«Мене не надихають пости обурення». Правильно, що МЗС призупинило надання консульських послуг ухилянтам за кордоном — інтерв'ю з Огризком
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба підтвердив інформацію про призупинення надання консульських послуг для чоловіків призовного віку за кордоном. Згодом МЗС опублікувало роз’яснення.
Керівник Центру дослідження Росії, колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко вважає це правильним кроком. В інтерв'ю Radio NV він пояснив чому.
— Як ви як колишній глава МЗС ставитеся до призупинення, хоч і тимчасового, консульських послуг для українських чоловіків за кордоном? Що ви про це думаєте? Наскільки це законно, прийнятно? Наскільки допустимо для міністра закордонних справ робити висновок, чесно це чи нечесно? Тому що є якась ще буква закону, якісь зобов’язання України, конвенції тощо.
— Я думаю, що міністр Кулеба діє в рамках закону, тому що ухвалений новий закон, який вимагає зміни певних процедур, і ці процедури змінюються. Думаю, що вже хто-хто, а МЗС зазвичай тримається букви закону. Думаю, в цьому випадку керівництво МЗС діє в межах закону.
— Але ж закон ще не вступив у силу. Його тільки 16 квітня підписав президент, 17 квітня, здається, опублікували в Голосі України і за місяць він вступає в силу. Питання в тому, що закон у силу не вступив, а консульські послуги вже припинили, чим створили неабиякий ажіотаж.
— Знаєте, Власто, закон справді набуде чинності за місяць після опублікування, але є процедури, якими керується МЗС. І ці процедури, як і законодавство загалом, підлягають певним змінам у контексті того, що змінюється саме законодавство.
Іншими словами, для консульських співробітників потрібні чіткі інструкції щодо того, яким чином діяти далі. Старий закон практично припиняє свою дію через кілька днів, а для опрацювання тих заявок, які подаються, потрібен певний час і виникає правова колізія.
Думаю, що юристи в МЗС дуже детально вивчили всі законодавчі та підзаконні акти для того, аби діяти саме таким чином.
Але в мене тут більше питання морального характеру. Ви, Власто, працюєте на Радіо Свобода, правда?
— Так.
— Ви могли би, мабуть, сісти в поїзд і спокійно собі поїхати до Праги, і там працювати на Радіо Свобода далі. Але ви залишилися в Києві, працюєте тут, платите податки. З цих податків держава має можливість робити те, що потрібно для захисту нашої держави, правда?
А десятки і тисячі, а може і сотні тисяч чоловіків сьогодні за кордоном прекрасно почуваються, патріотично розмахуючи прапорцями на футбольних матчах, але чомусь не хочуть приїхати і допомогти Україні. Чи це дуже морально? Чи дуже відповідає тим сучасним реаліям, які ми з вами щодня і щоночі переживаємо? Хіба не можна поставити питання в такому ключі?
Мене, наприклад, обурює, коли [за кордоном] сидять здорові чоловіки, які тут можуть працювати. Не обов’язково йти на фронт, вони можуть працювати, де завгодно. Можуть робити дрони, працювати в системі ВПК, зрештою готувати для наших захисників їжу, аби вони хоча би раз на день могли мати гарячу їжу, коли сидять у мокрих окопах і захищають нас із вами.
Ні, вони обрали іншу логіку. Сидять подалі і дуже патріотично розповідають, як вони люблять Україну. Отже, я вважаю, що такий підхід абсолютно аморальний.
— Ми з вами зайшли на морально-етичну площину, а тут є площина ще юридична. Згідно з даними Євростату, 650 тисяч чоловіків виїхали з України вже після того, як це неможливо було зробити. Виїхали як волонтери, супроводжуючи хворих родичів — лазівок було багато. Виїхали за листами з ГУР. Можливо, державі є сенс спочатку розібратися, хто і на яких підставах виїхав, опублікувати всі ці листи, якщо це допустимо? Бо виходить так, що спочатку держава створила умови, на основі яких багато чоловіків виїхали незаконно, а зараз держава створює умови, аби чоловіків, які виїхали — і законно, і незаконно — обмежити в консульських послугах. Якось воно трошечки не стикується. Що ви скажете?
— Думаю, ми почекаємо кілька тижнів і все буде дуже добре стикуватися, коли всі юридичні моменти будуть врегульовані остаточно і безповоротно. Думаю, йдеться справді про два-три тижні, не більше.
А щодо тих, хто під виглядом волонтерів виїжджав, розуміючи, що ніколи не повернеться, то це аморально, я вважаю. Користуватися тим, що держава допомагала начебто тим, хто хотів допомогти державі, а потім обманув її, це двічі аморально.
Ми живемо не лише виключно в межах якогось регулювання законів, підзаконних актів, ми живемо в межах нашого емоційного, морального, етичного. І ці речі є не менш важливими, ніж те, що регулюється законом. Етика нікуди не зникала, патріотизм нікуди не зникав.
Мене тим більше ображають і, чесно кажучи, виводять із рівноваги заяви деяких наших псевдодіячів культури, які говорять: «Ми ж демократична держава, тому я буду вирішувати, чи я піду воювати, чи не піду». От я такий собі «демократ», аж далі нема куди, що я буду на державні інтереси просто, вибачте на слові, плювати з великої дзвіниці. Хіба це те, що має сьогодні звучати від діячів, які себе асоціюють із культурою, з чимось високим? Думаю, ні.
Тому шукаймо тут справді баланс. Так, не все може бути побудовано на емоціях і якихось речах, які не можна помацати руками. Але так само, коли держава намагається навести лад у тому, що їй реально потрібно, я думаю, в цьому їй треба допомагати.
— А ви не бачите тут ризиків? Це ж не змусить сотні тисяч чоловіків, які за кордоном, повернутися? Вони шукатимуть можливість узаконити своє перебування десь в інших країнах світу, шукати притулок або подаватися на громадянство. Чи не думаєте ви, що ці дії призведуть до якихось зворотних наслідків, Україна просто позбудеться громадян?
— Ці, як на мене, доволі слабкі заходи, про які зараз оголосив міністр Кулеба, жодним чином не вплинуть на ті речі, про які ви говорите. Бо якщо людина хоче знайти собі привід залишитися, вона знайде їх 1500 разів і безвідносно до того, дадуть їй якийсь папірець у консульстві чи не дадуть. А якщо вона хоче допомогти своїй державі, то так само знайде 1500 причин для того, щоби повернутись і робити це тут.
Тож питання тут не в цих поки що часових незбігах, а у громадянській позиції, або вона в тебе є, або немає. Давайте так із цього і виходити.
— Як ви як колишній міністр оцінюєте комунікацію цієї теми з суспільством? Пізно ввечері два дні тому опублікували лист за підписом Сибіги, заступника Кулеби, на сторінках Дзеркала тижня, журналісти отримали його від джерел у МЗС. Суспільство почало обурюватися, хтось писав пости у соцмережах, у консульствах почали створюватися черги. І лише на ранок наступного дня Кулеба вийшов і сказав: «Так, це правда. Я вважаю, що це чесно». Президент узагалі мовчить, хоча він нібито до міжнародної політики має прямий стосунок. Як ви оцінюєте цю комунікацію?
— Це питання, яке можна оцінювати і таким, і сяким чином. Звичайно, можна про щось повідомляти завчасно, можна це робити так, як це було зроблено. Наскільки це ефективно, це вже питання інше.
Але я повторю ще раз: мене не надихають ті пости [у соцмережах], коли люди обурюються. Обурюються тим, що не допомагають Україні. Це, звичайно, прекрасне обурення, але воно фальшиве, як на мене.
