Із 4,2 млн біженців з Україні, які виїхали до ЄС, найбільше опинилося у Німеччині - 1 140 705 осіб, або 27,2% від загальної кількості. На це вказують офіційні дані Євростату на кінець жовтня.

Про це йдеться у статті NV «Біженці-ледарі або ж надія економіки?».

Згідно з цією статистикою, на другому місці - Польща (983 880 українців, у яких дійсний статус тимчасового захисту), а на третьому — Чехія (379 370 біженців).

Водночас серед українських біженців працездатного віку у Німеччині лише до третини працевлаштовані. Така невелика частка працюючих — не зовсім типова ситуація для українців у Європі.

Основна причина такого дисбалансу полягає у програмі адаптації українців у Німеччині, яка відрізняється від багатьох інших країн, зазначає Дарія Михайлишина, старша економістка Центру економічної стратегії (ЦЕС).

На курси адаптації йде тривалий час, та ще й не одразу всім вдається потрапити на навчання — бракує місць. «Поки українці відвідують курси, їм платять соціальні виплати і навіть відшкодовують оренду житла тощо», — зауважує Михайлишина.

Йдеться про щомісячні 563 євро на кожного дорослого, який поки не працює. Плюс страховка і оплата житла з комунальними, крім електроенергії та інтернету.

Читайте також:

Зрада чи підтримка? Чому в Польщі побільшало легально працюючих чоловіків з України і як вони впливають на місцеву економіку, — розбір NV

ЦЕС щороку досліджує життя біженців за кордоном і знає, що на кінець минулого року в Німеччині були працевлаштовані 23% від всіх дорослих українців, водночас ще 42% або проходили навчання на згаданих курсах, або ж навчались в університетах. «Тобто ці 42%, які навчаються, це і є та різниця між Німеччиною і іншими країнами, — наголошує Михайлишина. — А людей, які взагалі нічого не роблять, там не так багато — приблизно стільки ж, як і в інших країнах».

«Ти півроку можеш чекати лише на дозвіл на проживання, який тобі дає можливість тільки-но піти на [мовні] курси», — розповідає NV одна з українок, яка на початку повномасштабного вторгнення виїхала з Київщини до Німеччини. Вона працює у досить великому місцевому центрі з прийому біженців і спілкувалась з NV на умовах анонімності. «У маленьких містах люди взагалі довго чекають на них», — пояснює жінка.

Самі курси тривають принаймні 6−7 місяців для рівня В1, але не всі люди здають на нього відразу. «Це нелегко — вивчити німецьку мову», — пояснює співрозмовниця редакції, яка сама пройшла весь цей шлях. З B1 можна піти, умовно, на завод працювати, або ж продовжувати вчити мову до рівня C1-C2, якщо того вимагає більш висока кваліфікація. До того ж, не всі приїхали відразу у березні 2022 року, — багато прибули значно пізніше, пояснює колишня мешканка Київщини.

«Мені здається, що Німеччина просто обрала таку тактику», — ділиться думками українка.

«Це гра в довгу. Які б заяви не робили політики, держава через джоб-центри говорить людям якраз про це: спочатку слід вивчити мову, — веде далі співрозмовниця NV. Водночас розраховувати на соціальну щедрість Німеччини і не планувати працювати — стратегія сумнівна, переконана вона. Адже все побудовано так, що ти не можеш бути не інтегрованим у систему адаптації: якщо не робиш усе крок за кроком — реєстрація, вивчення мови, робота, — то не отримуєш виплат. «А найголовніше, — без цього у тебе немає медичного страхування. А без нього — ніяк», — резюмує українка.