Папа Римський почав канонізацію Ґауді. Які головні дива «божого архітектора»
«Мій замовник не поспішає», — відповідав Ґауді тим, хто дорікав йому довгим будівництвом Саграда Фамілія (Фото: AFP)
Ватикан розпочав процес, який може призвести до того, що каталонський архітектор Антоніо Ґауді буде проголошений святим, пише відділ новин ВВС. NV публікує матеріал у межах інформаційного партнерства.
Ґауді, якого називають «Божим архітектором», є творцем одних із найвідоміших релігійних та світських споруд, які приваблюють тисячі туристів до Барселони, включно із базилікою Саграда Фамілія — Святого Сімейства.
14 квітня Ватикан повідомив, що Папа Франциск видав декрет про надання статусу «високоповажного слуги Божого» народженому в Каталонії архітектору. Це є першим кроком до формальної канонізації у Католицькій церкві.
«Він прагнув перетворити мистецтво на хвалебний гімн Господу і вважав своєю місією розповідати про Бога і наближати людей до Нього», — прокоментували це рішення у Ватикані.
Рух за те, аби долучити Ґауді, який був вірним католиком, до святих, триває вже понад 30 років.
Першим про це заговорив каталонський священник Жузе Мануель Альмузара, який заснував Асоціацію за беатифікацію Антоніо Ґауді та розпочав збирати документи, необхідні для передачі до Ватикану.
Основним документом, який доводить необхідність зарахувати Ґауді до святих, стала біографія архітектора, написана журналістом Жузе Марією Таррагона.
У своїй роботі Таррагона зазначає, що Ґауді народився в забезпеченій родині і його життя спочатку складалося «з коней, опери та обідів у найкращих ресторанах». Однак упродовж своєї кар'єри він був стурбований добробутом робітників: наприклад, допоміг створити колонію Гуель — комуну робітників, у якій були лікарня, школи та навіть перший в Іспанії футбольний стадіон.
Будівництво Саграда Фамілія стало для архітектора своєрідним викликом і сильно змінило його світогляд, наблизивши його до церкви.
Під час роботи над храмом він почав вести аскетичний спосіб життя і дотримувався суворого посту, через що одного разу ледве не помер.
Задля завершення проєкту архітектор відмовлявся від вигідних контрактів у Парижі та Нью-Йорку, а коли будівництво виявилося на межі банкрутства, почав вкладати у храм власні заощадження.
Базиліку і досі будують лише коштом пожертв і грошей від продажу квитків.
Але крім самої біографії архітектора, серед аргументів, які наводять учасники Асоціації за беатифікацію, також зазначається сила спроєктованого ним храму.
Останні новини з Ватикану архієпископ Барселони, кардинал Жуан Жозе Омелла назвав «радісними».
«Це є не лише визнанням його архітектурного спадку, але й чогось більш важливого, — заявив кардинал агенції AFP. — Він промовляє до вас… крізь життєві складності, крізь роботу, біль, страждання, — такі люди святі».
«Краса — це сяйво Істини», — казав Антоніо Ґауді, який був не лише митцем, але й, у певному сенсі, філософом.
«Надовго залишаться лише ті, хто торкається сердець людей», — ще одна його цитата.
«Однією з найкрасивіших речей у житті є робота в спокої», — також казав архітектор.
У формальному процесі на шляху до проголошення когось святим наступним етапом є беатифікація.
Зазвичай цей статус отримували мученики, які продемонстрували «героїчні чесноти», а також інші кандидати у святі, яких церква оголошує блаженними.
У випадку із Ґауді Ватикану, очевидно, будуть потрібні докази дива, що сталося після смерті Ґауді, аби беатифікувати його.
Шлях до канонізації довгий та фінансово витратний. Газета Guardian порівнює його із політичною кампанією.
Прихильники потенційного святого, часто об'єднані в «гільдію» чи «асоціацію», мають поширювати інформацію про життя та чесноти свого кандидата. Крім того, вони зобов’язані покрити витрати на дослідження та документування його життя, що зазвичай включає оплату праці істориків, лікарів та богословів.
Існують і формальні вимоги, яким має відповідати кожен кандидат у святі. По-перше, з моменту смерті має пройти щонайменше п’ять років. По-друге, людина має справді вести праведне життя (тоді його можна назвати «слугою Господа»). По-третє, необхідно довести його «героїчну чесноту».
Є й складніша умова: прихильникам треба підтвердити, що померлий творив чудеса. Для беатифікації потрібно одне диво. Для подальшої канонізації — два.
Зазвичай дивом вважається медично незрозуміле лікування. Медична комісія, призначена Ватиканом, має визначити, чи може бути раціональне пояснення того, що сталося.
Якщо людина була мучеником, тобто загинула «з ненависті до віри», то диво не потрібно.
Антоніо Ґауді народився у 1852 році у Барселоні, де і розташована більшість його архітектурного доробку. А помер у 1926 році після того, як його збив трамвай, коли архітектор ішов із будівництва Саграда Фамілія на вечірню до церкви. Люди, які витягли Ґауді з-під трамвая, подумали, що це якийсь жебрак — у його кишенях були лише дрібні монети та Євангеліє.
Будівництво найвідомішого твору Ґауді — базиліки Саграда Фамілія — почали у 1883 році.
«Мої великі друзі мертві. У мене немає сім'ї, ні клієнта, ні щастя, нічого. Тому я можу повністю віддати себе храму», — казав наприкінці життя Ґауді про будівництво Саграда Фамілія.
А на докори про повільність будівництва відповідав: «Мій замовник не поспішає».
Церква і досі недобудована. У 2010 році її освятив Папа Бенедикт XVI.
Дві башти храму було завершено у 2023 році. Найвищу вежу сподіваються добудувати до 2026 року — сторіччя від смерті Ґауді.
Але десятиліттями Саграда Фамілія вражає тисячі туристів, а також занесена до списків світової культурної спадщини ЮНЕСКО, разом з іще кількома будівлями, спроєктованими Ґауді.
Якось один єпископ запитав Ґауді, чому він так турбується про обробку шпилів — адже ніхто не побачить їх.
«Монсеньйор, — відповів Антоніо, — їх розглядатимуть Ангели».
Утім, як і кожний архітектор, Ґауді був і цілком приземленою людиною:
«Люди поділяються на два типи: люди слова та люди дії. Перші кажуть, другі діють. Я з другої групи».
