21 октября, 2018. воскресенье

Новое время

UA RU
Глас народа

Глас народа

30 ноября, 2017
Личная история о начале большого пути фан-движения Вірні збірній

Сергей Притула

Амбассадор сборной Украины

 

В2016‑му, навесні, незрозуміло за які заслуги, але тим не менше, ФФУ надала мені почесний титул “амбасадор збірної України”. Із цим почесним званням я прилетів до Франції. Матч із німцями пропустив, бо мав гастролі, а от на айрішів і поляків був налаштований по повній програмі. В Ліоні за день до матчу зустрівся з [Андрієм] П’ятовим, [Романом] Зозулею і [Артемом] Федецьким. Погомоніли. Запитав, чи не будуть вони проти, якщо завтра ми, вболівальники, влаштуємо їм урочисті проводи на матч з ірландцями під готелем? Хлопці сказали, що ще такого не мали, але чому б ні?! Узгодив з керівником служби безпеки федерації. Один пост у Фейсбуці — і в назначений час близько трьох сотень українців влаштували під готелем яскравий перформанс. Співали, скандували, проводжали. Футболісти тішились, [Андрій] Шевченко пішов у натовп, всі були щасливі. Правда, у матчі з айрішами то не допомогло, але сам факт подібної оказії відбувся.

У Марселі виникла ідея консолідувати українських фанів в одному місці і потім всім дружньо пройтись маршем до стадіону. Ну, щоб красиво. З прапорами, у вишиванках, співаючи. Просто з голови не виходила картинка неймовірного маршу голландців під час Євро-2012 у Харкові. А ми чим гірші? Ідея була хороша, але не знайшла відгуку у французьких право­охоронців, які категорично були проти подібної активності. Але через півтори доби керівник СБ ФФУ “маякнув”, що, мовляв, можете збиратись у старому порту Марселя. На радощах я влупив пост у ФБ, де зазначив місце збору — о котрій годині і маршрут ходи. Пост смачно розширився. Люди в коментарях зазначили, що будуть. Я тішився. За пару годин подзвонив вищезгаданий керівник служби безпеки федерації і дав доброго прочухана, бо я трошки неправильно зрозумів його меседж про те, що можемо збиратись. Виявляється, збиратись можна, а от влаштовувати ходу Марселем — ні. Але маховик було запущено.

Наступного дня кількасот наших вболівальників зібрались у старому порту. В час “ч” я підтягнувся, вислухав маленьку лекцію від представника української поліції та отримав чітку вказівку вирушати. Ми пішли ходою навіть трохи раніше, ніж очікувалось, але поліція наполягала. Поки ми йшли якоюсь центральною вулицею Марселю, до нас з усіх боків, наче маленькі струмочки, підтягувались групи фанів. 5 чоловік, 10, 15, 20. За 20 хвилин ми перетворились на справжню синьо-жовту річку, яка бурхливо розлилась широким марсельським проспектом. Як ті люди тішились! Як вони бавились! Ми стрибали, ми співали, ми дуріли і шаленіли! То були не ультрас, але вже й не “кузмичі”!

Тисячним натовпом ми пройшли французьким містом. Наше “Слава Україні” струсонуло вулиці і будинки. Французи підбігали і робили селфі, знімали нас на відео. В цей момент я усвідомив, що ось ці люди потребують подібних оказій. Але у них немає ні пропозицій для них, ні тих, хто б ці процеси очолив. Тобто запит на емоцію є, а пропозиції — катма!

Потім ще була дуже довга епопея з вибиванням з ФФУ фан-зони перед Олімпійським на матч Україна—Ісландія, який проходив без вболівальників. Пусті трибуни. Як тут грати? Я два місяці оббивав пороги у ФФУ. ФБ-спільнота підсобила. Зрештою крига скресла, і силами Федерації було облаштовано фан-зону під стадіоном. Підтягнулись Los Colorados, O’Torvald і ТНМК. Домовився з ультрас із кількох міст, щоб під’їхали у фан-зону і допомогли. В результаті з 5 тис. осіб, які прийшли у фан-зону, під сценою активно вболівало чоловік 800. Інші пили пиво і закусували сосисками. Але ті 800 викладались на повну. Ніхто не жалів своїх голосових зв’язок. Вночі після матчу в аеропорті Бориспіль голкіпер збірної Ден Бойко сказав, що нас було чути і що вони відчували підтримку навіть за пустих трибун! І я тішився. Бо, значить, те, що ми робили, було недаремно!

До чого вся ця довжелезна прелюдія? Навесні цього року на мене вийшов маркетолог Першої приватної броварні. Зустрілись. Розказав, що тепер ця компанія є спонсором збірної і що у них є на меті інвестувати кошти у підтримку фан-руху. Мовляв, потрібно створювати когорту вболівальників, які будуть викатувати за збірну як Україною, так і на виїздах. Є багато людей, які б хотіли, але не мають такої змоги. Наприклад, з фінансових причин. І цей тягар спонсор бере на свої плечі. Мова йшла якраз про вище описану мною категорію. Ще не ультрас, але вже не “кузьма”.

фото_шевченко

ИЗВИНИТЕ, ЧТО МЫ ТАКИЕ МОЛОДЫЕ: Андрей Шевченко по окончании игры со сборной Исландии повел своих футболистов к украинским трибунам. Пошли не все

Ультрас — це ультрас. Це окрема субкультура зі своїми правилами, своїм світоглядом і своїм кодексом честі. Це дуже суперечлива тусовка. Яка в одних викликає захоплення, а в інших осуд. Це ті самі хлопці, які можуть одним вчинком “забанити” Львів-Арену на п’ять років, але паралельно першими піти у бій з російськими окупантами у лавах добробатів. Це ті самі, які можуть на рівному місці “вломити” ні за цапову душу прихильникам Агробізнесу на очах керівництва ФФУ, будучи тими самими, які захищали проукраїнські мітинги у містах півдня та сходу під час революції гідності.

Вони — хулігани. Вони б’ються. Багато хто з них приходить на стадіон і йде звідти, не побачивши жодної хвилини гри, позаяк весь матч стоїть спиною до поля і заводить сектор.

Українські стадіони перестали бути посміховиськом із дудками, а залунали потужними зарядами, яскравими піротехнічними шоу та осмисленими банерами

Щоб зрозуміти ультрас максимально, треба бути на секторі. Їм можна бути вдячними за те, що українські стадіони перестали бути посміховиськом із дудками, а залунали потужними зарядами, яскравими піротехнічними шоу та осмисленими банерами. А можна і засуджувати. За зірвані матчі, за дим на трибунах, за матюки у зарядах на повну горлянку! Попри те, що мені багато чого не подобається у діях ультрас, я не готовий засуджувати цих хлопців. Просто коли в Харкові мене вивели на “вишку”, дали мегафон і можливість заряджати на секторі, коли ультрас скандували стьобне “мужики-мужики”, ідентифікуючи мене як ведучого Хто зверху?, і “Притула-Притула“, коли я покидав сектор, то був на сьомому небі від щастя. Але так сталось, що своїм вливанням у рух Вірні збірній я почав дратувати частину ультрас. І маю можливість і бажання звернутись до вас від свого імені.

1. Мені дуже прикро, що у нашій країні виробники маргарину чи сметани не вкладають кошти у розвиток українського футболу чи українського фан-руху. Я б з радістю влився у фан-рух Вірні збірній, якби його спонсором виступав не пивний бренд, а, приміром, виробник молочної продукції, м’ясокомбінат чи Житомирська шкарпетно-панчішна фабрика. Але чомусь Heineken підтримує Лігу чемпіонів, Чернігівське підтримувало і братів Кличків і збірну України, Budweiser — спонсор наступного ЧС у РФ, а ППБ підтримує футбольних вболівальників. Тренд, панове, отже нікуди не дітись.

2. Особисто я не рекламую пиво, не закликаю вас чи ваших дітей вживати його. Але я не проти мати футболку з логотипом спонсора, який єдиний за 26 років незалежності почав щось робити не тільки для федерації, а для вболівальників.

3. Всім тим, хто пише “вірні пиву” по відношенню до Вірних збірній, хочу сказати лише одне: ніхто не зазіхає на ваше місце у рейтингу любові до збірної. Ніхто не протиставляє вас іншим вболівальникам. Ніхто не каже, що Вірні збірній — це якийсь особливий вид вболівальників. Ні!

Просто відбувається дуже правильний процес викристалізації когорти вболівальників, які не стануть ультрас. Вони не настільки підірвані і радикальні. Вони не будуть заряджати ті заряди, які заряджають ультрас (середньостатистичний активний вболівальник не скандує зарядів, де є матюки чи елементи насильства). Але вони вчаться. Вчаться не відсиджувати матч на кріслах стадіону. Вчаться скандувати і вболівати. І це дає результат. Скільки було ультрас у Тампере чи Рейк’явіку? 50‑60 чоловік? А Вірних збірній? 500‑600. І вони старались! Вони підтримували! Вони кричали і гнали збірну. Це було чутно і на стадіоні, і в ТБ-трансляції!

На матчах у Харкові та Києві сектори Вірних збірній були добротним підкріпленням ультрас. Такими собі “молодшими братами”. Які, може, і не розділяють філософії ультрас, але допо­магають створювати атмосферу на стадіоні. І поза стадіоном. 2,5 тис. чоловік на виїзні матчі і понад 14 тис. — на внутрішні. Фан-матчі з фінами і хорватами. Відвідини сиротинців у Хорватії, Фінляндії, Албанії. Дитяча лікарня у Ісландії! Наші фани для іноземців почали асоціюватись із чимось добрим. Ми є тими, хто несе добро.

Маю надію, що спонсорські потуги не згаснуть разом із завершенням групового турніру збірної. Дуже вірю в те, що це довгограючий проект. Що завдяки йому буде створено прошарок активних вболівальників, які, пройшовши цей “вишкіл”, стануть активними елементами на будь-якому секторі будь-якого стадіону в Україні. На це підуть роки, але це треба робити. Наступний крок — це діти на стадіоні. Фанів Збірної треба виховувати змалечку. Погляньте на стадіони в Англії. На трибунах чверть вболівальників — це діти та підлітки. Ми теж маємо плекати покоління фанів, які виростуть із знанням правильних зарядів і стануть основою нового покоління вболівальників. До зустрічі на секторі!

 

фото_лобода

КОГДА СОШЛИСЬ ЗВЕЗДЫ: Так весело начинался фан-марш болельщиков футбольной сборной Украины по центральным улицам Рейкьявика (Исландия)

Александра Лобода

журналистка, ведущая программы Профутбол (2+2)

 

На выездной матч отборочного цикла к ЧМ-2018 мне довелось слетать лишь единожды. Поэтому от этой поездки остались особенно яркие впечатления.

Я побывала в удивительной стране океана и гейзеров — Исландии, сборная играла в столице — Рейкьявике. Почему страна удивительная? Потому что, с одной стороны, там ужасно депрессивная погода: практически никогда нет солнца и моросит дождь. Но! С другой — там океан, там гейзеры. Никогда не могла предположить, что когда‑то в жизни я увижу гейзер. В Рейкьявике живет так мало людей, что, говорят, они даже квартиры и машины не закрывают. Все друг друга знают, уровень преступности очень низкий. А в магазин могут выйти просто в пижаме или халате. Но что больше всего удивило — это их деликатес: тухлое мясо акулы. Да-да. Они такое едят. Если честно, то только от запаха хочется метнуться на кухню к маме и попросить тарелку любимого борща. Попробовать этот деликатес я даже и не пыталась. И не жалею. До сих пор этот запах не могу забыть. Но все же — о футболе. На матч мы шли огромной толпой украинских болельщиков: песни, кричалки, национальные костюмы, желто-голубые флаги.

Мы точно сделали ярче серые будни жителей местной столицы

Мы точно сделали ярче серые будни жителей местной столицы. Прохожие останавливались, выходили на балконы домов. Все снимали видео и фото. И неудивительно. Зрелище было очень красивое. Стадион в Рейкьявике очень маленький. Это вам не НСК Олимпийский на 70 тыс. Но и живет в столице Исландии намного меньше людей, чем в Киеве. Местная арена Лаугардалсвёллур (и не просите выговорить это название, я это не повторю дважды) вмещает всего 17 тыс. зрителей. Трибуны расположены там только по двум краям. На входе, как и на наш столичный НСК, выстраивается огромная очередь болельщиков. Но, в отличие от нашей арены, где охранник обычно просит показать дамскую сумочку, там совсем другие порядки. Меня попросили остаться в стороне и дождаться, пока ко мне не подойдет женщина, чтобы осмотреть рюкзак. В результате я пропустила гимн и стартовый свисток. Но все же система правильная. Совет туристам: приходите на стадион заранее, прогуляться красивыми улочками Рейкьявика с вкусным кофе вы еще успеете.

Стоит ли говорить о самом футболе? Вы сами все видели. Болельщики Исландии были в восторге от своей команды, а наши еще долго ругали Виктора Коваленко и кадровые решения тренера Андрея Шевченко. Те, кто были на стадионе, помнят, что, несмотря на поражение, команда подошла к фан-сектору и поблагодарила за поддержку. С игроками был и их тренер. И это невероятно приятно — знать, что футболисты ценят своих болельщиков.

И, хотя мы покидали Исландию расстроенные поражением, воспоминания об этом футбольном путешествии остались самые лучшие. С удовольствием поеду поддержать главную команду нашей страны снова.

фото_на краю света

НА КРАЮ СВЕТА: Природа и погода Исландии обладают дерзким характером. Впрочем, как и футбольная сборная этой страны