Бив черевиком чи не бив? Що насправді витворив Хрущов у 1960-му на Генасамблеї ООН і кому роком раніше хотів показати «Кузькіну мать»

Насправді контраст між агресивною істерикою радянського лідера та дипломатичною витримкою західних представників грав на руку Радянському Союзу, адже епатажна риторика й поведінка Хрущова привертала увагу західної преси й суспільства. А його емоційні спалахи аж ніяк не були спонтанними — йшлося про добре продуману цілеспрямовану тактику поведінки для домінування в інформаційному полі.

Непоступливий філіппінець

Сесія Генеральної Асамблеї ООН 1960 року проходила на тлі стрімкої деколонізації Африки та Азії. На той час відразу 17 африканських країн отримали незалежність, у багатьох з них до влади вже прийшли або ж приходили ліві уряди. Подальша доля цих держав і стала головною темою обговорення в ООН.

В Радянському Союзі тішились, що в Африці перемагає комуністична ідеологія, а газети писали про вже близьку і незворотну перемогу соціалізму в усьому світі. Хрущов позиціонував свою країну як глобального лідера антиколоніального руху й прагнув зменшити американський вплив в Азії й Африці.

До того делегація СРСР вимагала замінити генерального секретаря ООН шведа Дага Гаммаршельда через його нібито не нейтральну позицію, а також внесла на розгляд декларацію про надання незалежності країнам і народам. Але під час дебатів щодо антиколоніальної резолюції щось пішло не так, коли слово взяв представник Філіппін Лоренцо Сумулонг.

Почавши з того, що його країна 600 років була під колоніальним гнітом Іспанії та США, філіппінець закликав Радянський Союз відчепитися від нових вільних держав. Сумулонг звинуватив Москву у подвійних стандартах. Він порівняв СРСР з велетенським концтабором й зауважив, що контроль тоталітарної країни не принесе свободи жодному народу. Згадавши потоплене у крові повстання в Угорщині 1956 року, він закликав Радянський Союз дати волю країнам Східної Європи.

«Радянський Союз сам є імперіалістичною силою, — говорив Сумулонг. — Народи Східної Європи та інших регіонів були позбавлені вільного здійснення своїх громадянських і політичних прав. Вони були, так би мовити, поглинені Радянським Союзом».

Слухаючи синхронний переклад цього виступу в навушниках, Хрущов закипав від люті. Він розумів, що мусить реагувати негайно й ефективно. І влаштував виставу. Спочатку він став викрикувати з місця лайливі слова, обзиваючи Сумулонга «американським прихвоснем» та звинувачуючи у зраді інтересів власного народу. Але філіппінець продовжував говорити.

Тоді Хрущов вибіг на трибуну й демонстративно, театральним жестом вигнав Сумулонга, не торкаючись його фізично. Радянський керманич вимагав від президента Асамблеї ірландця Фредеріка Боланда заспокоїти філіппінського делегата, який нібито здійснює наклеп на його державу й висловлює неповагу до делегатів СРСР. При цьому Хрущов сам обзивав Сумулонга «бовдуром, холуєм та лакеєм американського імперіалізму».

«Прошу представника Філіппін уникати блукань в аргументі, який обов’язково спровокує подальші втручання», — відреагував Боланд.

Але він дозволив Сумулонгу продовжити виступ, натомість Хрущова відправив назад на його місце. Той повернувся й, за словами свідків, почав інтенсивно бити по столу.

Зал гудів. Розгублений Боланд так відчайдушно намагався заспокоїти дипломатів і політиків, що зламав об стіл дерев’яний молоток. Він нагадував, що у цій залі зібрались розсудливі люди, які приймають рішення щодо долі людства. Але ніхто його не слухав.

Академічна дискусія про черевик

Чим гатив Хрущов по столу у сесійній залі ООН? У Радянському Союзі гуляла легенда, що це був черевик, який він зняв з ноги. Історик Вільям Таубман каже, що Хрущов зняв свій правий черевик — ймовірно мокасин або сандалію, бо, за словами його сина, він ненавидів зав’язувати шнурівки.

«Хрущов помахав черевиком, а потім бив ним по столу, все голосніше і голосніше, поки всі в залі не подивилися і не загуділи», — стверджує Таубман у книзі Людина та її епоха.

При цьому біограф визнає, що ця версія може бути сумнівною: Таубман особисто опитав чимало свідків, але кожен говорив різне. Для прикладу, Юрій Ліпанов, особистий перекладач Хрущова, який сидів зовсім поруч, переконував, що черевик був. Це також підтвердив один з генералів КДБ, чиє ім'я автор не називає. Натомість репортер Times та співробітник ООН посміялись і сказали, що все це вигадки.

Хтось з опитаних істориком свідків начебто бачив, як злощасний черевик злетів з ноги Хрущова, коли той повертався з трибуни — той підняв його з підлоги, а потім з опалу вдарив по столу. Хтось переконував, що лідер СРСР зняв надто тісного черевика ще на початку засідання й демонстративно поставив його на стіл просто під потилицю іспанському делегату, що сидів попереду.

Натомість американський історик і письменник Пітер Карлсон стверджує, що епізод з черевиком — всього лише міф. У своїй книзі Х виходить з себе: комічна інтерлюдія часів холодної війни з Нікітою Хрущовим, найнесподіванішим туристом Америки, у головній ролі Карлсон пояснює, що на оригінальних фотографіях The New York Times немає жодного черевика: ні як Хрущов тримає його для удару, ні як б'є по столу. На відео також видно, що радянський лідер стукає кулаками. А світлини, які нібито зображують момент із черевиком — всього лише монтаж чи фотошоп.

На думку Карлсона, міф жив понад шість десятиліть і живе й далі лише тому, що цей курйозний епізод ідеально відповідає характеру Хрущова. Такої історії насправді не було — але вона цілком могла статися. І в неї, з різних причин, захотіли вірити люди різних країн.

Чимало радянських громадян пишалися своїм «сміливим лідером», який отак просто, «по-мужицьки» може відстоювати власну позицію перед манірними закордонними дипломатами. Водночас на Заході цю історію було вигідно поширювати як ілюстрацію про дике, невиховане й непередбачуване керівництво СРСР.

Вдала вистава

Хай навіть без черевика, але на тій сесії Хрущов досягнув своєї мети: створивши хаос у залі, він майстерно відвернув увагу делегатів від головної проблеми. Руйнівне для СРСР звинувачення Сумулонга забули дуже швидко. Після істерики першого секретаря вже ніхто не говорив про колоніальну політику СРСР, всі зосередились на обговоренні поведінки Хрущова.

Вчинок радянського лідера мав глибокі наслідки для його публічного іміджу. Однак ця вистава — а фактично, політичний демарш — виявилась дуже вигідним інструментом для дипломатичної контратаки.

Він не хотів переконати делегатів у правоті своєї позиції, бо розумів, що не зможе цього зробити. Але йому вдалося інше — стати зіркою перших шпальт провідних ЗМІ світу, нехай навіть в негативному висвітленні, з епітетом гарячий блазень.

Сам він пізніше виправдовував свою поведінку як стратегію привернення уваги до позиції меншості, яку представляв СРСР у той час в Асамблеї. І це зайвий раз підтверджує, що інцидент був частиною розрахунку на максимальний публічний резонанс, а не спонтанною втратою самоконтролю.

«Це було так весело! — писав перший секретар у своїх мемуарах. — ООН — це щось на кшталт парламенту, де меншість мусить дати про себе знати, так чи інакше. Наразі ми в меншості, але ненадовго».

Інцидент настільки глибоко врізався у пам’ять, що питання «Де сидів Хрущов, коли бив черевиком?» стало найпопулярнішим у гідів в ООН. На жаль, про промову Сумулонга та його сміливі обвинувачення на адресу СРСР, знають дуже мало відвідувачів, які приходять на екскурсію.