Вставай, підведися. У насичений виборами рік чинні лідери Африки опиняться під тиском — The Economist
Джон Макдермотт, головний кореспондент The Economist в Африці, розповідає, як країни континенту поволі і з перешкодами просуваються до демократії.
Матеріал опубліковано у спецвипуску журналу НВ Світ попереду 2023 за ексклюзивною ліцензією The Economist. Републікацію заборонено.
Колись передача влади через вибори була в Африці рідкістю. У 1960-х, 70-х і 80-х роках, коли однопартійне правління вважалося на континенті звичним явищем, нові лідери приходили до влади за допомогою переворотів, смертей попередників або угод між елітами. Навіть після 1990 року, коли африканські країни одна за одною почали проводити багатопартійні вибори, громадяни нечасто виводили з гри чинних лідерів. Іноді так відбувалося через те, що електорат був задоволений правлячими партіями. Але частіше через те, що політики при владі використовували державний апарат для фальсифікації виборів і залякування виборців.
Недивно, що лише близько половини африканців на південь від Сахари, які живуть у демократичних країнах, висловлюють задоволення цією формою правління. Утім є одна обнадійлива зміна: опозиційні партії стають дедалі більше конкурентоспроможними. Із 2011 по 2022 рік 42 нових африканських лідери отримали свої посади за результатами виборів. Із них 17 належали до партій при владі. Інші 25 були опозиційними політиками — і це більше, ніж за будь-яке із трьох попередніх десятиліть. Такі переходи влади нещодавно відбулися, зокрема, в Кенії, Малаві та Замбії.
