Руслан Рябошапка, Максим Нефьодов, Олександр Данилюк, Тимофій Милованов та Сергій Верланов, які втратили свої посади за останній рік, відповіли на п’ять однакових запитань редакції (повний текст усіх п’яти інтерв'ю читайте тут).

Серед них було і таке запитання: «Які тепер перспективи в України, чи будуть реформи?»

Нижче ми наводимо головне з відповідей усіх п’ятьох респондентів.

Руслан Рябошапка, генеральний прокурор з 29 серпня 2019 року до 5 березня 2020 року:

— Думаю, що реформи стануть можливі тільки в тій частині, в якій зможуть переконати президента їх робити представники міжнародної спільноти. І такі реформи [будуть можливими], які не шкодитимуть олігархам, які оточують президента.

Свого стратегічного бачення реформ президент, очевидно, не має. Команда навколо нього, також не є носієм якихось реформаторських цінностей. Думаю, президент навряд чи є носієм тих цінностей, які йому пропонує його найближче оточення, і з якими він погоджується. Це радше речі, які мають ознаки популізму.

Максим Нефьодов, голова Державної митної служби з 5 липня 2019 року до 24 квітня 2020 року:

— Здатність до проведення якихось складних змін зараз в Україні найнижча починаючи з 2014 року — з погляду кількості, якості людей і ефективності самих інститутів, які можуть ці зміни впроваджувати. Так, у нас ще залишилися якісь клаптики держорганів, які ефективно працюють, але вони тепер розпорошені, як ті партизанські загони на окупованій території. І тому, звісно, можливість впровадження будь-яких великих системних змін мені видається досить низькою.

Читайте також:

Гончарук про кадрову кризу в команді Зеленського: Більшість людей просто не хочуть з ними працювати

Якщо чиновник розуміє, що через місяць його можуть звільнити, ґрунтуючись на рейтингах, на опитуваннях, на політичній доцільності, що ніхто не захищатиме, а навпаки, якщо буде політична необхідність, його кинуть під потяг, то, на жаль, прагматичне рішення цих людей буде таким: нічого не робити, не брати на себе жодних ризиків, ні з ким не сваритися.

Хочеться, аби ерозія реформ не дійшла до скасування тих речей, які хоч якось працюють.

Олександр Данилюк, секретар Радбезу з 28 травня до 3 жовтня 2019 року:

 — Вікно унікальних можливостей для реформ закрилося на початку цього року. Закрилося щільно і, найімовірніше, надовго. На вершинах влади відсутня людина, яка розуміє, що і як треба робити, яка могла би стати архітектором змін. Система наповнена сірими людьми, які тільки читали про реформи у Фейсбуці та демотивовані брати на себе ризики їх впровадження. На додаток — падіння рівня довіри суспільства, розвал основних інститутів, розвал коаліції. Тому буде болітце і ситуативні відкати назад до наступного етапу політичних процесів.

Тимофій Милованов, міністр розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства з 29 серпня 2019 року до 4 березня 2020 року:

— У нинішній ситуації робити будь-які реформи дуже складно. Парламент заблокований. Політичні еліти бояться і ставлять одне одному ультиматуми. Цілісного підходу і бачення розвитку країни не має ніхто.

Сергій Верланов, глава Державної податкової служби (ДПС) із 8 травня 2019 року до 24 квітня 2020 року:

— Україна не вичерпала потенціал для реформ, незважаючи на очевидну зміну курсу і шквал неоднозначних звільнень (і призначень) у владну вертикаль, що відбулися починаючи з відставки уряду Олексія Гончарука. Широка громадськість, бізнес і активісти тиснуть на владу цивілізованим способом, аби вона не звертала зі шляху прогресу. Хоча тривожні дзвіночки лунають усе частіше — кейси Рябошапки, Нефьодова, керівників антикорупційних органів, Нафтогазу і Нацбанку. На жаль, цей список можна продовжити.

Вважаю, що президент Зеленський має забезпечити збереження євроатлантичного курсу і виступити гарантом дотримання конституційних прав громадян.

Вважаю, що президент Зеленський повинен забезпечити збереження євроатлантичного курсу і виступити гарантом дотримання конституційних прав громадян.

Читайте повну версію цього матеріалу в свіжому номері журналу НВ — № 41 від 5 листопада 2020 року