Чому українці не трощать вітрини під час протестів та чи можуть почати. Пояснює дослідник екстремізму
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, в інтерв'ю Радіо НВ пояснює особливості протестів у США та Україні й малює портрет українського активіста.
США охоплені масовими протестами після удушення поліцейськими афроамериканця Джорджа Флойда, а саме в 75 містах пройшли акції протесту, чимало з них супроводжувалися спалюванням автівок, розграбуванням крамниць та ресторанів.
— Які чинники вплинули на культуру протестів українців, які, наприклад, практично не нищать приватну власність інших людей, тобто не трощать вітрини та не палять автівки?
— У Сполучених Штатах та Україні це зовсім протилежні чинники. Якщо Сполучені Штати — це нація пасіонаріїв, то в українців впродовж останніх 350 років пасіонарії систематично вимивалися. Вони або перетягувалися до метрополії чи до інших країн, або просто знищувалися. Це простимулювало дуже багато нюансів, які властиві політичній культурі України.
Перший чинник: враховуючи малу кількість саме пасіонаріїв, основна форма протесту українців — це пасивний протест. Ми не ходимо на вибори, не беремо участі у справах, наприклад, громади, якщо у нас якесь негативне ставлення до лідера громади. Друга складова: історія дуже вплинула на нас і зробила з великої частини народу пристосуванців.
Якщо порівнювати зі США, де посилений культ лідерства й гіперіндивідуалізму, то у нас тільки все розвивається. Українці часто не схильні протестувати проти влади саме тому, що вони очікують, що влада щось змінить. Для українців властива екстернальність, тобто ми часто сподіваємося, що хтось вирішить усі питання за нас.
Важлива складова, коли ми переходимо до того, чому в нас немає погромів, пограбувань під час протестів: можливо це тому, що українці дуже емоційні. Ця емоційність за великим рахунком призвела до того, що у протестах беруть участь не ті люди, які переслідують якісь меркантильні цілі, а беруть участь ідейні люди. Вони, як правило, менш схильні до того, щоби завдавати шкоду зовнішньому оточенню, і вони розуміють, що якщо завдавати цю шкоду, це принесе невдачу самій ідеї.
— Назвіть основні риси соціального портрету українця, який усе ж таки бере участь у протестах національного масштабу.
— Головна риса — це пасіонарність. Незважаючи на те, що я говорив, що в українців ця пасіонарність вимивається, вона все-таки присутня. Друга особлива складова для цього українця — це різкі зміни в будь-чому.
Звичайно, виходять на протест, як правило, ті українці, чиї інтереси зачіпають якісь такі радикальні зміни, які відбулися у суспільстві. Виходять українці інтернальні, тобто українці, які розуміють, що саме залежно від їхньої конкретної поведінки, конкретної людини буде залежати і їхній добробут, і добробут самої країни.
Як правило, на протести виходять люди міської культури. Ми маємо розуміти, що дуже велика частина українців пов’язана з сільським життям, якщо у країні відбуваються якісь негативи, то для частини українців завжди є вихід, і вони завжди можуть повернутися до сільського господарства. Голодні бунти в Україні фактично неможливі, неможливі до того часу, поки в нас буде превалювати саме ця сільська культура. Економічні зміни в Україні дуже рідко призводять до протестів.
— Що може швидко мобілізувати українців на масові протести саме з радикальними елементами?
— Насамперед має бути причина протестів, наприклад, негативне ставлення до влади, купа дій влади, які не влаштовують українця. Але ми маємо розуміти, що причини, як правило, не призводять до протестів. До протестів призводять приводи, які ми часто вважаємо причинами. Наприклад, якщо ми візьмемо Майдан, то зрозуміло, що приводом було побиття студентів на Майдані. Ця радикальна протидія фактично і призвела до того, що радикалізується і сам протест.
— Наскільки існування українців на тлі багаторічної війни на Донбасі може скоротити мирні фази протесту у країні?
— Ситуація у країні значною мірою радикалізувалася сама по собі. Для того, щоб протест в Україні був почутий, після 2014 року дуже важливо застосувати радикальні методи. У кращому випадку це, звичайно, будуть якісь фаєри, ще звучання якихось гасел, які не дуже сприймаються українським суспільством, таких радикальних гасел.
Крайні форми — це, звичайно, уже застосування якоїсь вибухівки, прямого насилля під час цих заходів. На загальному тлі зростання агресії відбувається певна нормалізація сприйняття цієї агресії в українському суспільстві. Звичайний протест на сьогоднішній момент: просто прийти з прапорами, прокричати свої гасла, закликати владу до якихось там мирних дій — буде не почутий.
— На початку цього року аналітики фонду Демократичні ініціативи заявили, що протестні настрої у країні залишаються найнижчими за час проведення опитувань — 17%. Правда, перед обома Майданами також таких людей було небагато — 20%. Українці довго запрягають, але швидко їдуть у контексті масових протестів?
— Ситуація 2013 року показала, що ми запрягаємося дуже швидко, якщо відбуваються якісь кардинальні зміни. Тобто якщо вже у людей сформовано розуміння, що влада вчиняє неправильно і водночас влада завдає останній, дуже емоційний удар, українці вийдуть на протест.
Я би не сказав, що ми дуже повільно включаємося у протести, ми дуже повільно усвідомлюємо причини протесту, дуже довго можемо їх «пережовувати». Часто ці причини просто можуть знижувати свій вплив, тому що ми їх обговорюємо і виплескуємо свій негатив у соціальних мережах, можливо, навіть скоро створиться нова форма протесту — протест саме в соціальних мережах.
Але водночас, коли є низка факторів, які сприятимуть протесту, то українці досить швидко до цього включаться. По-перше, це причини, про які я говорив. Друге — привід. Третє — якщо ми говоримо про загальнонаціональний масштаб, це обов’язково підтримка Києва. Четверте — це підтримка засобів масової інформації.
Ми спостерігали, що і на протестах 2004-го, і на протестах 2013−2014 років підтримка засобів масової інформації все-таки була у протестувальників. Якщо всі ці чинники будуть існувати і об'єднаються, то все-таки ми отримаємо вибух негативу і вибух протестної діяльності українців.
А от те, чи перетече широкомасштабний протест у насильницький протест, буде залежати від здатності влади здійснювати менеджерські функції. Тобто якщо влада буде намагатися грати посередника, а не грати, що «мої люди праві, а протестувальники не праві». В іншому випадку, звичайно, влада може отримати і насильницьку форму протесту.
