Нещодавно суспільство сколихнула новина про публічне СЗЧ військового та активіста Сергія Гнезділова. Він пояснив свій вчинок тим, що хотів привернути увагу до відсутності встановлених термінів служби в умовах воєнного стану. У 56 ОМПБр, де служив Гнезділов, призначили службове розслідування.

NV розповідає, що кваліфікується як СЗЧ, та яка відповідальність передбачена згідно з законом України № 3902-IX та Кримінальним кодексом України (ККУ).

Що таке СЗЧ: відповідальність згідно з ККУ

Відповідно до статті 407 ККУ, самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем настає у разі нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Залежно від терміну самовільного залишення частини змінюються запобіжні заходи та покарання:

• СЗЧ тривалістю понад три доби, але не більше ніж місяць карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

• СЗЧ тривалістю понад десять діб, але не понад місяць, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинене повторно протягом року, карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

• Самовільне залишення військової частини або місця служби тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

• СЗЧ, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Читайте також:

Артем Чех

Прірва ширшає. Про це все хочеться мовчати, але говоримо

• Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

З серпня 2024 Верховна Рада України змінила запобіжні заходи для осіб, які самовільно залишили військову частину. Відтоді вони мають можливість поновитися на службі та повернутись до попереднього місця служби або ж продовжити служити в іншому підрозділі Сил оборони.

СЗЧ: Хто може повернутись на військову службу та який порядок діє

Відповідно до закону № 3902-IX особа, яка вперше вчинила дезертирство або СЗЧ, може добровільно звернутись з клопотанням до слідчого, прокурора або суду з наміром повернутися до цієї ж або іншої військової частини, або до місця служби для продовження її проходження. Однак для цього командир військового підрозділу або місця служби має дати письмову згоду на продовження служби такою особою.

Після цього суд зобов’язує своєю ухвалою поновити звільнену особу на службі в військовій частині або відомстві, що вказані в цій ухвалі. Особа має прибути до відповідного місця проходження служби протягом 72 годин.

Дія контракту особи, яку поновили на військовій службі після вчинення дезертирства або СЗЧ, продовжується з дня її прибуття в місце проходження служби. З цього ж дня поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Права на поновлення військової служби після дезертирства або СЗЧ не мають особи, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні:

• злочинів проти основ національної безпеки України;
• умисного вбивства двох або більше осіб або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством;
• особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень;
• кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152−156, 258−258, частиною четвертою статті 286, статтею 348 ККУ;
• підозрюваний, обвинувачений, який згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 ККУ на момент вчинення кримінального правопорушення займав особливо відповідальне становище.