План Гончарука. Що принесе Україні програма нового Кабміну — аналіз НВ
40% зростання ВВП, $50 млрд іноземних інвестицій, 1 млн нових робочих місць — такі ключові цілі, яких збирається досягти Олексій Гончарук, голова українського уряду, разом зі своїми підлеглими.
Насправді цілей у Кабміну більше — вони насилу вмістилися на 118 сторінках програми діяльності уряду, розрахованої на п’ять років. Цей талмуд уже потрапив до Верховної Ради, яка 4 жовтня підтримала працю Гончарука і Ко більшістю голосів — як у першому читанні, так і в цілому. Залишилося отримати підпис спікера, але його чекати не доведеться. Отже, за суттю, тепер це не просто документ, а чинний план.
Для економіки країни такий звід урядових завдань значить приблизно те ж, що Конституція для її системи державного управління. «Можливо, документ трохи нетиповий для української політики, — прокоментував Гончарук програму свого уряду. — Там немає вигадливих концепцій».
Концепцій немає, але плани далекосяжні. Кабмін ставить собі за мету розігнати економічне зростання до рекордного рівня, перерозподіливши добробут країни на користь середнього класу та бідних, і припинити тренд збагачення олігархів.
Команда Гончарука декларує загалом усе те ж, що й її попередники — Кабмін Володимира Гройсмана: приватизацію, боротьбу з монополіями, соціальні програми, медичну й освітню реформи.
Але нинішня виконавча влада просить повірити: в усіх напрямках структурних реформ вони підуть далі декларацій і кивків на нелояльний парламент. Адже у прем'єра під рукою — монобільшість Слуги народу в Раді, готова голосувати практично за будь-яке рішення і будь-який документ, який має «зелений» гриф.
Щоправда, Гончарук на зустрічі з бізнесом 4 жовтня обмовився: турборежим швидкісного ухвалення законопроектів треба завершувати і переходити у спокійний. Інакше реформи будуть сирими, їх доведеться постійно переструктуровувати.
На думку прем'єра, головна перешкода на шляху трансформацій — це відсутність помітного економічного зростання. Мовляв, складно вирішувати проблеми суспільства, коли немає збільшення виробництва, обсягу сервісів і генерованих ними податків. І Гончарук із цією перешкодою нібито зуміє впоратися: у 2020-му економіка зросте, за планами Кабміну, на 5%, а потім стабільно додаватиме по 7% на рік. «Це абсолютно реальна історія», — заявив прем'єр. Правда, за час каденції Петра Порошенка «абсолютно реальною» була історія з надбавкою 2−3%.
За нинішніми урядовими розрахунками, якщо економічне зростання буде інклюзивним — тобто збільшуватимуться цифри на банківських рахунках простих громадян, а не тільки олігархів, — то кожен 1% надбавки забезпечить 15 млрд грн для держбюджету.
«Якщо обіцяне зростання рівномірно розподілити по верствах населення, то воно істотно зменшить бідність», — упевнений Гліб Вишлінський, директор Центру економічної стратегії (ЦЕС).
В опитуванні бізнесменів, присвяченому урядовим завданням, яке НВ робив кілька тижнів тому, топ-менеджери і власники великих компаній теж говорили про пріоритет політики економічного зростання. На їхню думку, без надбавки ВВП мінімум на 5% на рік і показника іноземних інвестицій в обсязі $5−7 млрд Україна може забути про мрію стати розвиненою країною.
Схоже, Гончарук готовий мріяти.
Драйвери зростання
Розігнати ВВП країни за п’ять років на 40% можна, вважають опитані НВ економісти. «Згадайте, що українська економіка зростала в середньому на 7,5% цілих вісім років поспіль — у 2000−2007 роках», — каже Андерс Аслунд, старший науковий співробітник Атлантичної ради у Вашингтоні.
Але в амбітної мети є багато «але». Проблемою для зростання економіки можуть стати зовсім не економічні чинники — не примара глобальної рецесії, не динаміка сировинних цін і не врожайність зерна. Мова про суто місцеві «труднощі»: захист прав власності, наведення ладу в СБУ і Генпрокуратурі, боротьбі з хабарництвом у судовій системі, підкреслює Аслунд.
Якщо з гальмами для зростання ВВП усе більш-менш зрозуміло, то драйверами позитивної динаміки, за планами Кабміну, мають стати земельна реформа, приватизація, енергоефективність, зниження рівня проблемної заборгованості на банківському ринку та легалізація азартних ігор.
Лише за один рік усі ці речі, якщо їх реалізують, можуть наповнити держбюджет мінімум на 129 млрд грн. А якщо вдасться розпродати проблемні кредити з балансу банків, так це взагалі принесе фінансовій системі країни 566 млрд грн. Принаймні такі розрахунки Кабміну.
Але якщо в цифрах урядового плану все сходиться, то реальність може внести істотну корекцію в цей поки що паперовий баланс, упевнений Михайло Ребрик, фінансовий аналітик Райффайзен Банку Аваль. Програму реформ він оцінює позитивно, але не вірить у заявлену швидкість їх проведення. «Тому в базовому сценарії ми очікуємо, що зростання реального ВВП у 2020−2021 роках незначно перевищить 3%, що набагато нижче цільових 5−7%, проголошених урядом», — каже експерт.
Банки традиційно консервативні в прогнозах. Право на оптимізм залишає за собою Вишлінський із ЦЕС: «Зміст програми Кабміну — це хороший знак, що уряд розуміє потреби населення».
Сам Гончарук казав, що своїм головним завданням він вважає боротьбу з бідністю. Кожен додатковий відсоток ВВП він пообіцяв витратити в пропорції 30 на 70: 30% — на соціальний захист, 70% — на розвиток. А розвивати прем'єр планує головним чином інфраструктуру: відремонтувати рекордні 24 тис. км доріг і покрити інтернетом усі великі автомагістралі.
Але на це потрібні гроші, а без нової програми співпраці з Міжнародним валютним фондом (МВФ) залучити їх буде складно.
Ребрик вірить, що Україна таки отримає нову програму. «Ми очікуємо підписання нової трирічної угоди з МВФ на суму $5−8 млрд до кінця цьогоріч або на початку наступного», — каже він.
Головною перепоною на шляху до цієї угоди є спроби мільярдера Ігоря Коломойського через суд відновити контроль над нині державним ПриватБанком, найбільшою фінансовою установою України.
Програма МВФ — визначальний чинник у вартості кредитних ресурсів для країни. Ще один не менш важливий чинник — її кредитний рейтинг. Зараз він на рівні B, а Гончарук хоче його вивести вище — на рівень А. «Рівень А — це Польща. Тому таке завдання для п’ятирічної програми виглядає малореальним», — вважає Вишлінський.
В інвестиційних колах Нью-Йорка, які стежать за перспективами української економіки, зараз є тільки дві теми для розмов — майбутнє ПриватБанку та наступної програми МВФ. Так написав у своїй щоденній розсилці бізнес-новин України американський журналіст Джеймс Брук.
І якщо інвестори не зрозуміють, які у країни перспективи, зокрема і в цих питаннях, то вони не приведуть на береги Дніпра очікувані Гончаруком $50 млрд. У цьому практично впевнений Анатолій Амелін, директор економічних програм Українського інституту майбутнього.
Але не МВФ і кредитним рейтингом єдиними. На думку Вишлінського, наведення ладу в Податковій і Митній службах саме собою може забезпечити дуже важливий імпульс для економіки. До того ж регулювання ринку праці нарешті перейшло від Мінсоцполітики до Мінекономіки на чолі з Тимофієм Миловановим.
Останній, як багаторічний професор Піттсбурзького університету і президент Київської школи економіки, сам займався підготовкою кадрів для ринку. А тому є шанс, що в цьому питанні він непогано розуміється.
«У нас є безробіття. Але водночас бракує кваліфікованих людей для бізнесу» — так Милованов формулює основну проблему вітчизняного ринку праці. І робить висновок: система освіти має зрозуміти, які кадри потрібні для українського бізнесу.
Із Миловановим згоден Євген Шевченко, гендиректор компанії Карлсберг Україна. Він вважає, що для зростання економіки потрібна достатня кількість компетентних, мотивованих і чесних людей — як у державному, так і в приватному секторі.
Розумні та здорові
Українська система освіти, якщо вірити програмі Кабміну, готова чути побажання міністра економіки: Міносвіти хоче, щоб 45% випускників шкіл обирали професійно-технічну освіту.
По-перше, навички слюсарів, сантехніків, кухарів і будівельників мають більший попит на ринку, ніж знання, одержувані після чотирирічної програми гуманітарної освіти. По-друге, професійно-технічні училища (ПТУ) дешевше обходяться держбюджету.
«Частина програми Кабміну щодо освіти прописана дуже добре, — вважає Вишлінський із ЦЕС. — Вперше є хороший зв’язок між економікою та освітою».
Втім, Інна Совсун, ексзаступниця міністра освіти, знайшла в освітніх планах Гончарука і Ко протиріччя. Мовляв, професійно-технічна освіта — це добре. Але профільне міністерство одночасно декларує підвищення якості вищої освіти. Тобто студентський квиток великого університету буде й надалі так само популярний. І змушувати школярів йти в ПТУ доведеться ледве не адміністративними методами.
У ЦЕЗ підрахували: у держбюджетах країни традиційно розширені витрати на освіту і звужені на медицину. Водночас східноєвропейські сусіди з ЄС — як-от Польща чи Словаччина — витрачають на медичну галузь набагато більше, ніж Україна.
Нинішній Кабмін декларує, що нарешті усвідомив згубність такого перекосу. І тому не менше ніж 70% державних навчальних закладів за п’ятирічний термін вийдуть зі списку бюджетних організацій, спробувавши стати самоокупними.
Статус «бюджетна організація» обмежує можливості для розвитку, адже університет не може провадити самостійну кадрову політику без оглядки на міністерство. Навіть підвищити без зволікань зарплату ефективному викладачеві держбюджетний виш не в змозі, уточнює Совсун. «Але в плані діяльності уряду ми не бачимо опису альтернативної моделі фінансування», — додає вона.
Урядова програма має проблеми і з реформою фінансування медицини. «Чому в документі немає ані слова про Національну службу здоров’я і держпідприємство Медичні закупівлі?» — запитує Ольга Стефанишина, яка нещодавно була заступницею Уляни Супрун, колишньої очільниці МОЗ. Перша організація перерозподіляє гроші з держбюджету на банківські рахунки поліклінік, а друга — організовано закуповує для них ліки. І без них реформа загрузне.
Втім, загалом новий МОЗ узяв правильний напрям, вважає Стефанишина. Нинішня пані міністр Зоряна Скалецька, мовляв, розуміє: принцип «гроші йдуть за пацієнтом» критично важливий. Також очільниця відомства підтримує ідею підвищення довіри людей до вакцинації, як і те, що необхідно забезпечувати доступними ліками людей, які не в змозі заплатити за них повну ціну.
Скалецька задала міністерству чіткі індикатори успішності: зменшити смертність на 5%, інфекційні захворювання — на 20%, а серцево-судинні — на 10%. Паралельно Міністерство культури, молоді та спорту планує попрацювати над тим, щоб мінімум 40% населення займалися спортом.
Все це — не тільки про стан здоров’я українців, але також і про успішність національної економіки. «Без ефективної медицини не буде економічного зростання, — нагадує Вишлінський із ЦЕС. — Треба добитися, аби й у 60 років українець або українка могли багато та якісно працювати».
Дотягнутися до Європи, не пропавши з Росією
Якщо внутрішній порядок денний країни, за очікуваннями Кабміну, формуватиме економічне зростання і необхідні для нього структурні реформи, то зовнішню — інтеграція в Євросоюз і НАТО. Ці дві мети — головне, що уряд заклав у сфери відповідальності МЗС і віцепрем'єра з євроінтеграції.
У такого підходу одразу ж знайшлися критики. 4 жовтня, під час презентації програми Кабміну в парламенті, слово взяла Іванна Климпуш-Цинцадзе, голова комітету з євроінтеграції. За її словами, МЗС пропустило повз вуха головне: російську агресію.
Дмитро Кулеба, віцепрем'єр з євроінтеграції, в інтерв'ю Радіо НВ пояснив свою логіку: «розрулювання» Донбасу і євроінтеграція лежать в абсолютно різних площинах. «Я не бачу прямого або непрямого зв’язку між ними», — сказав він.
На відміну від економіки, зовнішня політика живе світом документів, декларацій і директив. Альона Гетьманчук, директорка центру Нова Європа, нагадує: можна декларувати відданість ідеї боротьби з російською агресією і нічого не робити, а можна не витрачати часу на декларації, але робити реальні кроки. Вона уточнює, що питанням урегулювання ситуації на Донбасі зараз фактично живуть і МЗС, і Офіс президента.
Реальність фантастики
Дуже добре, що нинішній Кабмін має чітко вимірні цілі, а не «вдосконалити, покращити, поглибити» [як було у Гройсмана]", — каже Вишлінський. Мовляв, з уряду, який обіцяє просто сталий розвиток без конкретних індикаторів, потім годі й запитати. Команда ж Гончарука взяла на себе відповідальність за економічне зростання та структурні реформи, що постійно відкладають, і до яких прив’язані чітко прописані цифри. «Вже саме собою це початок складного процесу підвищення якості життя у країні», — вважає експерт.
Заявлене в урядовій програмі зростання економіки — це журавель у небі. Але є, на думку аналітиків, і синиця у руках: готовність Кабміну декларувати складні завдання, що вже є стимулом для інвесторів і бізнесу.
«Більшість економічних показників [у програмі] Кабміну — або на межі, або за межею реальності. Але відвертих дурниць я там не помітив, а це вже дуже багато», — підсумовує Вишлінський.
Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ — № 37 від 10 жовтня 2019 року
Дайджест новин від відповідального редактора журналу NV
