Діяльність Protez Hub спрямована на розвиток галузі протезування-ортезування в Україні, а також — на інформування людей, які потребують протезів або ортезів, про перелік виробників, доступні опції, державні програми тощо.

У інтерв'ю NV Антоніна Кумка розповідає, чи вистачає в Україні кваліфікованих фахівців з виробництва, встановлення та обслуговування протезів, який міжнародний досвід ми можемо залучити та пояснює, чому важливо залишати скарги на неякісно надані послуги.

— Ваша біографія, яку мені вдалося знайти в мережі, говорить про те, що ви живете за кордоном та за фахом є викладачкою математики. Як і коли прийшли у галузь протезування? Чому саме цей сегмент?

— Я проживаю у Канаді з 2006 року, але останні два роки, можна сказати, живу на дві країни — багато часу проводжу в Україні, тому що тут чимало роботи. Я є магістром освіти за професійним напрямком, і для мене компонент освіти дуже важливий. Я вважаю, що без якісного навчання людини подальшого прогресу не буде, саме тому ми так багато робимо в напрямку освіти.

У 2014 році, коли війна лише почалася, всі намагалися щось робити, допомагати, вирішувати різні проблеми — благодійно, гуманітарно, для військових, лікарень і не тільки. Під час одного з візитів у лікарню я дізналася про хлопця, який отримав важку травму — у нього була двобічна ампутація нижніх кінцівок. На питання, де він буде протезуватися, відповів, що за кордоном, бо в Україні на той час ані технології, ані кваліфікація фахівців не дозволяли отримати те, що йому було потрібно.

Фото: NV

Тоді в мене виникло питання: що робити з усіма іншими? Протезування за кордоном занадто дороге, щоб усіх відправляти. До того ж, якщо людину протезували за межами країни, то хто обслуговуватиме протез, коли вона повернеться? Я почала шукати іноземців, які могли б допомогти нам вирішити цю проблему. Так я зв’язалася з Джоном Бадсдорфом — на той момент президентом Міжнародної спілки протезистів-ортезистів у США. Він уже мав досвід викладання в університеті, створення освітніх програм, а також підтримки фахівців у країнах, де була така потреба, й одразу погодився допомогти. У 2015 році до України приїхала перша мультидисциплінарна команда досвідчених фахівців. Вони працювали у Києві і протягом двох тижнів навчали українських колег новим технологіям, командній роботі. Це був наш перший досвід мультидисциплінарного підходу, коли фізіотерапевти, ерготерапевти та протезисти працювали разом.

Вони допомагали пацієнтам стати на ноги або, у разі ампутації верхніх кінцівок, почати користуватися протезом. Згодом ми почали сертифікувати фахівців у різних технологіях, співпрацювати з виробниками. На той час в Україні фактично існувала монополія одного іноземного виробника. Цей перший обмін допоміг зруйнувати монополію, привнести нові технології.

Сьогодні Protez Hub зосереджується на підвищенні кваліфікації фахівців: як уже практикуючих, так і тих, хто лише здобуває формальну освіту. Ми також працюємо над тим, аби в Україні запрацювали магістерські програми відповідно до нових професійних стандартів.

— Чи вистачає фахівців з протезування в Україні? Чи адаптовані їхні навички та вміння до тих реалій, в яких перебуває Україна сьогодні?

— Тільки за час повномасштабної війни йдеться про цифру в близько 20 тисяч людей з ампутаціями. Центри протезно-ортезного профілю зазначають, що військові становлять приблизно 20% їхніх пацієнтів. Це — середній показник по країні. На основі наших досліджень, рекомендацій ВООЗ і досвіду таких країн як Швеція, Норвегія, Велика Британія, США стало зрозуміло, що Україні потрібно мати два типи фахівців у цій сфері: клінічного і технічного.

Клінічний фахівець — це протезист-ортезист, який працює безпосередньо з пацієнтом, проводить оцінку, працює в мультидисциплінарній команді. Технічний — це технік протезист-ортезист, який виготовляє протез згідно з планом, створеним клінічним фахівцем.

Куксоприймальна гільза — основа протеза, і вона має бути спроєктована клінічним спеціалістом, бо для цього треба глибоко знати анатомію, патології тощо. Технік же виготовляє гільзу та монтує решту частин. За нашими підрахунками, до 2028 року Україні потрібно приблизно 300 добре підготовлених клінічних фахівців і вдвічі більше технічних. Наразі в Україні немає чіткого розділення між цими двома типами спеціалістів, але ми рухаємось до цього. У 2024 році було затверджено професійний стандарт протезиста-ортезиста. Він пройшов погодження Національного агентства кваліфікацій і МОЗ. Ця професія стала частиною системи реабілітації як регульована. Ми організували сертифікацію чинних фахівців — щоб не позбавляти визнання тих, у кого вже є знання і досвід.

Станом на сьогодні, 34 фахівці підтвердили свою кваліфікацію, склавши теоретичний і практичний іспити перед незалежними міжнародними експертами. Очікуємо ще близько шести сертифікацій, тобто загалом буде близько 40 фахівців клінічного профілю в країні. Решта — технічні спеціалісти. Проте сьогодні будь-хто може пройти коротке навчання у виробника і почати протезувати людей. Це — небезпечно, бо це робота з медичними виробами, і може нашкодити пацієнтові. Саме тому ми виступаємо за впровадження чіткого розмежування і розвиток системи магістратури, а також — створення єдиного освітнього стандарту.

— На сайті Protez hub є інструкція щодо того, як подати скаргу на незадовільний протез. Чому це важливо?

— Скарга — це не слабкість, а підтвердження сили, того, що людина готова постояти за себе та за свої права. Відповідні органи можуть реагувати лише тоді, коли отримують офіційну скаргу. Якщо такої немає — дій не буде. Навіть якщо людина звернеться на гарячу лінію Protez Hub — ми вислухаємо, можемо звернутись до підприємства, але без офіційної скарги інструментів впливу не маємо.

— Тема протезування активно піднімається в інформаційному просторі України останні три роки, після початку великої війни. І це зрозуміло, адже за цей час через війну суттєво зростає кількість тих, кому ці протези необхідні. Розкажіть про те, як розвинулася галузь протезування і можливості щодо цього в Україні за останні десять років?

— За цей час галузь дуже розвинулася: звісно, нічого не стоїть на місці. Але, як і у будь-якій країні, що переживає війну, в Україну заходили різні виробники та благодійники: як з хорошими намірами, так і з не дуже. Дехто з них має достатньо досліджений продукт, протестований у їхній країні, який показав хороші показники — тобто уже відомо, що це — хороший протез стопи, коліна або ще чогось.

Фото: NV

Та є і стартапи, які перебувають на початкових етапах, або тільки хочуть запуститися. Вони також почали використовувати ситуацію в Україні для вдосконалення свого продукту. Деякі з них відверто заявляють, що Україна не є для них таргет-ринком, але зараз вони тут, з одного боку, допомагають, а з іншого — вдосконалюють свої розробки. У деяких випадках це не має особливого значення. Та інколи людина, яка отримує протез, не знає про те, що це — експериментальна технологія, і це може нашкодити. Саме тому необхідно, щоб протезні центри, які співпрацюють з новими компаніями, розуміли про важливість інформування пацієнтів про всі ймовірні ризики.

Сьогодні військовослужбовець, який втратив кінцівку, може отримати протез за понад 4 млн грн — вартість залежить від типу протезу. Тобто гранична вартість передбачена дуже висока. До того ж, немає обмежень щодо конкретного виробника. Виробнику достатньо зареєструвати виріб у Держлікслужбі — і Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю його оплатить.

— В чому відрізняється процедура для військових і цивільних? Ми зараз бачимо багато цивільних, які теж втрачають кінцівки через, зокрема, бойові дії.

—  321 постанова Кабінету Міністрів України працює для обох категорій — і для цивільних і для військових. Проте для військових вона переважно застосовується, коли йдеться про первинне протезування — в такому випадку військовослужбовець може отримати протез на втричі більшу суму, ніж цивільний. Тобто в рамках цієї постанови встановлено нижчі граничні ціни, ніж це передбачено 518 постановою Кабміну, яка націлена лише для військовослужбовців.

На мою думку, суми, прописані для цивільних, час переглядати — зокрема тому, що вартість протезів, яку пропонують виробники, змінюється.

— У своєму дописі на Фейсбуці ветеран Олег Симороз, який втратив обидві кінцівки через підрив на протитанковій міні, пише, що в Україні все погано з державним протезуванням, зокрема через брак коштів та фахівців, та через незадовільну якість запропонованих протезів. Що ви можете про це сказати?

— Велике значення має те, як саме визначається тип протезу, який призначається людині. Це ключовий момент. Ми зараз разом із Міністерством охорони здоров’я, Мінсоцполітики та реабілітаційними фахівцями працюємо над цим. Якщо людині з низькою мобільністю призначити протез за 100 тисяч євро, це не означає, що цей протез дасть їй можливість вільно пересуватися.

Наприклад, у разі політравми навіть найдорожчий протез не гарантує мобільності. У світі існують спеціальні інструменти оцінки функціональності — їх використовують у США, Великій Британії. Вони визначають, який рівень активності у людини і який тип протезу їй підійде. В Україні це практикується лише епізодично.

Коли пацієнт обирає протезне підприємство, дуже важливо спершу оцінити кваліфікацію фахівця. Якщо людина з важкою травмою потрапляє до закладу без відповідного досвіду — найімовірніше, що її очікування не справдяться.

Фото: NV

— Хто мав би це роз’яснювати?

— Ми. Це те, з чим Protez Hub може допомогти і для чого ми існуємо. У нас немає комерційного інтересу. На нашій гарячій лінії консультує такий самий пацієнт — ветеран Андрій Даньо, який втратив руку, ногу і зір в результаті травми. Він той, хто вже пройшов ті етапи, які зараз проходять ветерани, звертаючись на гарячу лінію.

Він не радить звертатися тільки до того чи іншого конкретного центру, закладу, але роз’яснює, які можливості є у різних областях, які фахівці були сертифіковані, чи підтвердили вони свої кваліфікації.

Часто на гарячу лінію надходять скарги на надто агресивну рекламу — деякі підприємства приходять у лікарні й нав’язують свої послуги. Трапляється, що хтось із персоналу лікарні може мати зв’язок із протезним підприємством і прямо каже: «Іди протезуватися сюди, інакше тебе не випишемо». Буває, що людині видають комплектуючі просто в пакеті — не зібраний протез. Це — неприпустимо. Такі випадки повинні контролювати Держлікслужба та Фонд соцзахисту осіб з інвалідністю. Але вони можуть діяти лише на підставі офіційної скарги. Тому ми завжди заохочуємо це робити.

— Як часто ви бачите випадки, коли бійці обирають збирати на протез самостійно через те, що їх не влаштовує надана безкоштовно послуга?

— Сьогодні це трапляється рідше, але все ж трапляється. Є емоційна складова — як з боку того, хто збирає, так і з боку того, хто допомагає. Це дає відчуття залученості до чогось. Повністю це зупинити, мабуть, неможливо. Але ми можемо інформувати: держава забезпечує якісні протези, покриває витрати, і робить це належним чином.

Фото: NV

Зараз переважна більшість підприємств — це приватні підприємства. Вони працюють з державною програмою, отримуючи кошти від держави за протези, які встановлюють. Але працюють як комерційна одиниця. Протягом певного періоду відбувся продаж старих державних підприємств — їх в Україні було 11, та багато з них не мали ефективності. Довели свою ефективність два підприємства: Dnipro.protez у Дніпрі та Вінницьке експериментальне протезно-ортопедичне підприємство.

Всі решта — це приватні підприємства, які фінансуються з державного бюджету, коли виготовляють протези. Навіть коли людина отримує протез за благодійні кошти, вона має право поставити його на баланс держави, аби у подальшому мати можливість ремонтувати його в рамках державної програми. Тому що перший протез — це завжди лише початок. Далі починається: відпала гайка, розкрутився шуруп, стопа не так стала, куксоприймач тисне. Якщо людина поставила свій, навіть і благодійний протез на баланс держави, вона може далі обслуговувати його за державний кошт.

— У закріпленому дописі на вашій Фейсбук-сторінці йдеться про те, що в протезування в Україні, навіть якщо це державні програми, це, перш за все, бізнес, і надавачі послуг з протезування орієнтуються саме на прибуток. Розкажіть про це детальніше.

— У деяких країнах, як, наприклад, Швеція, США, протези виготовляються на базі лікарні, у якій людина проходить реабілітацію. В Україні це важко реалізувати через конфлікт інтересів та комерʼційну складову. Бо якщо лікарня чи відділення має свою майстерню — вона зацікавлена у прибутку. Це бізнес. Так, держава оплачує, але мета — заробити. Коли протезний центр або майстерня або відділення виготовляють протез, вони це роблять для отримання прибутку.

Ще один важливий нюанс: уявімо, що йдеться про військовослужбовця, який прямує по евакуаційному маршруту та не має можливості обрати лікарню. Якщо у нас працюватиме ця схема, то вийде, що куди його відправили, там і запротезують. Але не у кожному закладі можуть бути хороші фахівці, які знатимуть, як працювати з його травмою. Тобто цей первинний протез, фактично, зроблять «для галочки» — щоб хтось на ньому заробив.

— У яких випадках, при яких травмах протезування втрачених кінцівок не є можливим? Чи часто таке відбувається?

— Це дуже залежить від ситуації, від характеру травми. Крім того, великим пробілом у реабілітації пацієнтів сьогодні є психологічна підтримка. Кваліфікованих психологів в Україні у лікарнях, у реабілітаційних закладах катастрофічно бракує. Це потрібно змінювати якомога швидше. Так, не всі зможуть стати на протези, але можуть мати очікування щодо цього. Саме в цей момент має бути залучений професійний психолог, який пояснить людині, що намагання стати на протез у її випадку — пуста трата часу в силу особливостей травми. До прикладу, це може бути дуже висока ампутація. У таких випадках варто вчитися користуватися кріслом колісним, а не протезом. Кожен випадок — індивідуальний.

— Наскільки розповсюдженими є історії, коли адаптуватися до життя з протезом виявляється дуже складно і довго? Чому?

— Людина може сама обрати не користуватися протезом. У мене є друг — герой України, який свого часу врятував цілий екіпаж, викинувши гранату через вікно БТРа. Але та граната розірвалася на вильоті, йому відірвало кисть. В рамках нашого першого проекту, який ми реалізовували у 2015 році, йому виготовляли біонічні пальці. З часом він зрозумів, що йому це не потрібно — він звик жити без протеза і пристосувався використовувати одну кінцівку. Тож протезом не користується свідомо.

Фото: NV

— Наскільки поширеними сьогодні є ситуації, коли кінцівка втрачається не внаслідок самої травми як такої, а через турнікетний синдром — тривале стиснення кінцівки турнікетом, і неможливість вчасно зняти його та надати належну медичну допомогу?

— Так, це явище дуже поширене — це відразу важка травма, тому що турнікет зазвичай накладається якомога вище. Я бачила випадки перетримання турнікета до 32 годин — тоді шансів зберегти кінцівку взагалі немає.

Переважно такі ситуації стаються тому, що евакуація не відбувається вчасно або через брак транспорту, або через обстріли. Бувають дуже прикрі випадки, коли у людини поранена лише кисть, але через сильну кровотечу турнікет наклали на рівні плеча. Як результат, людина втрачає всю руку.

— 11 липня 2025 року на Youtube-каналі Характер вийшло інтерв'ю з військовослужбовицею Адою, операторкою БПЛА з 411 оп БпС Яструби. Під час виконання бойового завдання вона отримала поранення, власлідок чого втратила одну ногу та користується протезом. В цьому інтерв'ю вона розповідає, що у її планах — ампутація другої ноги. Попри всі намагання лікарів зберегти кінцівку вона відчуває сильний біль, зокрема через велику кількість металевих елементів всередині. Вона говорить, що такі випадки — непоодинокі, коли саме збережена, але сильно пошкоджена кінцівка може приносити більше дискомфорту, ніж запротезована. Чи це справді так?

— Це політравма. Лікарі намагаються врятувати кінцівку, якщо є хоча б шанс, що нею можна буде користуватись. Але якщо пацієнт усе ж вирішує, що обирає ампутацію, медики зобов’язані провести повну оцінку: перевірити наявність інфекцій, остеомієліту, також можливі ускладнення.

Фахівці мають звертати особливу увагу на інфекційний контроль. Наявність інфекцій під час хірургічного втручання часто призводить до реампутацій, тобто повторного хірургічного втручання вище початкового рівня ампутації.

— У таких ситуаціях, коли людина вирішує, що їй було б краще ампутувати кінцівку, не зберігаючи її, але при цьому кінцівка є більш-менш функціональною, як приймається це рішення? Наскільки цей процес є забюрократизованим?

— У випадку бойових травм усе відбувається швидко. Якщо людину треба рятувати, рішення ухвалюються негайно. Планових ампутацій не так багато. А в екстремальних умовах часто результат може бути невтішним: наприклад, кукса неправильної форми, не ідеальний шов, що ускладнює протезування.

Фото: NV

Та рівень бюрократії зменшується. Міністерство охорони здоров’я і Міністерство соціальної політики активно працюють над цифровізацією процесів. Наприклад, якщо в лікарні працює мультидисциплінарна команда, вона зможе передавати документи до Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю в електронному вигляді, без сотень паперів. Це значно спростить процес — і для лікарів, і для пацієнтів.

— Які нові технології у протезуванні впроваджуються сьогодні? Та чи є у нас в Україні необхідні дозволи та ліцензії на такі роботи?

— Більшість компонентів імпортуються в Україну з-за кордону. Куксоприймальні гільзи і матеріали, які використовуються для неї, можуть виготовлятися в Україні. Але коліна, стопи тощо — лише імпорт. Розмови з великими виробниками щодо локалізації виробництва і справді велися, але поки що ніхто з них не готовий запускати виробництво в умовах війни в Україні. Але загалом логістика налагоджена, затримок у імпорті майже немає.

З цікавих розробок за кордоном: у США почали виготовляти механічні пальці з силіконовою основою, створені з використанням 3D-технологій. Це — менш громіздка альтернатива біонічним протезам. У США такі пальці вже застосовуються, та в Україні цей процес тільки починається. Минулого літа ми провели навчання наших фахівців по цьому напрямку, і спеціалісти зауважили, що матеріали, які там використовуються, дуже якісні. Зараз ми завершили напрацювання щодо того, щоб такі протези в Україні також могла оплачувати держава — сподіваюся, далі процес піде більш активно.