«Легкий душею». Герой України Борис Горошко рятував техніку на аеродромах у день вторгнення, а потім вів Мі-8 в оточений Маріуполь
Туди везли боєприпаси, ліки та їжу. Звідти евакуювали поранених захисників оточеного міста. Сім вильотів здійснили українські льотчики на Мі-8 в Маріуполь у березні-квітні 2022 року. Росіяни збили два гелікоптери, а згодом ще один, який вирушив на допомогу збитому. Борис Горошко був командиром Мі-8, що так і не закінчив свою місію. Про те, що летить в окупований Маріуполь, він нікому не сказав. 23 серпня 2024 року Горошку присвоїли звання Героя України (посмертно).
Історію підготувала платформа пам’яті Меморіал спільно з проєктом «Серце Азовсталі» спеціально для NV. Усі історії з циклу «Місія — Маріуполь» можна прочитати в окремому спецпроєкті.
Авторка: Наталія Куліді
Дитинство
Борис Горошко родом з Тернопільщини. Його батько був льотчиком. Народився майбутній Герой України 31 серпня 1984 року у Спаську-Дальньому (Росія). За рік сім'я переїхала у Німеччину, за п’ять — у Новий Калинів, містечко на Львівщині, що розкинулось навколо військової частини.
Бігаючи вуличками Нового Калинова, Борис познайомився з Іваном Партикою. Той був на кілька років молодшим і дуже активним. А Борис — тихим, спокійним. Хлопці грали разом у баскетбол і футбол. Коли подорослішали, їхні шляхи на деякий час розійшлися.
Борису подобалась швидкість, маленьким він говорив мамі, що хоче стати гонщиком. Та пішов стопами батька і після школи вступив до Харківського інституту Військово-повітряних сил. Закінчивши заклад, три роки служив у 301-му зенітному ракетному полку. Потім — у 12-й окремій бригаді армійської авіації у Новому Калинові на посаді начальника штабу — заступника командира вертолітної ескадрильї.
Іван Партика, коли у 2014 році почалась війна, попросився у Новий Калинів — у рідну частину. Там зустрівся з другом юності — Борисом Горошком. З 2014 року той був учасником бойових дій. Мав відзнаку президента України За участь в антитерористичній операції та орден За вірність народу України.
«У Борі тато льотчик, тому він теж хотів літати. Довгий час був штурманом, потім — льотчиком-штурманом першого класу. Відповідальний, старанний, такий буквоїд. Коли прийшов до штабу, я не розбирався у цій роботі, він мене всьому навчив», — говорить капітан Іван Партика.
«З першого погляду Борис Борисович здавався спокійним та врівноваженим. Таким він і був. Все чітко пояснював, знав свою роботу, з ним було комфортно працювати. Міг донести будь-яку інформацію», — згадує військовослужбовець Андрій, з 2017 року він служив в ескадрильї Горошка.
Командирська служба
Кабінет Борис ділив із командиром ескадрильї та своїм помічником, давнім другом Партикою. Стіл Бориса — біля вікна, у друга — боковий, керівника — в куті кімнати.
— Івановичу, може почну командирську літати? — питав Борис комеска. Хотів стати командиром екіпажу гелікоптера.
Іван Партика відмовляв друга від цієї ідеї:
— Борьку, вже маєш перший клас штурманський. Нащо тобі командиром ставати? Зараз є час для відпочинку…
Втім, Борис Горошко не послухав побратима. Взявся вивчати командирську програму. Це курс із переліком вправ, які потрібно виконати, щоби стати головним на вертольоті.
«Польоти з окулярами, з лебідкою, вночі, десантування, мала висота, гранично мала, велика висота… Щоб все засвоїти, потрібен рік інтенсивної роботи. Щотижня по кілька вильотів. Постійний стрес, то спека, то холод. Той гелікоптер — як маршрутка, тільки літає. Техніка стара, важка», — розповідає Іван.
Та Борис Горошко невтомно вчився. Хоч іноді і скаржився другові, як це виснажливо. Врешті закінчив навчання і став командиром екіпажу Мі-8.
«І його батько служив, і мій. Ми родом з маленького військового містечка, щодня бачили, як літають вертольоти. Чого нам всім ще було хотіти?» — говорить Андрій.
Борис Горошко брав участь у миротворчих місіях ООН у Ліберії та Демократичній Республіці Конго. Досвідом ділився з Андрієм. Молодший побратим вирішив і себе спробувати у миротворчій діяльності.
«Коли не стало мого батька, Борис допомагав у всьому, вирішував питання щодо похорону. До Африки я вирушив у 2021 році, якраз після смерті батька», — додає Андрій.
Перед повномасштабним вторгненням у Бориса Горошка народилась донечка. Він був дуже щасливим.
Війна
«Вставай. Почалось», — з цими словами вночі 24 лютого 2022 року Борис Горошко зателефонував Іванові Партиці. Як військовослужбовці вони знали, що буде російський наступ, але вірити — не вірили.
Іван вирушив у частину, де зустрівся з Борисом. Той сказав: «Залишайся за старшого, я виводжу гелікоптери». Ворог міг ударити по летовищу — техніку потрібно було убезпечити.
«Я давав вказівки побратимам. Доповідав про стан справ, скільки техніки вибуло, що лишилось, що пішло. Тільки каву зробив, всівся у дєжурці, чую свист — і як бахне. Приліт. Стіл підстрибнув, ледве каву втримав», — згадує Іван.
Вранці 24 лютого російські агресори завдали ударів по військових частинах у Кам’янці-Бузькій, Новому Калинові та Бродах.
Після того дня військовослужбовці частини перевозили техніку, яку передавали на фронт: гранати, ракети, боєприпаси. Потім виконували завдання зі знищення ворожих колон.
«Про перші польоти у Маріуполь навіть ніхто не знав. Це було завдання згори — рятувати бійців. Спочатку наші залітали туди та вилітали спокійно. Окупанти навіть не думали, що ми будемо так робити. Пізніше вони вже підтягнули озброєння, яким можна збивати вертольоти», — говорить капітан Партика.
Побратим Горошка Андрій на початку повномасштабного вторгнення ще був в Африці. З Борисом спілкувався лише телефоном.
«Він мені казав: „Все нормально. Робимо роботу“. Крайній раз говорили десь у березні», — ділиться він.
Заздалегідь військовослужбовці не знали, що летітимуть у Маріуполь, згадує Іван Партика. Отримували завдання — через кілька годин мали виконувати.
Борис Горошко в якості командира вертольоту повинен був уперше летіти до Маріуполя 5 квітня. Туди мали доставити озброєння, на зворотньому шляху — забрати поранених. На борту Мі-8 разом з Борисом було ще два члени екіпажу та співробітник ГУР Міноборони.
Гелікоптери з Дніпра вирушили парою, перший борт — ведучий, другий — ведений, командиром якого і був Борис. На розвантаження машини Горошка у Маріуполі пішло більше часу, ніж планували, і командир першого вирішив летіти без нього.
Перший вертоліт дістався Дніпра. А екіпаж Горошка не повернувся. Йому на допомогу вирушив ще один борт. Та з ним теж був втрачений зв’язок.
— Ти чув? — колега спитав Івана Партику в курилці. — З Борькою якась біда сталась.
«Мені одразу так щось клацнуло… Зрозумів, що його вже нема. Але на інше сподівався довго. Борька снився мені часто. Ледь не кожного дня, постійно хотів обняти мене. Я навіть звертався до екстрасенсів та ворожок, питав, де Борис. Вони мені казали, що друг живий, скоро приїде», — розповідає капітан.
Попередньо повідомили, що гелікоптер Бориса Горошка був збитий ракетою.
«Надія була до останнього, що, може, в полоні, може, з’явиться. Поки його не привезли…» — говорить Андрій.
Лише у 2023-му тіло Бориса Горошка повернули додому.
Прощання
Ховали захисника 21 липня 2023 року. У рідній частині Бориса Горошка проводжали разом із бортовим техніком Вячеславом Сіндієм, який літав у Маріуполь із ним. Також церемонія прощання відбулась у середмісті Львова, у гарнізонному храмі Петра і Павла. Кілька десятків людей зібрались, аби віддати шану Борису Горошку та десантнику Володимиру Яремку, який загинув у 2023-му.
Поховали Бориса на Личаківському кладовищі Львова.
«З Борисом було дуже просто. Легкий душею. Навіть коли був злий, розмовляв спокійно. У нього такий темперамент був, що не проявляв агресії чи злості. Таким я його запамʼятав», — говорить Андрій.
За життя, 29 березня 2022-го, Бориса Горошка нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Цю відзнаку дають захисникам за бездоганне виконання військового та службового обов’язку, виявлену при цьому доблесть і честь. У грудні 2023-го з нагоди Дня Збройних Сил України його посмертно нагородили відзнакою за виняткову жертовність та героїзм — «Почесним знаком Святого Юрія». Це нагорода Львова, яку вручають за видатні заслуги перед містом.
23 серпня 2024 року указом президента України підполковнику Борису Горошку присвоїли найвищий ступінь відзнаки за здійснення визначного геройського вчинку — звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка.
«Добрий, люблячий, чесний, уважний, організований, дбайливий, щирий, розумний, сміливий, сильний, усміхнений, позитивний, завжди готовий допомогти іншим», — згадує свого чоловіка дружина Ольга.
У Бориса Горошка залишились маленька донечка, мама, брат, сестра та інші рідні. Цьогоріч День авіації, який відзначають в останню суботу серпня, припав на 31-ше число. Саме цього дня Борису Горошку мало виповнитися 40 років.
