«До роботи мають бути ще раз залучені уряди національних держав в особі їхніх верховних органів, — несподівано звернувся до делегатів І Всесоюзного з'їзду Рад 30 грудня 1922 року Михайло Фрунзе, заступник голови Ради народних комісарів УСРР. — Текст, ухвалений вами, має бути розісланий нашим національним центрвиконкомам (ЦВК) для схвалення. Після того, як вони розглянуть його і, можливо, внесуть низку поправок, має бути зібрана наступна сесія ЦВК Союзу».

Фактично, саме з цієї фрази і почалось існування Союзу радянських соціалістичних республік (СРСР), яке закінчилось у 1991 році. Точніше, все стартували трохи раніше, коли була прийнята декларація про утворення СРСР. Сам же договір через позицію української делегації підписали пізніше.

Ініціатором створення СРСР був ідейний лідер російського комунізму і перший голова ради народних комісарів комуністичної Росії Володимир Ленін. Цю ж ідею палко підтримував Іосиф Сталін, майбутній диктатор, а на той момент — генсек центрального комітету всеросійської комуністичної партії (більшовиків) — ЦК ВКП (б). Проте бачення основ нової держави у них кардинально різнилось, і ще з літа вони запекло сперечались з цього приводу.

Михайло Фрунзе у першій половині 1920-х років / Фото: Архів Національного військово-історичного музею України

Сталін пропонував, щоб до складу Радянської Росії увійшли всі інші республіки на правах автономій. Ленін з цим категорично не погоджувався, відстоюючи принцип децентралізації у новій країні. Він хотів створити таке державне утворення, до якого всі радянські республіки увійшли б разом із РРФСР — Російською радянською федеративною соціалістичною республікою — як незалежні та рівноправні, а у разі бажання — могли спокійно вийти.

На з'їзд Рад до Москви 30 грудня прибули делегати РРФСР, Української соціалістичної радянської республіки, Закавказької соціалістичної федеративної радянської республіки та Білоруської соціалістичної радянська республіка. Ленін не зміг приїхати через хворобу. Але надіслав листа до з'їзду, у якому гостро розкритикував Сталіна й просив делегатів підтримати Лева Троцького, керівника російських радянських військ, фактично міністра оборони.

Цей лист потрапив до самого Сталіна, який очолював з'їзд. І, звісно, делегатам його не зачитали. Його опублікують лише 1970 року.

«Сталін, ставши генсеком, зосередив у своїх руках неосяжну владу, і я не впевнений, чи зуміє він завжди досить обережно користуватися цією владою, — ось що мали почути делегати від Леніна. — З іншого боку, тов. Троцький, як довела вже його боротьба проти ЦК у зв’язку з питанням про НКШС, вирізняється не тільки видатними здібностями. Особисто він, мабуть, найздібніша людина в теперішньому ЦК, але й надмірно хапає самовпевненістю і надмірним захопленням суто адміністративним боком справи».

Читайте також:

Несподіванка 1917-го. Як купка політичних маргіналів за допомогою гарно сформульованих популістських гасел захопила владу

Користуючись відсутністю Леніна, Сталін почав «пропихати» свою версію договору про утворення СРСР з 26 пунктами «умов». У них прописали кордони Союзу, його представництво в міжнародних відносинах, питання війни та укладення миру, міжнародної та внутрішньої торгівлі, трудове законодавство і багато інших питань. Він тиснув на делегатів, щоб вони підписали його того ж дня. Промову Сталіна зустріли бурхливими тривалими оплесками.

Далі Михайло Калінін, перший голова ЦВК СРСР від радянської Росії, зачитав Декларацію Про утворення Союзу і текст Договору Про утворення СРСР, прийнятих Конференцією повноважних делегацій радянських республік. Він запропонував делегатам ухвалити обидва документи «із властивою комуністам одностайністю, вписавши тим самим нову главу в історію людства». Зал знову вибухнув оплесками й був готовий підняти руки.

Та слово взяв представник української делегації Михайло Фрунзе. Знаючи позицію Леніна і підтримуючи її, він виступив з промовою, яка поламала всі плани Сталіна. За наполяганням Фрунзе, на з'їзді прийняли декларацію і договір лише за основу. І відправили ці документи на доопрацювання.