— Одним із голів ОДА був нинішній прем'єр Денис Шмигаль. У вас збереглися з ним зв’язки?

— Ми спілкуємося час від часу, але тільки по робочих питаннях. Я не можу сказати, що Франківськ — улюбленець влади, але діалог є, тому що є проблеми, які потрібно вирішувати. Наприклад, будівництво мосту на Пасічну, є в нас такий великий проєкт, тепер включене у Велике будівництво. На жаль, сьогодні проблема органів місцевого самоврядування чи навіть менших громад, що кош­тів стало менше, і, щоб їх шукати, треба знову їхати до Києва. Це неправильно, тому що має якась частина грошей лишатися на розвиток громад, частина в держави, і тоді не буде цього перетягування канату.

— А чи проінформовані ви, наприклад, коли президент прилітає відпочивати у свою резиденцію? Ми зараз бачили великий розголос стосовно його поїздки в Гуту в компанії Андрія Єрмака. Ви тоді знали, що він був на території Івано-Франківської області?

— Я зобов’язаний знати, тому що є служби, які долучені. Але, відверто кажучи, я вважаю, що ця ситуація притягнута за вуха, є багато інших серйозніших проблем, що могли б дискутуватися в державі.

— Ви маєте змогу бачитися з паном президентом, коли він відвідує резиденцію?

— Ні, досі не мав. У випадку, про який ви говорите, це не була робоча поїздка, якщо це робочі поїздки — є певний протокол. За протоколом ти зобов’язаний бути в аеропорту. Все решта, якщо ти запрошений на якісь події, то запрошений, якщо не запрошений, то не запрошений. Але, до чес­ті, хочу сказати, що за цього президента хоча б кличуть на якісь зустрічі. Може, це не діалог, але є можливість іноді говорити.

— А за попереднього не кликали?

— Було тяжко, тоді, якщо ти не свій, то тебе ігнорували. Державні службовці, тим більше на таких посадах, як президент, не мають ділити на свій — не свій. Я ось мер для всіх, і тих, хто за мене не проголосував.

— Ви почали розробку стратегії міста. Чи є міста, на які ви орієнтуєтеся?

— Усе‑таки ми дивимося на Захід, бо, коли ти робиш стратегію, треба завищену планку ставити. Нам цікаві німецькі міста, але для нас вони фантастика на цьому етапі, у них уже зараз 50 % енергетики в деяких містах дають пасивні будинки, в нас у Франківську таких лише два. Корисний для нас досвід польських міст, бо навіть ментальність у нас схожа. Мені дуже подобається польське місто Жешув на сході країни. Це невелике місто нашого масштабу з університетом та без великих підприємств. Мені сподобалося, як правильно вони визначили свої пріоритети та зробили гарний ривок. Узагалі моя мрія — невелике місто, але з можливостями великого в освіті та культурі.

— Ми говоримо про європейські міста та цінності. Скажіть, ви й досі вважаєте, що представники ЛГБТ-спільноти не можуть бути патріотами країни, а патріотом може бути лише християнин? Ви так стверджували якийсь час тому.

— Таке провокаційне запитання. Я відношу себе до християн, тому я за християнські цінності.

— Але ж є представники ЛГБТ, які вірять в Ісуса Христа, і вони теж віруючі, вони можуть бути патріотами?

— Ми знову говоримо про мої особисті цінності, які в мене незмінні.

— Проте ви, мабуть, знаєте, що сучасний світ живе, зокрема, й питаннями гендерної та етнічної толерантності. І дуже багато інвесторів, посольств, вони зважають на вашу позицію, яку ви висловлюєте публічно, не тільки до ЛГБТ, а й до ромів. На позиції міського голови ви відчуваєте, що ваші особисті цінності можуть підважувати інтереси міста?

— Ні. Не відчуваю. Я вважаю, що є питання, гостріші за ЛГБТ. Люди з інвалідністю, діти в сиротинцях, знущання над тваринами. Усі вони набагато актуальніші для громадськості. Щодо ромів, то я вже вибачився, то було вирване з контексту питання.

Щодо послів: були в нас посли Канади та Швеції, наче нормальні в нас стосунки.

— Ви також були співавтором законопроєкту про заборону абортів в Україні. Чи трансформувалася ваша позиція з часом? Ви й досі проти абортів?

— Я вважаю, що, по‑перше, людське життя безцінне. Тут апріорі не треба казати. Наприклад, польське законодавство я не підтримую, тому що воно дуже жорстке. Але якась певна відповідальність за такі речі мала би бути в Україні. Тут не треба перегинати палицю, але я категорично проти, скажімо, смертної кари, чи проти питань абортування в тих випадках, коли цього можна уникнути. Я просто давно до цієї теми не повертався, тут треба дивитися найкращі зразки. Йдеться більше про «чорних лікарів», тих, хто робить аборти безвідповідально, і жінки втрачають можливість вагітніти.

— Такі «чорні лікарі» — прямий наслідок існування законів, що забороняють аборти.

— Не знаю, тут треба думати далі. Знаєте, я іноді можу сказати щось не те, втім, для мене по життю краще горіти, ніж тліти, я даю волю своїм емоціям і, думаю, на цій роботі вони мають бути, але роблю це з кращих міркувань.

П’ять запитань до Руслана Марцінківа

— Найдорожча річ, яку придбали особисто для себе за останні роки?

— Машина Skoda у кредит, ще два протоколи отримав, що не вказав її в декларації. Це, напевно, найдорожче.

— На чому пересуваєтеся містом?

— На роботу і з роботи пішки, мені з дому до роботи 7−8 хвилин. А кожної п’ятниці їду по місту на велосипеді і франківців закликаю робити так само.

— Ваша найнезвичніша подорож за останні роки?

— Я ніколи не був у Китаї, а тут була можливість підписати угоду про парт­нерство з містом Наньнін. Китай мене вразив. По-перше, це однопартійна держава, зовсім інші правила, інша економіка і досягнення. По-друге, їхнє «невеличке» місто Наньнін — це 8,2 млн населення.

— Наймудріша людина, з якою ви спілкувались останнім часом?

— Це був Богдан Гаврилишин, із ним завжди було цікаво говорити, горизонт його думки захоплював. Він, на жаль, помер.

— Чи є у вас те, що ми називаємо guilty pleasures?

— Я люблю в гори ходити. Останнім часом це, на жаль, зрідка виходить.

Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ — № 46 від 9 грудня 2021 року