Ощадливість на користь Путіна. Що станеться, якщо Захід скоротить допомогу Україні — звіт ISW
Нинішній баланс у війні Росії проти України є тимчасовим і нестабільним, він може бути зміщений на користь однієї або іншої сторони через рішення, які ухвалять на Заході. Поки ж там демонструють дивну економність щодо підтримки Києва, пише аналітик американського Інституту вивчення війни (ISW) Фредерік Каган.
NV подає переклад його огляду.
Позиційна війна в Україні не є глухим кутом або наслідком реалій, які можна змінити тільки за допомогою технологічної або тактичної революції, як це було в ситуації з патом під час Першої світової війни. Вона також не ґрунтується на постійному паритеті воєнного потенціалу Росії та України, який існуватиме нескінченно довго, незалежно від підтримки Києва з боку Заходу. Навпаки, такий паритет є результатом самообмежень щодо технологій, які Захід готовий надати Україні, і слабкості російської оборонно-промислової бази, яка значною мірою пов’язана з небажанням президента Володимира Путіна до цього часу повністю перевести Росію на військові рейки. Таким чином, нинішній баланс є насправді дуже нестабільним і може бути легко зміщений в будь-який бік рішеннями, прийнятими на Заході.
Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний нещодавно сформулював основні фактори, які призвели до позиційної війни і зробили механізовані маневри складними або неможливими. Нещодавні російські наступальні операції навколо Авдіївки в Донецькій області, серед іншого, показали, що росіяни так само страждають від цих проблем. Оцінка Залужного збігається з тим, що бачать багато інших спостерігачів війни. Найважливішими з цих факторів є такі:
- Повсюдне поширення розвідувальних дронів унеможливлює широкомасштабні несподівані пересування, а ефективне створення обома сторонами розвідувально-ударних комплексів, що поєднують розвідувальні та ударні дрони з артилерією та іншими далекобійними системами, робить суттєву концентрацію техніки надмірно небезпечною;
- Російська радіоелектронна боротьба, зокрема глушіння сигналів GPS і зв’язку безпілотників у безпрецедентних масштабах, серйозно обмежує здатність України повною мірою використовувати надані Заходом високоточні боєприпаси, що покладаються на GPS, і підриває ефективність безпілотних систем;
- Російські оборонні споруди на Півдні, які будувалися протягом багатьох місяців і оточені надзвичайно глибокими і щільними мінними полями, унеможливлюють швидкий механізований маневр;
- Обмеженість української протиповітряної оборони та відсутність в Україні сучасних військово-повітряних сил дозволяє російським літакам підтримувати передові підрозділи і завдавати удари по українських військах і вузлах логістики;
- Обмеженість українських ударних засобів дальнього радіусу дії унеможливлює ефективне вогневе ураження на оперативному рівні, необхідне для ізоляції поля бою від російських резервів;
- Недостатня кількість танків і бронемашин у поєднанні з невизначеністю щодо можливості їх заміни в майбутньому вимагає від України економно задіювати механізовані частини, а не миритися з втратами, неминучими під час концентрованих атак за нинішнього стану поля бою.
Росіяни, в свою чергу, також страждають від багатьох із цих проблем, але також від своєї нездатності розподілити сили і засоби, які надають їм важливі переваги, по всьому театру бойових дій. Щільність і ефективність російських систем РЕБ є не однаковою по всьому фронту, що дозволяє українцям продовжувати використовувати розвідувально-ударні комплекси на базі безпілотників, наприклад, для зриву великих російських наступальних операцій. З іншого боку, російські пілотовані повітряні операції є достатніми для того, щоб призупинити просування українських військ на деяких напрямках, але недостатніми для того, щоб перешкодити Україні перекинути підкріплення в загрозливі сектори або відкрити шляхи просування для атак армії РФ з використанням бронетехніки. Неспроможність російської оборонно-промислової бази підтримувати виробництво танків і бронемашин на достатньому рівні змушує російське командування консервувати техніку і зводить дії до атак легкої піхоти. Російські війська також стикаються з періодичною нестачею артилерії, що зриває їхні наступальні та оборонні операції.
Вирішення цих проблем не потребує технологічної революції. З одного боку, західні арсенали повні зброї, необхідної для вирішення майже всіх проблем цієї війни. З іншого, повна мобілізація російської економіки і суспільства може врівноважити технологічні обмеження Росії.
Здатність України перешкодити російській армії вести широкомасштабну механізовану маневрену війну залишається абсолютно залежною від продовження надання західної допомоги, принаймні в нинішньому обсязі. Системи протиповітряної оборони, артилерійські та протитанкові системи є життєво необхідними для України. Україна не може самостійно виготовити або придбати достатню кількість таких систем, щоб запобігти відновленню здатності росіян проводити широкомасштабні механізовані наступальні операції або навіть спустошувати українські міста.
Російські військово-повітряні сили в принципі здатні проводити бомбардування українських населених пунктів в стилі Другої світової війни, як це було продемонстровано в обмеженому масштабі під час громадянської війни в Сирії. Росія використовувала комбінацію надзвукових бомбардувальників Ту-160 «Блекджек» і Ту-22М «Бекфайр» та архаїчних турбогвинтових бомбардувальників Ту-95 «Ведмідь» для знищення Алеппо в 2015—2016 роках. У неї все ще є ці платформи і великий запас некерованих бомб, які вона використовувала в Сирії. Але «Ведмеді» взагалі не можуть вижити в повітряному просторі України, а «Блекджеки» і «Бекфайри» вразливі перед сучасними системами «земля-повітря», які надав Захід. Оскільки ці літаки є частиною російської ядерної тріади, а оборонна промисловість не може легко їх замінити, Путін не бажає ризикувати їх втратою. Таким чином, західні системи ППО вберегли українські міста від руйнівних бомбардувань. Якби Захід припинив надавати такі системи, росіяни майже напевно розпочали б такі нальоти з катастрофічними наслідками для України.
Надані Заходом системи протиповітряної оборони також утримують російські літаки від безпосередньої підтримки військ на землі. На початкових етапах українського контрнаступу російські війська успішно застосовували бойові вертольоти, але українці врешті-решт знайшли способи збивати їх за допомогою переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) і змусили ці вертольоти літати подалі від фронту. Побоювання українських ракет класу «земля-повітря» великої дальності утримують російські винищувачі-бомбардувальники і штурмовики від наближення до передової. Втрата таких систем дозволила б російським штурмовикам Су-25 (приблизно аналогічний американському А-10) і винищувачам-бомбардувальникам Су-34 і Су-35 (аналогічні американським F-15) завдавати удари по українських передових позиціях і тактичних угрупованнях, що їх підтримують. Такі атаки сприяли б відновленню російських наступальних операцій.
Протитанкові системи, надані Заходом Україні, відіграли важливу роль у зупинці російських наступальних операцій у перші дні війни. Навіть невелика кількість протитанкових комплексів Javelin допомогла зупинити російську бронетехніку, що рухалася на Київ, і, зрештою, відкинути її назад до кордону. Захід продовжує надавати Україні подібні переносні протитанкові комплекси, які відіграють ключову роль у протидії російським механізованим підрозділам, так само, як і танки та артилерія, надані Заходом. Брак таких систем змінить баланс і збільшить імовірність успішного проникнення російської техніки на українські позиції.
Західні артилерійські системи також відіграли важливу роль у тому, що Україна змогла утримати нинішню лінію фронту. Вони мають більшу дальність стрільби і більшу точність, ніж старі радянські системи, на які покладаються росіяни. Українці дуже ефективно інтегрували західну артилерію в свої розвідувально-ударні комплекси з безпілотниками — росіяни регулярно скаржаться, що український контрбатарейний вогонь перевершує їхній. Страх перед українським контрбатарейним вогнем змушує російських військових відводити свої гармати далі в тил, уникати їх концентрації та утримуватися від тривалих залпів (вогневого валу), до чого закликає російська військова доктрина. Втрата Україною цих можливостей дозволила б російській артилерії знову сконцентруватися набагато ближче до фронту і підтримувати високу інтенсивність вогню, необхідну для придушення української оборони і прориву українських позицій.
Результатом припинення західної підтримки України стало б не продовження нинішньої позиційної війни, а радше відкриття можливостей для росіян відновити широкомасштабні наступальні операції з непоганими шансами на успіх. Лінія фронту, швидше за все, перестане бути статичною. Важко уявити, як Україна змогла б компенсувати втрату цих можливостей за короткий проміжок часу, якщо взагалі змогла б, враховуючи стан її оборонно-промислового комплексу та економіки. Найімовірніший сценарій — росіяни знову почнуть відтісняти українські війська, захоплювати все більші території, руйнувати українські міста з повітря і, можливо, повністю підірвуть здатність України вести бойові дії. Коротше кажучи, є всі підстави вважати, що припинення західної допомоги Україні дозволить Росії здобути воєнну перемогу.
Збільшення потенціалу Військово-повітряних сил України, ймовірно, матиме значний вплив на поле бою, як припустив генерал Залужний. Дефіцит західної артилерії і наземних високоточних систем малої дальності не вдасться швидко подолати. Але арсенали партнерів України мають велику кількість високоточних систем повітряного базування, які можуть компенсувати брак артилерійських засобів.
Причина відносно обмеженої спроможності Заходу виробляти велику кількість артилерійських снарядів полягає якраз у тому, що НАТО покладається на високоточні боєприпаси повітряного базування, щоб не залежати від артилерії. Однак Україна не має достатньої кількості літаків, здатних вижити поблизу лінії фронту, а літаки, які вона має, часом не здатні використовувати сучасні боєприпаси НАТО (хоча програми з модернізації вже реалізуються). Ракети великої дальності класу «повітря-повітря» в поєднанні з наземними системами ППО очистять небо від російських літаків. Збільшення кількості протирадарних ракет HARM, які можуть націлюватися на російські радари ППО, дозволило б українським літакам самим літати ближче до фронту. Сукупно ці зміни дозволять Україні використовувати широкий спектр високоточних боєприпасів з повітря проти російських тактичних цілей, щоб відкрити коридори для наземного наступу.
Швидке просування вперед вимагає достатньої кількості бронетехніки, щоб дозволити нести значні втрати і при цьому виконувати важливі оперативні місії. Захід повинен різко збільшити кількість бронетехніки, яку він надає Україні, щоб створити умови для успішних наступальних операцій. Контрнаступ 2023 року був ускладнений, серед іншого, тим, що Захід надав відносно невелику кількість різних бойових машин з різними характеристиками. Багато з них взагалі не підходили для прориву підготовлених оборонних позицій, оскільки не мали достатнього броньованого захисту, щоб вижити проти російських танків і протитанкових систем. Сполучені Штати мають сотні танків на складах в Європі, які розміщені там для того, щоб бути готовими до війни НАТО з Росією. Швидке надання цих танків Україні значно підвищило б здатність ЗСУ маневрувати.
Захід також був надто ощадливим у постачанні інженерного обладнання, особливо засобів для розмінування. Таких систем не вистачає, що, власне, і було однією з причин такої економії, але західні уряди можуть дозволити собі взяти на себе більший ризик, тимчасово скоротивши власні запаси, оскільки важко передбачити велику війну, в яку Сполучені Штати або НАТО можуть бути втягнуті в найближчому майбутньому і яка вимагатиме широкомасштабного прориву мінних полів.
Генерал Залужний справедливо виокремив низку реформ і коригувань, які українські сили можуть і повинні здійснити незалежно від західної допомоги. Поява на полі бою розвідувальних і ударних безпілотників відкриває, серед іншого, величезні можливості для широких трансформацій. Війна в Україні в цьому відношенні, ймовірно, схожа на Громадянську війну в Іспанії, яка передбачила багато ключових змін, що реалізувалися у Другій світовій війні, як-от використання повітряних сил у нових ролях. Захід повинен скористатися можливістю навчитися опановувати нові технологічні можливості і тактичні інновації.
Однак для того, щоб допомогти Україні на полі бою, не обов’язково здійснювати аж надто масштабні перетворення. Потрібно зробити ставку на надання українським військам зброї та систем, які вже є в західних арсеналах, в обсягах, необхідних для перемоги України.
Американські політики повинні, перш за все, зрозуміти, що нинішня позиційна війна в Україні не є вічною реальністю. Припинення або значне скорочення американської військової підтримки дозволить Росії виграти цю війну на полі бою. Це стало б катастрофою не лише для України, але й для НАТО і США зокрема.
