«Засудити ключові політичні персони». Вже на момент Майдану у РФ існував план розвалу України — політолог
ДБР, Генпрокуратура та загалом правоохоронна система мають засудити усі ключові політичні персони у справах Майдану, а не займатися епізодами подій, як зараз, розповів Радіо НВ політолог Олександр Антонюк.
— Почнімо зі справ, які могло знищити ДБР, а потім говорить, що не могло знищити. Зараз там проводиться ще якесь додаткове розслідування, це інформація від Української правди. Журналіст Михайло Ткач написав про це і навіть виклав скріншоти. Це викликало певне занепокоєння, тому що справді справи, які розслідувалися, і про Харківські угоди, і про побиття на Майдані, ще якісь історії. Якщо з них зникнуть певні секретні чи то матеріали негласних слідчих розшукових дій, то їх не можна буде довести до суду, наскільки я розумію. Що це за історія і що нам про це треба розуміти?
— По-перше, дуже добре, що зараз вся ця історія знову стала на порядок денний, хоча в умовах війни дійсно є ризики, що якась частина цих свідчень, справ може загубитися. У мене взагалі до тих заяв двояке ставлення, тому що я пригадую 2014 рік, пригадую спілкування навіть із адвокатами Небесної сотні, було дуже багато застережень до роботи Генеральної прокуратури в цілому, а тепер уже Державне бюро розслідувань. Я думаю, що це ще зумовлено тим, що є епізоди, які досі залишилися не відкритими. От уже скільки років пройшло. Я не є фаховим юристом, адвокатом, слідчим, але мені видається, що справа реально затягується. І спроби загубити свідчення або неправильно оформити, щось поставити, можливо навіть десь не там кому чи змінити слово, що може потім створити передумови для того, щоби в суді ці справи розвалилися. Адже по-людськи погодьтеся з тим, що цього часу було достатньо, щоби зробити вже якісь ключові висновки і проміжні хоча би заочні вироки суду. Тому що те, що було зроблено в перші роки, а було дуже мало зроблено. Я пригадую, ще до появи ДБР, як між Горбатюком і Юрієм Віталійовичем Луценком, а перед тим із іншими прокурорами були якісь постійні протистояння.
Тому мені видається, що ДБР, яке відкрило начебто за заявою кримінальну справу, яке себе обороняє, мені здається, був би найкращий спосіб вийти на публічний простір, можливо, запросити людей, які до цього дотичні. Я не даремно згадав про адвокатів Небесної сотні, не даремно згадав про Горбатюка, і провести круглий стіл, публічно. З цієї публічної дискусії стане відомо, чи відповідає подібна заява дійсності, чи ні. Чи вона є політичною, чи ні. А якщо це переводиться в таке протистояння, то я не впевнений, що ця заява не має перед собою якихось підстав.
— Якщо взятися до фантазування, це означає, що та прокурорська система, ви про неї сказали, в ній було дуже багато людей, не всі з них були супер чесними, супер чистими. Відповідно, після Майдану, коли якісь справи розслідувалися і це могло вивести на когось зі своїх, то там навмисно недогледіли, щось не туди склали чи навіть узагалі загубили. Це така наша звична історія, врятувати своїх, хоч ситуація вже і змінилася, я про це зараз фантазую?
— Ви абсолютно правильно говорите, це навіть не фантазії, це інтерпретація. Тому що сама тема мені врізалася в пам’ять, бо я пригадую, що ми з деякими колегами, які були адвокатами, мали можливість спілкуватися. По-перше, у них уже між собою з’явилося якесь протистояння, потім ця справа перевелась у певну політичну складову, а в кінцевому результаті згадаймо з вами, пройшло з 2014 року вісім років. Що ми можемо сьогодні по цій всій справі сказати напевно? Все одно справа і в ДБР, те, що я вже говорив декілька років тому, що вона перетвориться на черговий незакритий кейс, чергову політичну справу. І буде одна сторона звинувачувати іншу. А насправді мають бути ключові рішення. У нас було дуже багато зосереджено на епізодах, де стріляли, хто стріляв тощо. А спочатку мали бути засуджені всі ключові політичні особи, починаючи від того, хто дав наказ розігнати студентів в ніч [з 29 на 30 листопада].
З цього все починається, а далі кожен епізод починати розглядати. Тому що спочатку з Євромайдану, який перетворили на акцію протесту, тому що Євромайдан був позитивною акцією, це була акція в ім'я підтримки. А потім, розумієте, в чому був цікавий момент, я в цьому бачу навіть руку російських спецслужб. Треба було перетворити позитивну акцію, яка по суті вже розходилася, в негатив і в акцію протистояння. Я тоді буквально через декілька годин, практично добу після розгону Майдану написав у блозі свої, пригадую, припущення, що за цим теж є руки спецслужб. Тому що створити передумови цієї акції протесту, хтось хотів, аби ці всі епізоди у нас відбулися. Акції протистояння, потім це насилля, і воно до того і йшло. От на ці ключові питання мали бути дані відповіді: якою була роль Януковича, якою була роль Клюєва, я нагадую ті епізоди, і інших виконавців.
Починаючи з початку, з визначення ролі цих людей, їх контактів, вказівок, комунікацій зі спецслужбами Російської Федерації, тому що в Майдані було дуже багато складових. Як розкачували регіони, намагалися запустити хвилю сепаратизму в Західній Україні. Такі всі епізоди не розглядалися і досі не розглядаються. Але давши відповідь на ті ключові питання ми могли спуститися спокійно потім до виконавців, до кожного рядового бійця Беркуту. Справа була, чесно кажучи, спущена на гальмах.
— Для мене це ще питання дорослішання українських інституцій. Мені достеменно відомо, що в американській поліції існує жорстоке правило, що якщо один поліцейський щось знав, здогадувався, передбачав, що хтось із його колег вчиняє щось незаконне або планує щось незаконне і якщо буде доведено, що ця людина нічого не сказала внутрішній системі безпеки чи комусь нагорі, то ця людина буде покарана просто за те, що сама нічого не робила, але не сказала. І цей підхід до правоохоронних органів, якщо його інсталювати в Україні, якщо прокурори не будуть про своїх, хай може не таких нормальних, але ж він свій прокурорський, ментовський, суддівський. Якщо не буде цієї кругової поруки, тоді система матиме шанс на очищення, у нас цей ключовий момент поки що не напрацьований. І саме тому ми раз пораз маємо подібні ситуації приховування, втрати. Я ж правильно розумію?
— Як висновок: у нас було достатньо років, починаючи з 2014, особливо я, чесно, маю великі зуби, одразу говорю, на Юрія Луценка, який будучи політиком і не будучи фаховим юристом, під якого зробили закон, який мав би цю систему запустити. Ми сьогодні з вами дискутуємо, знову повертаємося до цієї теми, тобто з цього б не було зроблено нічого. І мене вже не хвилює питання, чому цього не було зроблено. Я можу одне сказати, тому що не було бажання. Тому що було бажання очолити процес саботування кругової поруки, тому що при тих умовах, передумовах і роботи парламенту, особливо ще свіжої болі по Небесній сотні, по тих наслідках. Як Російська Федерація потім почала розкачувати Україну. Але ця навмисна втрата часу і є відповіддю на це запитання, тому що можна було ухвалити необхідні законодавчі речі, провести нормальні конкурси. Якби ми з активістами 2014 року не провели певні публічні конкурси і не бачили цих результатів, можливо я би говорив, що це все фантазії. Але це зробити можна було.
Та у нас, я пригадую дискусії навіть із [Луценком], і з іншими народними депутатами, оскільки тоді працював у секретаріаті голови Верховної Ради України. Знаєте, що мені говорили? Не на часі. Тому в даному випадку мені дуже шкода констатувати факт, але ще раз хочу зафіксувати: ті дискусії між прокурорськими плюс ДБР та іншими, це стане традицією. Навряд чи ми зможемо отримати ключові відповіді, не давши відповіді на ті запитання, які я озвучував в ефірі. Спочатку ми маємо провести слідство над ключовими політичними особами, політичними, і тими, хто був адміністрацією, хто був РНБО. Повністю дослідити всі комунікації і подивитися, куди воно все йшло і направлялося. І повірте, як ми повідкриваємо стільки цікавих деталей і ви побачите, наскільки нас готувалися ще тоді, на момент Майдану, розвалити як країну. І за тими протистояннями ви побачите інші мотиви того ж Андрія Петровича Клюєва. Навіть згадаємо один такий епізод, коли Майдан емоційно починав згасати, завжди відбувалося щось, що ще більше викликало хвилю обурення і протесту серед українського народу.
— Тобто управління ескалацією, про яке люблять говорити в Пентагоні зокрема. Хтось, на вашу думку, правильно управляв ескалацією на Майдані 2013−2014 років, щоби він за жодних умов не згас? Я правильно трактую?
— Абсолютно правильно, тому що так і було. І, на превеликий жаль, у ті роки це питання не досліджувалося. Нам розповідали про деталі, нюанси пострілів і тому подібне, про роль рядових бійців. Але не розповідалися ті моменти. Не розповідали про позиції, що відбувалося в регіонах Західної України, про те, що залучали молодих людей, дітей зокрема працівники Служби безпеки України для того, щоби створити ті «ночі гніву». Всі ці історії, чому я про це сміливо говорю? Бо ми 2014 року в одному з проєктів говорили про це публічно, у нас були представники СБУ, працівники поліції. І ми закладали ще тоді ті основи для розслідування, політичної дискусії та правильної інтерпретації тих подій та ролі наших правоохоронних органів і спецслужб у цей період. Відповідаючи на ваше запитання: дійсно був цей інститут ескалації конфлікту. І правоохоронні органи, і ключові посадові особи, які очолювали тоді ті інституції, просто швидше за все були не зацікавлені, тепер питання чому вони не акцентували на цьому свою увагу. І чому всі сьогоднішні дискусії звелися до середньостатистичного рівня протистояння між слідчими і можливо їх начальниками. І ми сьогодні мусимо це обговорювати в частині якихось процесуальних речей, а не справи по суті.
