Три сценарії. Що могло чекати на Україну, якби Янукович придушив протести і утримав владу
У ніч з 21 на 22 листопада 2013 року понад тисячу осіб зібралися на Майдані Незалежності у Києві, щоб висловити протест через припинення владою руху до Євросоюзу — ця дата стала початком Революції гідності та вироком для проросійського режиму Віктора Януковича.
Сьогодні Україна відзначає День Гідності та Свободи. У ніч з 21 на 22 листопада 2013 року понад тисячу осіб зібралися на Майдані Незалежності у Києві, щоб висловити протест через припинення владою руху до Євросоюзу — ця дата стала початком Революції гідності та вироком для проросійського режиму Віктора Януковича.
Після трьох місяців жорстоких спроб розігнати за допомогою Беркута учасників акцій, кількість яких вже сягала мільйона осіб, тодішній президент залишив країну, розуміючи незворотність революції. До кінця подій на Майдані жертвами стали 107 протестувальників, незрівнянно більше було поранено.
Через місяць після перемоги революції Росія, скориставшись кризовою ситуацією в країні, окупувала Крим і розв’язала війну на Донбасі, яка триває досі.
Янукович нині ховається в РФ — в Україні його засуджено до 13 років позбавлення волі за державну зраду та пособництво у веденні агресивної війни.
До восьмої річниці початку Революції гідності НВ разом із шістьма українськими політологами уявив, які сценарії могли чекати на Україну, якби Янукович придушив протести й утримав владу.
Закручування гайок та рух до тоталітаризму
Крен Віктора Януковича у бік жорсткого одноосібного контролю над країною був помітний ще на початку його президентського терміну. У жовтні 2010 року, лише через вісім місяців після вступу на посаду президента, з подачі нардепів-регіоналів Конституційний суд скасував політичну реформу 2004 року і відновив дію Конституції 1996 року, яка повернула президентсько-парламентську форму правління в країні. Через 10 років український суд визнає це узурпацією влади та заочно заарештує президента-втікача.
Незабаром після повернення старої Конституції Янукович вперше випробував ефективність свого силового блоку — у середині листопада 2010 року на головній площі країни розпочався Податковий майдан, учасники якого виступали проти запропонованого урядом проєкту нового Податкового кодексу.
На початку грудня силовики за підтримки комунальних служб розпочали розгін протестувальників та демонтаж встановленого на площі наметового містечка. Очевидці повідомляли, що міліція не вдавалася до використання сили, але поводилася грубо, примусово витягаючи їх із наметів. Приводом для розгону став «крайній термін для встановлення новорічної ялинки» — подібні заяви режим Януковича використає через три роки під час Революції гідності. Після розгону міліція почала порушувати кримінальні справи проти деяких активістів.
У розмові з НВ колишній віцепрем'єр України з питань європейської інтеграції, голова Центр UA Олег Рибачук припускає, що у разі перемоги режиму Януковича під час Майдану курс на «закручування гайок» тривав би.
«Нас би очікувало перетворення режиму Януковича з авторитарно-олігархічного на чистий тоталітарний заради втримання влади. З масовими репресіями, концентрацією всієї політичної та економічної влади в руках найбільш наближених до нього людей», — зазначив він.
Імовірно, у разі поразки активістів Євромайдану в лютому 2014 року все розвивалося б за сценарієм РФ, де на початку 2012 року, наприкінці президентства політичного протеже Путіна Дмитра Медведєва, пройшла серія мітингів, найбільший з яких — Марш мільйонів на Болотній площі — було жорстко розігнано, а проти понад трьох десятків людей відкрили кримінальні справи. З того моменту Кремль став посилювати практику розгону протестів, а 2020 року вдався до отруєння головного опонента Володимира Путіна — Олексія Навального.
Український ексвіцепрем'єр Рибачук упевнений — якби у 2014 році Євромайдан програв, протести проти Януковича перейшли б у підпілля, а опозиція виїжджала б за кордон.
«Першими наслідками успішного придушення Революції гідності стали б, зокрема, еміграція на Захід опозиційних активістів та середнього бізнесу — за рік Україна залишилася б без ІТ та інших сучасних бізнесів; а також радикалізація протестних настроїв, їх перехід із вулиць у підпілля з поступовим розгорянням партизанської війни», — зазначає співрозмовник НВ.
Відомий український політолог, професор Могилянки і на той час член Ради ВО Майдан Олексій Гарань вважає, що авторитарний режим Януковича міг проіснувати деякий час, якби тодішня влада не влаштувала розстріли.
«Розстріли 20 лютого були фатальною точкою неповернення. Інакше цей авторитарний режим міг би існувати певний час, Янукович продовжував би балансувати. Коли палав Будинок профспілок 18 лютого 2014 року, я був абсолютно переконаний у тому, що у нас буде авторитаризм на кшталт режиму Лукашенка», — пояснив він.
Водночас політичний аналітик Фонду Демократичні ініціативи Марія Золкіна наголошує, що в Україні «білоруська модель» влади зазнала б краху.
«Українське суспільство за своїми характеристиками кардинально відрізняється від білорусів і росіян. В Україні єдиний варіант закручувати гайки, посилювати владу та нищити демократичні механізми — робити це поступово, крок за кроком, за допомогою легітимних механізмів: перебирати, концентрувати владу в якомусь центрі і нищити систему стримування та противаг між інституціями, монополізувати правоохоронну систему, щоб вона працювала на режим, а не на закон. Але все одно у випадку з суспільством, яке вміє протестувати, це рано чи пізно закінчуватиметься акціями протесту, виходами на вулицю, боротьбою під час виборчих кампаній і масовими — можливо, революційними — подіями», — ділиться думкою Золкіна.
У розмові з НВ політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда говорить і про інші наслідки, які чекали б на Україну у разі збереження режиму Віктора Януковича. Серед них — «деолігархізація» під кураторством сина експрезидента, Олександра Януковича та нові політв'язні. Ось як виглядало б наше майбутнє, що не відбулося, за версією Магди:
— Вірогідно, відбулася б «деолігархізація» від Олександра Януковича, і нинішнім олігархам було б непереливки, їм довелося б шукати собі інші країни для проживання;
— Україна б не переймалася щодо євроатлантичного курсу та інтеграції до ЄС — цілком вірогідним був би вступ до Митного союзу та ОДКБ;
— Юлія Тимошенко була б не єдиною політичною ув’язненою, а у Верховній Раді сформувалася б монобільшість Партії регіонів за сприяння комуністів;
— Володимир Зеленський продовжив би випускати мультиплікаційний серіал Казкова Русь;
— Масштаби трудової міграції суттєво б виросли, проте українцям довелося б отримувати шенгенські візи;
— Сумнівно, що в Україні було б ухвалено рішення про продаж земель сільськогосподарського призначення та анбандлінг НАК Нафтогаз України;
— Україна підписала б нову газову угоду на умовах Газпрому;
— Рівень життя громадян України залишався б низьким на фоні інших європейських країн.
Крен у бік РФ і нові «сєвєродонецькі з'їзди»
Із середини 2000-х на політичній карті України Янукович традиційно розглядався як головний представник південно-східних регіонів країни, де вдалося створити міцну електоральну базу.
І хоча зараз поширена думка, що Янукович був повністю підконтрольною силою, що обслуговувала Кремль, насправді йому вдавалося балансувати між інтересами Заходу та Москви.
«Насправді Янукович міг би продовжувати цю традиційну гру українських президентів у багатовекторність. Приклад Лукашенка якраз показує, що це можна робити впродовж тривалого часу, начебто піддаючись на тиск Росії, підписуючи угоду про Союзну державу, а потім, у певний час, поліпшуючи стосунки з Заходом. Цей сценарій не виключає того, що Росія все одно почала б втілення своїх планів, зокрема щодо анексії Криму в 2015 році, коли мали відбутися чергові президентські вибори. Росія, цілком можливо, планувала це незалежно від того, збережеться Янукович при владі чи ні», — вважає політолог Олексій Гарань.
Російський президент Володимир Путін був незадоволений тим, що Янукович затягував зі вступом до Митного союзу — дітище Кремля та особисто його господаря, — і уникав прямих відповідей на це запитання.
«Хоча прогресу в переговорах України з ЄС щодо ЗВТ немає, а на пошук компромісу з деяких питань у нас можуть піти роки, Віктор Янукович задекларував таку позицію: Україна інтегрується до Євросоюзу, до Митного союзу не вступає, а дотримуватиметься заявленої формули «3+1», — у 2010 році писала газета КоммерстантЪ з посиланням на обізнане джерело.
Такі політичні ігри були вигідні тодішньому президентові, який ще пам’ятав події Помаранчевої революції та здатність українців самоорганізовуватись для протистояння несправедливим діям влади.
Водночас поплічники Януковича були більш категоричними у своїх діях та висловлюваннях. Однією з найбільш провокаційних подій «нульових» в українській політиці став так званий Сєвєродонецький з'їзд у листопаді 2004 року, який деякі політологи називають репетицією перед справжньою агресією Росії.
Тоді 3,5 тис. делегатів із табору союзників Януковича спробували створити федеративну «Автономну Південно-Східну Українську Республіку», назвавши Помаранчеву революцію «державним переворотом». Також учасники з'їзду звернулися до президента РФ Володимира Путіна «по підтримку».
Тези про необхідність переформатування України у федерацію, які регіонали вперше спробували втілити в життя в ті дні, звучать досі, зокрема, з вуст Євгена Мураєва, одного з колишніх лідерів Опозиційного блоку, фактично ідеологічного правонаступника Партії регіонів.
Через десять років після Сєвєродонецького з'їзду, у лютому 2014 року, соратники експрезидента знову зібралися разом — уже у Харкові — щоб спробувати зберегти владу після кривавих розстрілів на Майдані.
На думку політолога Олексія Гараня, у межах одного з альтернативних сценаріїв розвитку подій після Майдану Янукович міг вдатися до допомоги «з'їздів», щоб стати «президентом» частини країни:
«Він міг би організувати [нові] такі з'їзди і стати „президентом“ частини України. Але я думаю, що на той момент він був уже повністю розгубленим, тому що навіть фракція регіоналів у парламенті переметнулася на бік переможців», — каже експерт.
Однак, якби тоді режим Януковича утримав контроль над країною, тези про федералізацію, «помаранчеву чуму» та «незаконні збройні формування» Майдану, які звучали на тих з'їздах, могли перетворитися на офіційну державну політику.
Якби кривавий розгін Євромайдану вдалося реалізувати, Янукович трансформував би свою президентську владу в диктатуру, залежну від РФ, випливає зі слів українського політолога Володимира Фесенка.
«Тоді Україна логічно стала б членом Євразійського союзу, а її політична та економічна залежність від Росії різко збільшилася б. Але опір режиму Януковича та втягуванню України в євразійську інтеграцію продовжився б у різних формах, насамперед у західних регіонах України, Києві, окремих центральноукраїнських регіонах. І це б розхитувало зсередини режим Януковича», — пояснює він.
Виникнення нової політичної кризи було б лише питанням часу та обставин, наголошує політолог і додає: міг навіть виникнути ризик розпаду країни — відділення західних регіонів, які не згодні з політикою репресивного режиму Януковича.
Вибрати бік РФ колишнього експрезидента Кремль змушував за допомогою провокацій, вважає науковий директор Фонду Демократичні ініціативи Олексій Гарань.
«Ми можемо бачити закономірність: щойно напруга на Майдані починала спадати або ситуація перетворювалася на патову, одразу відбувалися якісь провокативні дії, що посилювали протистояння і заганяли Януковича у глухий кут, змушували його звертатися до Росії. Тому я цілком припускаю, що саме РФ через своїх лобістів в оточенні Януковича навмисно поглиблювала кризу і заганяла його у глухий кут. Розгін студентів призвів до Майдану, а Майдан — до ізоляції Януковича від Заходу», — ділиться думкою він.
Цементування Януковича у владі за допомогою референдумів
У листопаді 2012 року тодішній президент Віктор Янукович підписав закон про всеукраїнський референдум. Документ дозволяв використовувати цей інструмент, зокрема, для схвалення нової редакції Конституції України, внесення змін до Основного закону; а також ухвалення, скасування або зміни будь-якого закону, крім тих, що стосуються зміни території країни, податків, бюджету та амністії. При цьому результати референдуму вважалися остаточними і не потребували додаткового затвердження Верховною Радою.
Це відразу ж викликало побоювання, що за допомогою адмінресурсу та фальсифікацій корумпована влада зможе ухвалювати будь-які вигідні їй рішення в обхід парламенту, цементуючи режим Януковича.
Проте Кремль мав свої плани на тодішнього керівника Банкової, каже український історик і мислитель Ярослав Грицак.
«Новий український план був схвалений одразу після російської війни проти Грузії. Факт, що Захід мовчки „проковтнув“ цю війну, дав Путіну надію, що так само буде у випадку російського військового втручання проти України. В основу його плану був покладений розрахунок, що у 2015 році на нових президентських виборах Янукович не зможе перемогти чесно, будуть масові фальсифікації і використання адміністративного ресурсу, й українці вийдуть на Майдан, як це було у 2004 році», — зазначає він у розмові з НВ.
За задумом Путіна, в результаті другої Помаранчевої революції в Україні мав виникнути колапс влади, і тоді РФ втрутилася б заради «наведення порядку та відновлення стабільності», додає історик. Ввести російські війська на територію України Янукович і справді закликав — це сталося 1 березня 2014 року у листі до президента Росії Володимира Путіна.
«До влади мав би прийти не Янукович — йому мали забезпечити почесний екзиль у Москві, — а кандидат з більш „людським обличчям“, але водночас більш проросійський (мусимо пам’ятати, що з різних причин Янукович не був вигідним партнером для Путіна)», — стверджує Грицак.
Застосувати на практиці закон про референдум, ухвалений за часів Януковича, так і не вдалося. Проте спроби були: у 2013 році Комуністична партія та Український вибір — проросійська організація кума Путіна Віктора Медведчука — спробували ініціювати референдум щодо вступу України до Митного союзу.
Янукович порушував тему референдумів навіть після усунення від влади: у березні 2014-го, вже після перемоги Революції гідності, він запропонував провести «всеукраїнський референдум про статус кожного регіону у складі України», а у 2017-му — референдум «про статус Донбасу у разі невиконання нинішньою українською владою мінських угод».
У 2018 році закон про референдум часів Януковича український суд визнав неконституційним.
