США поводяться щодо України як мафіозі-здирник, це матиме наслідки для Вашингтона — NYT
Держсекретар США Марко Рубіо, президент Дональд Трамп і міністр оборони Піт Гегсет (Фото: REUTERS/Brian Snyder)
Політика адміністрації Дональда Трампа щодо України показує, що США хочуть отримувати гроші в обмін на допомогу країні, яка відбиває агресію, і сприймається експертами як підхід мафії. Про це пише Аманда Тауб для The New York Times.
Угода в нинішньому вигляді не передбачає чітких гарантій безпеки для стримування російської агресії, пише автор. Білий дім стверджував, що американський економічний інтерес сам по собі є достатньою гарантією.
«Що може бути краще для України, ніж економічне партнерство зі Сполученими Штатами?» — заявляв радник президента США з нацбезпеки Майк Волц.
Як зазначає журналістка NYT, Трамп давно вимагає від НАТО та інших союзників збільшення витрат на оборону. Однак угода з Україною про мінерали є серйозною ескалацією в його транзакційному підході до зовнішньої політики. Колись США вважалися світовим поліцейським, а тепер, на думку аналітиків, більше нагадують ватажка мафії та здирника.
Політологиня із Колумбійського університету та провідна експертка з мирних угод Вірджинія Пейдж Фортна зазначила, що інтерес до мінеральних багатств України, яка зараз перебуває у скрутному становищі, «нагадує рекет».
Старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин Стівен А. Кук заявив, що нові гарантії безпеки по суті є шантажем.
Експерти не можуть пригадати прецеденту, коли США або інша країна брали у своїх союзників гроші або ресурси під час війни. На їхню думку, транзакційна дипломатія Трампа посилає союзникам сигнал про те, що Вашингтону не можна довіряти, коли йдеться про допомогу друзям або виконання зобов’язань. Противникам це посилає сигнал про те, що США готові відмовитися від довгострокових стратегічних інтересів заради короткострокових перемог, вважають експерти.
«Або ми підпишемо угоду, або з ними буде маса проблем», — заявляв Трамп.
Політолог із Бостонського коледжу Тімоті Кроуфорд зауважив, що 1940 року президент Франклін Делано Рузвельт передав Великій Британії 50 есмінців в обмін на 99-річну оренду британських колоніальних земель. Однак на той час США офіційно дотримувалися політики нейтралітету і не погрожували припинити наявну підтримку.
США в багатьох випадках використовували свою військову міць для захисту економічних інтересів. Зокрема, забезпечення доступу до нафти було пріоритетом політики США на Близькому Сході, особливо під час першої війни в Перській затоці, коли США захищали Кувейт від вторгнення Іраку. При цьому США ніколи не вимагали за це грошей від Кувейту, зазначив Стівен А. Кук.
Журналістка NYT пише, що Трамп намагається застосувати в міжнародних відносинах політиканство «партійної машини», яким користувався у своїй кар'єрі у сфері нерухомості. Однак фахівці з міжнародних відносин попереджають, що «це так не працює».
«У міжнародних відносинах авторитет є найважливішим елементом сили. Стримування залежить від того, чи виконує країна свої обіцянки. Без цього авторитету ворожі країни з більшою ймовірністю перевірятимуть, як далеко можуть зайти», — сказано в статті.
Авторка матеріалу зазначає, що вже не зрозуміло, які країни адміністрація Трампа вважає друзями, а які - ворогами. Однак дії 47-го президента посилають чіткий сигнал про те, що США — у кращому разі ненадійний партнер, а в гіршому — що країна сприйматиме залежність будь-якої країни від Вашингтона як слабкість, яку можна використати.
«Те, що ми бачимо, — це успішна короткострокова стратегія і катастрофічна довгострокова стратегія», — вважає Джозеф Най, політолог із Гарвардської школи Кеннеді, який ввів термін «м’яка сила».
У довгостроковій перспективі країни, які зараз є торговельними і зовнішньополітичними партнерами США, можуть прагнути до тісніших відносин з такими країнами як Китай. Європа вже хоче збільшити військові витрати і зменшити залежність від США, а Туреччина, що має другу за величиною армію серед країн НАТО, може стати більш важливою державою в регіоні.
Аналітики підкреслюють, що зовнішня політика Трампа посилає Росії та іншим ворожим державам сигнал, який може мати ще більш серйозні наслідки: США готові віддати пріоритет не своїм довгостроковим інтересам, а короткостроковій фінансовій вигоді, або взагалі бути підкупленими вигіднішою пропозицією. Російський диктатор уже заявив, що в Росії «значно більше» мінеральних ресурсів, і натякнув, що готовий «запропонувати» їх США.
Зниження авторитету США може заохотити агресію Китаю проти Тайваню або в Південнокитайському морі.
«Навіть якщо Трамп відмовиться від своїх провокацій в Україні та в інших місцях, як із планом окупації Сполученими Штатами сектору Гази, може знадобитися багато часу, щоб відновити те, що було втрачено за останні кілька тижнів», — робить висновок авторка матеріалу.
Очікується, що 28 лютого Україна і США підпишуть у Вашингтоні рамкову угоду про корисні копалини. Президент Володимир Зеленський прибуде до Вашингтона з візитом, але угоду буде підписано на рівні міністрів.
Зеленський заявив, що у фінальному варіанті угоди не згадується «ні 500, ні 350, ні 100» млрд «боргу», про який раніше безпідставно заявляв Дональд Трамп. Після рамкової угоди Україна і США повинні будуть укласти ще один договір, який регулюватиме роботу Інвестиційного фонду відновлення України — двосторонньої структури, яку мають створити Україна і США і куди Україна вкладатиме 50% майбутніх доходів від нових розробок корисних копалин.
У тексті рамкової угоди також з’явилася згадка гарантій безпеки.
