Велика світова зброярня. Як працює ОПК в Сполучених Штатах, якої зброї тут вкрай мало, чого вдосталь і на що може розраховувати Київ
Війна в Україні та інші світові конфлікти посилили попит на американську зброю. Чому країна-лідер з виробництва й експорту озброєнь виявилася до цього не готова.
У цехах колишнього локомотивного заводу в американському місті Скрентон, штат Пенсильванія, гігантські роботи цілодобово витягують із розпеченої печі щойно викувані корпуси 155‑міліметрових артилерійських снарядів. У пічці температура сягає пекельних 1.100 градусів.
Разом із заводом у сусідньому місті Вілкс-Барре це військове підприємство щомісяця виготовляє близько 36 тис. боєприпасів калібру 155 мм — левову частку всього загальноамериканського виробництва.
Утім для військово-промислового комплексу (ВПК) США це не межа: до кінця 2025 року він випускатиме 100 тис. снарядів на місяць. Однак і то небагато. Для порівняння: за минулорічною оцінкою Міноборони України, для успішного виконання бойових завдань місячна потреба ЗСУ становила близько 350 тис. снарядів. Краще більше. Тепер, за наявності великої кількості різноманітних дронів, експерти оцінюють потреби українського війська хоча б у 200 тис. снарядів на місяць.
Востаннє скрентонський завод брав нинішній темп виробництва 155‑міліметрових снарядів за часів Корейської війни 1950‑1953 років, визнають на підприємстві. Далі настали 1970‑ті — період розрядки у холодній війні між США та СРСР, і американські військові підприємства стикнулися зі скороченням замовлень та спадом виробництва.
Після холодної війни ВПК США був розрахований на ефективне виробництво систем на рівні мирного часу, пояснює Марк Кансіан, старший радник Програми міжнародної безпеки у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), у минулому офіцер армії США. Адже відтоді потенційними супротивниками Америки залишилися такі країни, як Ірак та Північна Корея, що не мали військового потенціалу рівня СРСР, тож тривалих конфліктів на горизонті не проглядалося.
