У нас є ціла низка проблем з погляду забезпечення спроможності України перемогти в російсько-українській війні, вистояти в довгу у тривалій війні. Іншими словами: ми маємо мати кращий коефіцієнт корисної дії від кожної одиниці ресурсу, як мінімум більший, ніж кількісна перевага росіян над нами. Але, на жаль, наразі ми бачимо, що проблеми накопичуються семимильними кроками по різних напрямках.

Читайте також:

Перші деталі нового плану Зеленського. Хто писатиме анонсовану президентом внутрішню програму дій та коли вона з’явиться — джерело в ОП

Що мало бути в цьому плані? Насамперед — візія перемоги. Тобто на концептуальному рівні: яким чином ми будемо досягати перемоги. Тому що в короткій війні, зрозуміло — звільнення територій як механізм перемоги, тобто деокупація. А якщо ми в довгій війні, коли такі війни зазвичай виграються не на полі бою, а в момент, коли тили однієї з сторін надриваються… Надривається не фронт, надриваються зазвичай тили. Це війна на виснаження, війна на вимотування, війна, чия державна, соціальна, економічна, політична, воєнна машина виявиться більш дієздатною, ефективною і зможе працювати більш в довгу.

Зрозуміло, що тут і мірило в вигляді звільнених територій вже не є універсальним для того, щоб зрозуміти, ми наближаємось до перемоги, чи ми навпаки, зараз відходимо від неї, віддаляємось. Бо той чи інший населений пункт під контролем Росії чи України не є показником стратегічної перемоги чи ні. Знищення, деградація російського військово-промислового комплексу, їхніх воєнних підприємств тощо, — це ж не про квадратні кілометри, але ж це, очевидно, наближає перемогу.

Тому перше — це візія з конкретними механізмами, за які суспільство може вхопитися для того, щоб отримати визначеність. В часі ми не знаємо, скільки триватиме війна, і не можемо дати ніяких інструментів. Але в задачах, які мають бути виконані, в показниках, ми точно це можемо зробити.

Другий момент — це гострі соціальні питання, які наразі стоять. Ми бачимо цілу низку проблем в управлінській сфері. Безперечно, потрібно продемонструвати зміни, альтернативну модель і як до неї прийти в секторі державного управління, публічного адміністрування. Бо сьогоднішня модель надривається — як устрій всередині влади, так і відносини [влади з] суспільством.

Читайте також:

За підсумками Ставки: Зеленський доручив підготувати частини внутрішнього плану посилення України

Якщо сказати коротко: інституції знову мають повертати собі свої функції. Треба виходити з режиму ручного керування або ситуативного вирішення проблем. Необхідно продемонструвати іншу якість в податковій політиці, в мобілізаційній, в різних політиках, які наразі працюють [не відповідно] нашим цінностям і нашим принципам, на яких влаштоване суспільство.

Нам потрібно їх модернізувати. Ми маємо працювати на відновлення ресурсів і на їхній розподіл в довгу. Ми не можемо працювати в режимі, коли коефіцієнт спалювання ресурсів низький і ми кожен день живемо як останній. Так в довгу вистояти буде складно. Ми спалимо і фізичні ресурси, і моральні ресурси суспільства.

Третє - це механізми побудови консенсусу і в очах суспільства перекредитування довіри і легітимності влади в умовах відсутності виборів. Це, зокрема, зустріч з громадським сектором. Це має бути не одноразова акція, а це має перерости в певну систему і не лише по експертному середовищу.

Загалом потрібно створювати додаткові механізми двосторонньої комунікації. Не лише трансляція від президента його звернень, які вже частина населення навіть не слухає, бо вже одностороннього зв’язку недостатньо. А [потрібен] і зворотній зв’язок, і якомога більше механізмів участі ширших верств населення в процесах управління. Потрібно серйознішим чином децентралізувати процеси туди, де є спроможність їх вирішувати: громадському сектору, волонтерам, бізнесу.

Це я дуже коротко спробував по ключових [пунктах] пробігтися, але ще є й інші. Очевидно, що ключовий виклик, який стоїть зараз, — нам потрібно трансформуватися як державі, підвищуючи свою ефективність в умовах війни.