Поганий мир, якого немає. Чого чекають від реінтеграції Донбасу з обох боків фронту
Поки відбувається розведення військ, у тилу хочуть миру, але не чекають від нього нічого доброго: в Донецьку бояться української армії, а в Києві — здачі національних інтересів, пише журнал НВ.
Автори: Максим Бутченко, Сергій Пронін
35-річний інженер-електронник Анатолій із великою пересторогою ставиться до журналістів, особливо до київських. І просить не називати його прізвище у пресі. Бо він живе в Донецьку і підозрює, що відверте спілкування з українськими ЗМІ може завдати йому шкоди.
Ще Анатолій з острахом ставиться до ідеї «возз'єднання» з Україною. А що це неминуче станеться, у Донецьку, за його словами, вже багато хто зрозумів. Але ані сам інженер, ані інші донеччани досі не знають відповіді на досить просте запитання: як київська влада, відновивши контроль над регіоном, вчинить із тими, хто там жив постійно під час окупації? Особливо жителів «ДНР» лякає, за словами Анатолія, прихід української армії в місто і чистки. А що їх не минути, в Донецьку ніхто не сумнівається.
На шостому році війни з Росією і бойовиками на Донбасі офіційний Київ дійсно проголосив мету — перевести конфлікт у максимально холодну фазу, одночасно розморозивши процес реінтеграції «республік».
Та й усьому східному регіону команда Володимира Зеленського вирішила приділяти підвищену увагу. Туди вже кілька разів останнім часом їздив сам президент. Великий тур прифронтовими містами провів і новопризначений радник секретаря Радбезу Сергій Сивохо. А 29 жовтня у прифронтовому Маріуполі урядово-президентська команда провела масштабний інвестиційний форум, спробувавши переконати західний капітал, що в регіон варто вкладати гроші.
Але вся ця активність поки схожа на вітер, який розганяє на поверхні ставка хвилі, ніяк не впливаючи на те, що діється на глибині.
А там переплелися страх і ненависть, реальність і міфи. Реінтеграція Донбасу лякає не тільки жителів «республік», подібних Анатолію з Донецька, а й тих, хто живе в незалежній Україні. Тільки страхи останніх дещо іншого штибу.
Їх НВ озвучує 62-річна столична пенсіонерка Ірина Берлянд. Свого прізвища, як і поглядів, вона не приховує. Навпаки, бере участь в акціях Ні капітуляції!, тобто публічно критикує політику Зеленського щодо розведення сил на сході. Берлянд також виступає проти «формули Штайнмаєра», яка регламентує спосіб і терміни надання особливого статусу регіону, який на Банковій називають «окремими районами Донецької та Луганської областей» (ОРДЛО). Киянка впевнена, що влада не повинна йти на здачу національних інтересів у процесі реінтеграції, адже це означало б піти на повідку в Росії.
Її позиція — зовсім не окремий випадок: в акціях Ні капітуляції! взяли участь десятки тисяч людей у різних містах країни.
Та й соціологія свідчить: населення України, як і жителі окупованих регіонів, до ідеї реінтеграції Донбасу ставляться насторожено. Обидві сторони радше побоюються один одного, ніж прагнуть до возз'єднання, а тому на взаємні поступки йти не готові. Хоча миру на сході хоче більшість опитаних — як у «великій» Україні, так і в «республіках».
Голос Донбасу
«Наш вибір — Росія», — величезний білборд із цією фразою височіє в центрі Донецька.
Широкі народні маси в «республіках» дійсно більше орієнтуються на вказаний на плакаті напрямок. У цьому нещодавно переконалися дослідники центру просування сталого миру SeeD, що є частиною експертного середовища Євросоюзу. Центр вивчав настрої в зонах конфлікту на Кіпрі та Боснії, а тепер взявся за ОРДЛО, не розкриваючи методології, за якою провів своє дослідження настроїв жителів «республік».
За оцінками SeeD, 52% населення ОРДЛО повністю або частково згодні, щоб регіон став частиною РФ. Але це не означає, що все однозначно і просто. Адже респонденти могли обирати кілька варіантів відповідей. І другий за популярністю — «бути в Україні, але мати спецстатус автономії» — підтримали 48% опитаних.
За варіант «стати незалежними державами» віддали голоси (висловивши повну або ж часткову згоду з ним) 43%. І рівно третина — 33% — обрали Україну на загальних умовах, але після проведення у країні децентралізації.
Невизначеність — характерна риса суспільства «ДНР» і «ЛНР».
Росія особливо не прагне розкривати обійми «республікам», але водночас почала роздавати місцевим своє громадянство. «Бюджетники кажуть: раз дають російські паспорти, значить, буде приєднання до РФ. Але все впирається у питання: а чому РФ чекала п’ять років? Замість відповіді — невиразне мукання і відсилання до абхазького сценарію, за яким Донбас скоро, ух, як заживе», — розповів НВ донецький інженер Анатолій.
Москва не кличе до себе, але й Київ частину місцевого населення лякає. Українською владою лякають один одного найвразливіші мешканці «республік»: мовляв, десь біля лінії розмежування вже збудували «фільтраційні табори» для жителів Донбасу. Водночас від Києва вони однаково чекають належних їм як громадянам допомог і виплат.
Переляк перед чистками неймовірно сильний, навіть якщо на цю тему розмірковують не бойовики, а мирні жителі. Одна з них, 28-річна касирка макіївського супермаркету, попросивши називати її просто Мариною, вважає, що для заспокоєння населення ОРДЛО Київ мусить визнати звичайних громадян потерпілою стороною конфлікту, а не пособниками бойовиків.
«Я не бігала з прапорами і на референдуми, не підтримувала „російську весну“, я ростила дітей. Вивезла їх [із окупованих районів], і щоб побачити, мені доводиться щоразу проходити ці принизливі блокпости», — каже вона. Марина взагалі вважає, що треба судити всіх підбурювачів, з обох боків: хто «обзивав, принижував, убивав».
Населення республік щодня бачить перед собою силу, яка може поставити хрест на будь-яких мирних ініціативах і завести реінтеграцію в глухий кут. Йдеться про 30-тисячне угруповання бойовиків-«ополченців» і місцевих «лідерів», які стоять над ними. «Навіть якщо їм Росія накаже [замиритися з Україною], — не факт, що вони послухають, — ділиться своїми переживаннями з НВ на умовах анонімності 30-річна безробітна Наталя з Макіївки. — Сказати їм: „Все, йдіть“? Це смішно. Вони, напевно, почнуть партизанську війну».
Як розповів НВ один з учасників «ополчення», зараз усіх бійців росіяни примусово змушують набувати громадянства РФ. Навіщо це робити, якщо на носі — мирні переговори? «Ополченець» не має відповіді на це запитання.
Попри це Україна все-таки може схилити жителів «республік» на свій бік. Так вважає Гвендолін Засс, директор Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (ZOiS) у Берліні. Його організація двічі — у 2016-му і 2019-му — проводила дослідження громадської думки на контрольованих Києвом і непідконтрольних йому територіях Донбасу. В опитуваннях з обох боків брали участь по 1,2 тис. осіб.
Результат найсвіжішого з них такий: на території, що живе під українським прапором, 65% респондентів хотіли б, щоб ОРДЛО «повернулися» в Донецьку та Луганську області без будь-якого особливого статусу.
На окупованих територіях, за даними ZOiS, ця частка менша — 31% респондентів. Але 23,5% — за Україну в разі отримання від неї автономії. А ще в «республіках» розмита національна ідентичність: 21% вважають себе україно-російськими, 13% — українцями, а 12% — росіянами.
Та все це, на думку Засса, вказує, що Україна «має шанс».
Вільний вибір вільних людей
За даними Центру Разумкова, опублікованими на початку жовтня, 56% усіх українців (без урахування жителів «республік») виступають проти надання ОРДЛО будь-якого особливого статусу.
Не милі співвітчизникам й інші компроміси заради миру. Наприклад, «ні» амністії для всіх, хто брав участь у бойових діях, сказали 59% респондентів опитування Центру Разумкова. А 47% не хотіли б навіть торгово-економічних і фінансових контактів із «Л/ДНР».
Щоправда, 73% опитаних виступають проти повного відокремлення «республік». А 52% не сприймають встановлення миру на сході в силовий спосіб. Окрім того, 44% учасників дослідження висловилися за продовження виплат пенсій і допомог на окупованих територіях (хоча третина опитаних — проти такої практики).
Схожі результати продемонструвало і ще одне опитування, яке восени провела у «великій» Україні соціологічна група Рейтинг. 34% його респондентів хотіли б заморозити конфлікт, визнавши ОРДЛО тимчасово окупованими територіями. 23% готові дати особливий статус «республікам» у складі України. І рівно стільки ж проголосували за продовження війни до повного відновлення контролю над Донбасом.
На думку Олексія Антиповича, керівника групи Рейтинг, усе це демонструє, що українці не визначилися із тим, як слід завершити конфлікт.
Окрім того, у східних регіонах частка людей, готових дати «республікам» особливий статус, вища загальнонаціонального рівня — 37% проти 23%. «Це свідчить про те, що ми повністю програли інформаційну війну в східних областях. Люди хочуть миру, але навряд чи розуміють, якою ціною», — каже Антипович.
Але схід, нехай навіть йдеться про Україну, — річ делікатна. У решті регіонів сильний голос тих, хто за миротворчими діями Банкової бачить капітуляцію і здавання національних інтересів. Ці люди активно пручаються лінії поведінки, обраної Зеленським.
Одним із фронтменів неформалізованого руху опору капітуляції став голова Нацкорпусу та засновник полку Азов Андрій Білецький. Саме він покликав ветеранів-добровольців у селище Золоте — одну із точок розведення сил, щоб запобігти там здаванню територій ворогові.
Позиція лідера азовців чітка: він проти обмеження громадянських прав людей на Донбасі, але не вважає, що будь-які права має отримати «псевдокерівництво» ОРДЛО або бойовики. «Ми проти будь-якої автономії для цих територій, — додає Білецький. — Бо це шлях до федералізації й, у нашій ситуації, дорога до розпаду України та втрати нею незалежності».
Владу критикують не тільки противники здавання націнтересів, а й ті, хто ратує за якнайшвидше завершення війни і пошук компромісів. Одним із найпублічніших представників цієї категорії українських громадян є колишній житель Донецька Енріке Менендес, вигнаний із міста «владою» так званої ДНР. Зараз він займається громадською роботою і вирішив осісти ближче до малої батьківщини — у Краматорську.
Менендес вважає, що Зеленський і Ко мають пояснювати суспільству, що таке Мінський процес, і навіщо Київ йде на перемир’я. «Головна проблема, що в Україні не з’явилося власного плану з урегулювання війни на Донбасі — сусідні області з ОРДЛО точно так само залишаються заручниками війни», — каже він.
Складний шлях
Представники влади заявляють, що вони мають план, і навіть не один. Але озвучувати деталі не поспішають. Максимальну відвертість дозволив собі лише голова МЗС Вадим Пристайко, котрий якось пояснив, що зараз Київ прагне вичавити максимум із переговорів із РФ. А якщо нічого не вдасться, то можливо все, аж до глухої стіни на лінії розмежування.
Втім, поки Банкова не будує стіну, а намагається наводити мости з ОРДЛО. Цим, зокрема, займається Сергій Сивохо. Радник секретаря РНБО пояснив НВ, що реінтеграція Донбасу можлива, інакше він би «за цю справу не брався». У своїй роботі колишній комік, за його словами, спирається на команду експертів, яка вивчала воєнні конфлікти в Колумбії та Сирії. «Вони [експерти] розробляють програму і рішення [щодо реінтеграції], — пояснив Сивохо. — Ми працюємо в мейнстрімі Зеленського, але де треба — пояснюємо йому наше бачення». Він уточнив: якщо проводити реінтеграцію, то робити це треба швидко, щоб і переговори про мир, й інвестиції в регіон йшли в одному пакеті.
А ще Сивохо покладає певні надії на телеканал, орієнтований на жителів ОРДЛО, — той ось-ось має створити і запустити новий міністр культури Володимир Бородянський. Сам же радник секретаря Радбезу планує інформаційно працювати із жителями сходу безпосередньо, через соцмережі.
Намір влади налагодити хоча б односторонню комунікацію з мешканцями «республік» експерти розцінюють позитивно.
Конфліктологиня Ірина Брунова-Калісецька, яка брала участь у програмах примирення конфліктних зон, зокрема Придністров'я, уточнює: не варто вважати жителів окупованого Донбасу «предметами» у протистоянні з Росією, намагаючись розв’язати конфлікт без їх участі. «Потрібно з ними розмовляти. Такі конфлікти проходять кілька десятків років, але без побудови діалогу, нічого не вдасться», — каже вона. Так, у регіоні безліч людей із проросійською позицією, але вони з’явилися там саме тому, що Донбас «відділяли» від решти країни.
Брунова-Калісецька попереджає, що рецепт миру на сході України доведеться вигадувати самостійно. Адже схожих конфліктів у сучасній світовій історії не було.
Її колега Андрій Гірник, завкафедри психології, педагогіки і конфліктології Києво-Могилянської академії, радить владі звернути увагу на особливу чутливість жителів окупованих територій до матеріальних питань. Для багатьох із них підтримка з боку України могла б стати вирішальним фактором. «Нам потрібно показати, як ми будемо вирішувати їхні матеріальні проблеми», — пояснює Гірник.
Втім, він уточнює, що не менш важливим завданням є «перемикання» регіону з інформполя, яке формує Росія, на українське.
У будь-якому разі експерти радять команді Зеленського почати з головного: чітко визначитися з тим, чого вони прагнуть. І що президент вважатиме успіхом у справі примирення — тільки повернення територій або повний контроль? І якщо відповідь вже є, донести її до всієї України, зокрема її східної частини.
«Головна проблема нині, що ніхто не сказав точно, до чого ми йдемо, — пояснює Брунова-Калісецька. — Через це дискусії в суспільстві лише розвиватимуться з більшою силою».
Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ — № 42 від 14 листопада 2019 року.
