Хранителі обличчя Путіна. Чому ключові європейські лідери продовжують дзвонити до Кремля й утихомирювати диктатора
Геополітика9 червня 2022, 11:54
«Деякі західні політики та медіа починають штовхати Україну до завершення війни з невигідним для України результатом», — таку заяву днями зробив президент Володимир Зеленський. За його словами, йдеться про те, що українці мають відмовитись від частини власних територій, щоб «утихомирити» лідера РФ.
Колективний європейський Захід завжди побоювався третьої світової та першої ядерної війн, а також важких економічних наслідків від протистояння з країною-агресором. І завжди був схильний займатися заспокоєнням Путіна. Але останніми тижнями цей процес активізувався, а потяг представників ЄС до замирення, вигідного Кремлю, став відвертішим.
Цього тижня Офіс президента був змушений вступити в публічну полеміку з ексканцлером Німеччини Ангелою Меркель, яка відмовилася визнавати свої помилки у відносинах із кремлівським режимом.
Меркель продовжує наполягати, що рішення не приймати Україну до НАТО було "правильним". Крім того, вона не почувається винною в тому, що потурання російському диктатору з боку Німеччини щораз більше посилювало його рішучість та впевненість у собі. «Якщо Меркель завжди знала, що РФ планує війну, а ціль Путіна — знищити ЄС, то навіщо було будувати Північний потік-2? „Я не була наївною“, — каже ексканцлер. Навіщо тоді було підсаджувати Європу на нафтову та газову голку РФ? І чому Україні сьогодні доводиться виправляти ці помилки?», — заявив із цього приводу Михайло Подоляк, радник голови ОП.
Дивну позицію займає й нинішній уряд Німеччини. Авторитетний німецький Spiegel нещодавно присвятив діям канцлера Олафа Шольца окрему статтю, вказавши, що «Шольц та його уряд явно тягнуть час» з поставками озброєнь. Спочатку ті, мовляв, не вірили, що українці мають шанси проти Росії, і надіслали необхідний мінімум для «правдоподібного заперечення цього», починаючи з 5 тис. касок. Пізніше, як зазначив Spiegel, дії Берліна були сумішшю некомпетентності та безвольності — і бажанням прикритися своїми союзниками. «Здається ймовірним, що Шольц взагалі б ніколи не надав будь-якої зброї без масованого тиску з-за кордону і всередині його власної правлячої коаліції», — додали німецькі журналісти.
Шольц неодноразово виправдовував свою позицію, переплітаючи рішучі антипутинські заяви з відсутністю реальної допомоги Києву. Востаннє канцлер взявся захищати себе 8 червня, заявивши, що Німеччина робить більше для підтримки України, ніж Велика Британія. «Німеччина є одним з основних прихильників України у військовому відношенні, і, ймовірно, лише США надають більшу підтримку, ніж ми», — сказав він, виступаючи на пресконференції разом із лідерами Литви, Латвії та Естонії. І уточнив, що Берлін відправляє свої найсучасніші системи гаубиць та навчає українців їх використанню.
Але нещодавнє дослідження німецького Кільського інституту світової економіки показало, що Польща та Велика Британія надали Україні більше військової підтримки, ніж Німеччина. Хоча Німеччина надала більше військової допомоги, ніж Франція та Канада.
Позиція офіційного Парижа виглядає так само «миротворчою», що й у Берліна. Президент Франції Еммануель Макрон, у компанії все того ж Шольца, неодноразово дзвонив до Кремля, проводячи затяжні бесіди з російським диктатором, які не давали жодного результату. А кілька днів тому перша особа Версальського палацу заявила, що Путіну «потрібно зберегти обличчя» при виході з війни. Що означає поступки з української сторони.
Не відстає від німецьких та французьких колег уряд Італії. Нещодавно Рим підготував план припинення війни. Серед іншого в ньому міститься двостороння угода між Україною та Росією щодо Криму та Донбасу, — обидва окуповані регіони отримають, на думку італійців, повну автономію з правом самостійно гарантувати свою безпеку, але при цьому суверенітет над ними належатиме Києву. Підписати договір Зеленський та Путін, як вважають у Римі, мають ще до того, як РФ поверне свої війська на позиції 24 лютого.
А пропутінська позиція влади Угорщини вже стала притчею во язицех.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
«Усім хочеться нас трохи штовхати до якогось результату, який точно не бажаний для нас, а вигідний для тих чи інших сторін, які мають свої інтереси, — вважає Зеленський. — Втома наростає, люди хочуть якогось результату для себе».
Та й міжнародні блоки, до яких прагне приєднатися Україна, займають дуже обережну позицію. Мало того, що Макрон і Шольц скептично ставляться до бажання Києва стати частиною Євросоюзу, — обидва заявили, що на подібне можуть піти роки, — так ще й лідери ЄС лише 3 червня і з великими труднощами погодилися на ембарго російської нафти, зробивши в ньому низку винятків.
НАТО теж більше говорить про те, що не має наміру провокувати протистояння з РФ, ніж про допомогу країні, атакованій Росією. Наприкінці червня відбудеться саміт Альянсу в Мадриді, але на ньому навряд чи можливі якісь проривні рішення щодо України, упевнений Дмитро Кулеба, голова вітчизняного МЗС. «Безумовно, ми почуємо слова підтримки, слова солідарності. Але поки що я не бачу жодних ознак потужних рішень, які готує Альянс щодо України або навіть рішень з чорноморської безпеки», — пояснив він, додавши: якщо таке все ж таки трапиться, то це буде «дивом». Крім того, Кулеба дорікнув НАТО за відсутність будь-яких рішень щодо допомоги Україні після початку повномасштабного вторгнення РФ.
Відвертими друзями України в ЄС та НАТО залишаються частина держав Східної Європи та Велика Британія, яку очолює ледь не відставлений прем'єр Борис Джонсон. «Лідерство [Джонсона] дратує, але, з іншого боку, і підштовхує Шольца і Макрона робити хоч щось стосовно України і займати чіткішу проукраїнську позицію, ніж вони воліли б це робити», — вважає Андрій Хара, експерт Центру оборонних стратегій.
Блукання Європи
Михайло Подоляк у коментарі НВ пояснив: з одного боку, Європа щиро займає консолідовану проукраїнську позицію. Національні спільноти в окремих країнах абсолютно точно розуміють, хто ініціатор війни і як саме ініціатор веде цю війну, завдаючи максимальних руйнацій цивільній інфраструктурі та масово вбиваючи мирних жителів. Але, з іншого боку, поступово починають з’являтися класичні хвороби європейських еліт. Ті, на думку Подоляка, ще бояться Росії, тому підсвідомо шукають можливість закрити цей страх коштом України. Тому і хочуть повернутися до довоєнного часу, коли були бізнес, спокій, можливість не відповідати й не ухвалювати непопулярні рішення.
«Вони [європейська еліта] мають слабке аналітичне забезпечення і як до війни не до кінця розуміють сутність російської зовнішньополітичної доктрини, — упевнений Подоляк. — Частково починає працювати мережа проросійського лобі, в яку РФ вкладала шалені кошти. І це не лише політики першого та другого ешелонів, а й медіаперсони, впливові громадські діячі, публічні експерти».
Наприклад, на травневому Всесвітньому економічному форумі у Давосі колишній держсекретар США Генрі Кісінджер закликав Київ піти на поступки у переговорах із Москвою. За словами політика, «якщо мирні переговори не відновляться протягом двох місяців, то військові дії можуть поширитись на весь європейський континент».
Йому вторить колишній італійський прем'єр Сільвіо Берлусконі, який на сторінках газети il Giornale пошкодував, що «українська криза ізолювала Росію від Заходу».
А американська газета The New York Times у середині травня у своїй редакційній статті The War in Ukraine Is Getting Complicated, and America (Війна в Україні ускладнюється, а Америка не готова) запропонувала дати Путіну те, що хоче. Водночас редактори NYT зазначили, що вони у жодному разі «не намагаються задовольнити агресора», запевнили у підтримці України, наголосили на важливості боротьби за свободу.
Джерело НВ в ОП на умовах анонімності пояснило: подібні висловлювання на Банковій інтерпретують як страх Заходу перед непередбачуваністю, яка настане після поразки Росії, і перед посиленням України. Звідси й без міри довге небажання ЄС давати Києву важкі озброєння. Навіть із отриманням далекобійної артилерії Україні довелося повозитися.
«І сьогодні це все [передавання західного озброєння] тягнеться дуже мляво. У принципі, якби у них [колективного Заходу] було достатньо рішучості, то вони могли б передати нам усе, щоб Україна закінчила цю війну перемогою за кілька місяців», — пояснив представник Банкової.
Захід заплутався у своїх цілях. З одного боку, як каже ексглава вітчизняного МЗС Павло Клімкін, у ЄС, НАТО та G7 є консенсус: Путін не може перемогти, бо це стане проблемою для іміджу демократичних суспільств, а Україна має вийти із цієї війни незалежною країною. Продовження цього консенсусу — думка, що Москва не повинна внести українські території до своєї сфери впливу.
Але єдиного погляду на українську перемогу, на думку Клімкіна, на Заході немає. Частина європейських лідерів бажають Путіну стратегічної поразки, а дехто виступає виключно за дипломатичне вирішення військового конфлікту. Тому й постачання України зброї, особливо європейцями, відбувається таким чином, щоб це не спричинило посилення військових дій.
«Європейці ніяк не хочуть дозволити Путіну перемогти, але й не хочуть допустити масової ескалації, коли в рази зросте кількість загиблих серед цивільного населення, і ситуація може вийти за межі України, — упевнений Клімкін. — Вони вважають, що зараз триває війна, але даючи Україні зброю, вони її погіршать. Така у них логіка, для нас дивна».
Обережність Заходу неприємна Києву, але вона є частиною дипломатичного процесу, запевняє німецький політолог Андреас Умланд. На його думку, європейські політики мають надію, що в якийсь момент у Москві зрозуміють: війна для Росії — це економічна й політична безвихідь. І тоді станеться якийсь поворот у зовнішній політиці Кремля. «А чи це правда, чи ні — це вже інше питання, — пояснює Умланд. — Але такі сигнали варто розуміти в цьому ключі».
При цьому він, захищаючи свою батьківщину, уточнює: здатність Німеччини допомогти Україні у воєнному плані переоцінюється. Німецька армія, мовляв, має безліч своїх проблем, а очікування в українців від початку завищені.
Крім того, в уряді Німеччини, за словами Умланда, ще три місяці тому було багато старих бюрократів, які працювали за своїми алгоритмами у зовнішній політиці: дипломатія, культурний обмін, наукова співпраця, інфраструктурні проєкти, інвестиції, торгівля. Участь у геополітичному конфлікті чи постачання важкого озброєння стали для офіційного Берліна абсолютно новою сферою діяльності.
«Щольц висловлює середньостатистичну думку в Німеччині, — пояснює Умланд. — Тобто підтримка, співчуття до України є». Але є й побоювання щодо постачання важкого озброєння чи ембарго не лише на нафту, а й на російський газ. І в цьому питанні «канцлер озвучує те, що багато німців і думають».
У французів свої «слабкі» місця. Клімкін упевнений: теза Макрона про необхідність переговорів з Кремлем пов’язана з дискусіями у французькому політикумі та інтелектуальних колах про події сторічної давності. У 1919 році був підписаний Версальський договір, який наклав на переможену в Першій світовій Німеччину безліч зобов’язань, зокрема й фінансових. І в Парижі тепер вважають, що на тлі невиконання цих умов договору до влади прийшов Адольф Гітлер. «Тому французи кажуть: перемога України не повинна призвести до формування будь-якої нацистської реальності в Росії, гіршої, ніж зараз», — пояснює Клімкін.
«Ми вважаємо, що це фундаментально неправильно, — додає ексглава МЗС. — Адже зараз у РФ є однозначні риси фашизму у багатьох проявах. Тому наше завдання — боротися з такими історичними забобонами, що грають на руку Кремлю».