«Каторга — благо, навіщо її чорнити?» Хто і чому вигадав систему, що надихнула Орвелла на роман 1984 та існує досі
Тотальний жорсткий контроль — це дуже добре. Так вважав у XVIII столітті Джеремі Бентам, 20-річний студент-філософ Оксфорда, який розробив ідею "ідеальної" диктатури зі Старшим братом, що стежить за тобою.
У 1768 році двадцятирічний студент Оксфорда Джеремі Бентам випадково натрапив на Есе про перші принципи правління авторства Джозефа Прістлі, священника й науковця, відкривача кисню і вуглекислого газу. У книзі йшлося про пошуки, як сказали б зараз, ефективного менеджменту: такого, щоб одночасно приносив прибуток роботодавцю і робив щасливим кожного працівника — тобто, у кращих християнських традиціях.
На відміну від Прістлі, Бентам аж ніяк не був набожним, а на своє XVIII століття — напрочуд прогресивним і хоробрим молодим чоловіком. Він відкрито виступав за свободу слова, відокремлення церкви від держави, жіночу рівноправність, право на розлучення, заборону рабства, тортур і навіть відстоював права тварин. І, звісно, хотів усіх ощасливити.
Але, попри всі ці чесноти, Бентам примудрився створити абсолютно антигуманну і дику теорію паноптикуму — довічної в’язниці для мільйонів людей. За його задумом, усі мали б працювати по 15−16 годин на добу шість днів на тиждень, перебуваючи під цілодобовим наглядом найманого інспектора, а жити — в окремій камері. І при цьому, вважав Бентам, людина відчуватиме безмежне щастя, бо не матиме часу на зайві думки.
Над проєктом Інспекторського дому він працював понад 20 років, а пізніше удосконалював його до кінця життя. Двоє монархів того часу, англійський король Генріх III і російська імператриця Катерина II, яким Бентам роками вперто нав’язував свою ідею, відмахнулися від нього, як від докучливої мухи. Але у XIX та XX століттях проєкт паноптикум знайде своє відображення в організації роботи деяких в’язниць, концтаборів і навіть методах державного управління.
Старший брат
Т ак сталося, що у 1780-х роках старший брат філософа — Самуель Бентам, придбав невелику деревопереробну фабрику у далекій Росії. Джеремі відразу ж загорівся бажанням йому допомогти з організацією виробництва, праці й пошуком робітників. А найкращими працівниками, на думку філософа, були в’язні.
Він запропонував збудувати Інспекційний будинок круглої споруди, прозорий, зі штучним освітленням і цілою системою дзеркал, які створюють складну систему постійного стеження за кожною людиною.
«Кожен інспектор перебуває у центрі багатоповерхової круглої споруди й має можливість контролювати всі камери навколо нього, — описував свій проєкт Джеремі Бентам. — Кожен суб'єкт утримується у своєрідному самотньому ув’язненні, що максимізує його безпеку та приватність і запобігає виникненню деструктивних настроїв і можливості втечі».
Кожен мав би бути під наглядом, не усвідомлюючи цього, тому що паноптикум дозволяв 100% контролювати спостережувану спільноту без додаткових засобів. Бентам зізнавався, що розуміє, що його інспектори іноді можуть бути надто суворими, а надмірний нагляд та ізоляція можуть змусити людей забути, хто вони насправді. Але ж це зовсім непогано, вважав він, бо йдеться про в’язнів, які відбувають певне покарання. То що поганого у тому, що в якийсь час вони забудуть про цей свій статус, навіть якщо будуть зайняті примусовою працею?
