Пародія на вибори. Слабкий і невпевнений у собі Путін жадає народної підтримки, але добивається цього лише силою — колонка The Observer
Саме насильство, а не голосування, утримує Путіна при владі, йдеться в редакційній колонці британської газети The Observer, присвяченій «президентським виборам», які відбуваються цими днями у РФ.
NV наводить переклад цього матеріалу.
Частота, з якою Путін говорить про можливість використання ядерної зброї проти західних країн для підтримку своєї загарбницької війни в Україні є одночасно лякаючою і безвідповідальною, хоч ці погрози стали майже буденністю.
Жоден притомний національний лідер не став би невимушено підвищувати ризик масового знищення таким чином — тим паче лідер, який керує найбільшим у світі ядерним арсеналом.
Незбагненне рішення Путіна розпочати повномасштабне вторгнення виявило в ньому людину, відірвану від політичної та військової реальності, несприйнятливу до інших поглядів, одержиму теоріями про змови Заходу та власними оманливими фантазіям про відновлення сили й панування Радянської російської імперії. А його співучасть в спрямованих атаках на цивільне населення України та численні воєнні злочини й убивства показують, що він не зупиниться ні перед чим.
Путін — не підходяща людина для керівництва Росією. Він видає себе за людину з простого народу, але він абсолютно не має загальноприйнятої порядності, чесності й честі. Він мав би сидіти на лаві підсудних у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, відповідаючи за свої воєнні злочини за викрадення українських дітей, а не балотуватися для переобрання на ще один президентський термін.
Перемога Путіна на цих виборах є наперед відомою. Він не має жодного рівного суперника. Кремль витратив приблизно 1,2 млрд доларів США на «управління інформацією» (тобто брехню та пропаганду), фальсифікацію голосів на окупованих територіях України та загальнонаціональну піар-кампанію при тому, що він немає жодних конкурентів. Щедре державне фінансування, що включає 20-кратне збільшення витрат на інтернет-проєкти, платформи та медіа, має одну мету: перемога Путіна з розгромною різницею в голосах.
Путінізм — не рахуючи саму його зловісну суть — це цікаве явище. Не вдоволений лише абсолютною владою, лідер жадає любові, пошани та обожнювання. Він прагне легітимності, яку може дати лише народне голосування, але при цьому ненавидить невизначеність вільного демократичного процесу.
Він вдає, що прислухається до хвилювань людей — тоді, коли проводить пряму лінію з президентом чи великі мітинги — але чує тільки те, що хоче почути: погодження і підтвердження його всезнайства.
Слабкий чоловік грає роль силача, що із голим торсом катається по Сибіру і з посмішкою убиває своїх суперників. За майже чверть століття Путін прогинав і підривав державного управління Росії під свою волю. Він придушив, скомпрометував чи вигнав представників грошової еліти. Він перетворив державу на власне феодальне володіння й розкрадав її в непристойних масштабах.
Путінізм діє через страх і корупцію, що підкріплені експлуататорським патріотизмом. Олексій Навальний — його головний критик — був вбитий за те, що викривав такі зловживання. Він насміхався над невпевненим Путіним й змушував його почуватися маленьким, коли той відчайдушно хотів почуватися великим. За словами Навального, у царя немає одягу. Гірше того, що як росіянин він не має душі.
Ця пародія на вибори запам’ятається — цинічним і методичним способом, у який Путін та його прибічники викрали право людей вільно обирати лідера Росії. Вона запам’ятається також тим, що супроводжувалась погрозами розв’язати світову ядерну війну, яка знищить людство. Груба жорстокість путінізму також назавжди буде асоціюватися із нападом минулого тижня на близького соратника Навального Леоніда Волкова у Литві.
Зрештою, саме насильство, а не голосування, утримує Путіна при владі. Але це не може тривати вічно. Пригноблені Росії повинні дивитися на свою історію й зберігати віру. Одного дня це закінчиться.
