Що українські підлітки знають про секс та хто має відповідати за їхнє статеве виховання, — розбір NV та корисні контакти
Сексуальна освіта в Україні має бути комплексною та зачіпати широке коло питань, пояснюють експертки у розмові з NV. Фото ілюстративне (Фото: Alamy via Reuters)
Репортерка NV.ua Олександра Горчинська розбиралась у стані справ із статевим вихованням українських підлітків: що вони знають про секс і звідки, чому бояться походу до лікарів та чи планується впровадження уроків статевого виховання у школах найближчим часом.
Комплексний підхід до справи
В українських родинах не прийнято говорити про секс — про це йдеться у дослідженні Сексуальне насилля в Україні: від усвідомлення до захисту, яке було проведене у 2021 році Дослідницькою агенцією Fama на замовлення та у співпраці із Центром гідності дитини Українського Католицького Університету.
Так, 42% опитаних для цього дослідження людей віком від 16 до 55 років розповіли, що основним джерелом отримання інформації про секс для них стали друзі. 17% мали розмови на подібні теми із батьками. Для 5% помічними довідковими джерелами також стали вчителі або вихователі, ще для 5% — книги, для 4% — розважальні фільми та відео. Разом із тим, саме батьків визнають найбільш відповідальними за сексуальну просвіту — так вважають 93% респондентів. Друзі, які, при цьому, є основним джерелом інформації про секс, займають останній щабель — лише 5% опитаних визначили їх відповідальними за статеве виховання.
Комплексної сексуальної освіти в Україні немає як такої, вважає Галина Майструк, керівниця БФ Здоров’я жінки і планування сім'ї. В українських школах за сприяння окремих партнерських організацій або конкретних педагогів впроваджують лише певні її фрагменти — як додаткові, факультативні зустрічі або елементи інших дисциплін.
Як повідомили NV у Міністерстві освіти і науки у відповідь на запит, теми статевого виховання включені в зміст обов’язкових навчальних предметів Я досліджую світ для 1−4 класів, Основи здоров’я / Здоров’я, безпека та добробут для 5−9 класів, Біологія для 8−11 класів. Також пропонують факультативні курси, як-от: Я — моє здоров’я — моє життя, спільний проєкт МОН і Фонду народонаселення ООН в Україні Дорослішай на здоров’я, Повага. Любов. Секс, також Захисти себе від ВІЛ / Школа проти СНІДу.
Попри це, на думку Галини Майструк, така діяльність має бути обов’язковою та стандартизованою, з прописаною на рівні Міністерства освіти і науки єдиною освітньою програмою:
«Комплексна сексуальна освіта — це не лише розмови про контрацепцію і про те, як одягати презерватив, і не лише про профілактику ВІЛ/СНІД. Хоча, звісно, ці аспекти також дуже важливі. Та насправді це також про такі компоненти, як протидія гендерно зумовленому насильству, профілактика інфекцій, які передаються статевим шляхом, про розуміння фізіологічних процесів та анатомічних особливостей, тілесність».
Відповідальність за реалізацію комплексної сексуальної освіти серед молоді має бути на всіх рівнях — не лише у освітніх закладах, а також через роботу з батьками або іншими дорослими у родині, у медичних установах, де отримують чи планують отримувати послуги підлітки, тощо. Успішність такої роботи вже демонструють європейські та скандинавські країни, підкреслює співрозмовниця NV. До прикладу, завдяки безкоштовній контрацепції у Фінляндії вдалося зменшити підліткові аборти на 66% у період між 2000 та 2023 роками. Хлопці та дівчата, які ведуть статеве життя, знають про методи попередження вагітності, профілактику ІПСШ [інфекцій, які передаються статевим шляхом], що, відповідно, також впливає на рівень захворюваності.
Натомість сучасні підлітки в Україні через брак інформації, яку можна було б отримати від авторитетних для них дорослих, стикаються з цілою низкою викликів на шляху свого сексуального розвитку. На чимало запитань відповіді змушені шукати онлайн або серед друзів свого віку. Інтернет же небезпечний тим, що транслює певну підміну понять, яку підлітки через брак власного життєвого досвіду можуть сприймати за чисту монету.
«На жаль, батьки дуже часто не контролюють перебування своїх дітей у мережі. Це — небезпечно, адже існує чимало сайтів, які пропагують насильство, демонструють порнографію абощо, — говорить Галина Майструк, — До того ж, часто насолода ставиться на перше місце, при цьому, не пояснюється, що отримання насолоди може мати цілий ряд наслідків. Підлітки ж у цьому моменті дуже вразливі, адже поняття у них іще не сформовані — їм ніхто про це не розповідав. Учителі не вважали за потрібне, а у батьків зазвичай немає часу або їм самим соромно».
Якщо вже і говорити про використання інтернету як одного з інструментів сексуальної просвіти, до цього процесу варто залучати авторитетних для підлітків дорослих — інфлюенсерів, блогерів, які розповідатимуть про секс їхньою ж мовою, доступно, цікаво, і транслюватимуть справді корисні речі, зазначає експертка:
«Це має бути формат, який притаманний самим дітям. Довіру в них викликатимуть ті форми, які їм цікаві. Натомість ми бачимо, що дуже часто для поширення тієї чи іншої інформації на підліткову аудиторію можуть використовувати друковані листівки або брошури. Молодь їх не читає».
Так, до прикладу, громадські організації та медіа залучають до роботи з підлітками психологиню Анастасію Забелу, авторку блогу про статеву освіту У трусах, співавторку Youtube-проєкту Сором на паузі разом із Альоною Низовець.
Що відбувається у школах
«Раніше робилася так звана виховна година, де хлопчиків та дівчаток розділяли. Казали: дівчатка, залишіться, будь ласка, матимемо з вами делікатну розмову. Хлопчикам, звісно, було цікаво, про що говоритиме вчителька, і вони робили все, аби підслухати, ховалися у класі. Мені незрозуміло, навіщо розділяти учнів — хлопці мають знати про секс те саме, що і дівчата. Учителі ж зазвичай певні, що якщо вивчили так сім поколінь, то і наступні вчитимуть так само», — говорить у коментарі NV Галина Дмитрів, фахівчиня Інституту післядипломної освіти в Івано-Франківську, яка безпосередньо займається навчанням вчителів та соцпедагогів секс-освіти.
На її думку, школам, які планують впроваджувати комплексну сексуальну освіту, необхідно відійти у цьому аспекті від поняття «уроки». Натомість сюди більше пасувало би слово «заняття». Адже урок — це класична форма навчання, тоді як на заняттях можуть використовувати різні формати, інтерактив, цифрові технології, а саме наповнення цих зустрічей залежатиме від запитів.
«Це не має виглядати як: добрий день, сідайте, я повідомила вам щось, далі робіть, що хочете. Ні, я — за інтеракцію, за взаємодію. Дитина має не просто почути інформацію, вона має її також осмислити, вийти на практичні навички. Та на заваді цьому стоїть багато речей, зокрема — людський фактор. Наші сучасні педагоги, навіть молоді, часто не готові говорити про таке з учнями, називати процеси своїми іменами», — переконана Галина Дмитрів. Часто це пов’язано з тим, що вони і самі мають низьку обізнаність з цих питань. А отже — потребують навчання.
Галина Дмитрів згадує себе у підлітковому віці: каже, попри те, що її мати була медиком, а вдома зберігалися анатомічні атласи, про менструацію у дитинстві із нею не розмовляла. Тож інформацію про те, що колись із неї має піти кров, пані Галина вперше дізналася від подруги: «Пізніше, коли я була вже дорослою і запитала у мами, чому вона не говорила про це зі мною, мама відповіла, що говорила, але я «просто не запам’ятала».
Низький рівень готовності батьків до таких розмов із власними дітьми спостерігається і досі, каже експертка. Натомість, це мало би працювати у комплексі зі шкільною освітою: так, аби якщо вчителька у школі розпочне цю тему на занятті, мама чи тато вдома могли її «підхопити» та відповісти на ті запитання, які виникатимуть у дитини.
Необхідність впровадження уроків статевого виховання згадана одразу у кількох документах. Включення до змісту освітніх програм тем щодо відповідального батьківства, репродуктивного та сексуального здоров’я, проведення інформаційно-просвітницьких кампаній, спрямованих на подолання негативних стереотипів щодо батьківства передбачає План заходів Стратегії демографічного розвитку України на період до 2040 року. Подібне прописано і у Рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року Про Стратегію людського розвитку. Петиція Впровадження обов’язкового статевого виховання в систему освіти України на сайті офіційного інтернет-представництва Президента України, опублікована 9 лютого 2023 року, набрала необхідні для розгляду 25 тис голосів. У відповіді на цю петицію президент повідомив, що звернувся до Кабінету Міністрів з проханням опрацювати питання, наведені у петиції. Необхідність володіння знаннями про сексуальне і репродуктивне здоров’я для дітей також згадується у Державному стандарті базової середньої освіти.
Як повідомили NV у Міністерстві освіти і науки, упродовж 2024 року за надання експертної та технічної підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення було здійснено огляд змісту навчальних предметів, що містять компоненти сексуальної освіти задля подальшого удосконалення. Зокрема створено робочу групу з розроблення документа, де розглядалися б принципи формування і реалізації комплексної сексуальної освіти дітей, підлітків, молоді в українських закладах освіти.
«Робоча група розробила проєкт документа, де викладено сукупність поглядів, основоположне розуміння знань, навичок, необхідних дітям, підліткам, молоді у сфері комплексної сексуальної освіти, а також компетентностей педагогічних працівників щодо реалізації такої освіти», — зазначають у МОН. Такий документ сприятиме доступності комплексної сексуальної освіти, її просуванню, забезпеченню якості освітніх програм.
Крім того, Міносвіти схвалило для використання в освітньому процесі посібники Репродуктивне здоров’я та відповідальна поведінка учнівської молоді, Здоров’я молоді та його складові, а також — 7 кроків назустріч для роботи з батьками.
Навіть якщо єдині освітні стандарти запрацювали б уже завтра, питання кадрів залишається відкритим, додає Галина Майструк із БФ Здоров’я жінки і планування сім'ї:
«Виникає запитання: а хто ті люди, які впроваджуватимуть комплексну сексуальну освіту? У нас немає окремого вчителя, який би займався цим. Зазвичай це покладали на вчителів біології, основ безпеки життєдіяльності, іноді це могли бути вчителі фізкультури. Тобто єдиного підготовленого фахівця — немає. Дуже часто у школах це — формальні люди, які, наприклад, мають у своєму графіку ці години, але наповнення таких уроків не відповідає реальним потребам».
Питання, пов’язані з репродуктивним здоров’ям
Паралельним напрямом має бути робота з медиками, підкреслюють фахівчині у розмові з NV. Зокрема лікарі мають бути підготовленими у роботі з такою цільовою аудиторією, як підлітки. Натомість зараз цього немає, вважає лікарка-гінекологиня Вікторія Веренич. 25 років вона пропрацювала у першій дружній до молоді клініці в Києві та знає все про запитання, з якими приходять до гінеколога дівчата-підлітки.
Ця клініка з’явилася у Шевченківському районі столиці в 1998 році та згодом розбудувалася у цілу мережу із семи таких установ у різних районах міста. Ці клініки відрізнялися тим, що були адаптовані саме під потреби підліткової аудиторії: окремий вхід, відсутність вивісок типу Гінеколог абощо, відсутність медсестри на прийомі, конфіденційність і відвідування лише за записом. Таким чином, відвідувачі могли не переживати за те, що хтось зі знайомих або сусідів побачить їх у черзі під кабінетом. Персонал таких клінік був навчений роботи саме з підлітковою аудиторією. Усе це у комплексі мало спонукати підлітків звертатися до лікарів без страху.
Станом на зараз майже всі такі установи у Києві, крім однієї — у Дарницькому районі, ліквідовано в рамах реформування медичної сфери. Відповідальність за роботу з підлітками покладено на сімейних лікарів. Та впоратися з цим здатні не всі, зазначає Вікторія Веренич:
«Є просунуті сімейні лікарі, які розуміють ситуацію, наприклад, намагаються знайти час для підлітка в останні години прийому для того, аби у коридорі поліклініки вже нікого не було. Пробують створювати конфіденційний простір. Але більшість сімейних лікарів усе ж таки скаржаться, що їм не до цього».
Підлітки мають певні психофізіологічні особливості, наголошує співрозмовниця NV. Вони можуть довго наважуватися на те, аби звернутися до лікаря. Тож якщо все ж таки зроблять це і стикнуться з невдачею на будь-якому з етапів — наприклад, накричить санітарка у коридорі, є ризики, що такий підліток просто піде, не вирішивши своє питання із фахівцем. Замість цього відповіді шукатиме в інтернеті.
Вікторія Веренич зараз також працює консультанткою в онлайн-чаті для підлітків Support me. Там безкоштовно відповідає на запитання хлопців та дівчат, пов’язані з репродуктивним здоров’ям, контрацепцією, вагітністю, відчуттями під час сексу тощо. Лікарка розповідає: дуже часто підлітки не здатні навіть сформулювати своє запитання або зрозуміло описати проблему, яка їх турбує. Вони також не називають процеси або органи своїми іменами, крім того, кожен регіон може мати свої сленгові особливості, а тому іноді складно здогадатися, що саме малося на увазі.
«Наприклад, пише дівчина: „Трошки кров пішла і зупинилася“. Крапка. Звідки вона пішла? З носа, з вуха? Чому, коли? — наводить приклад повідомлень у онлайн-чаті Вікторія Веренич. — Завдання моє як лікарки у такому спілкуванні швидко зорієнтуватися, визначити, чи є ситуація екстреною, та, у разі необхідності, скерувати на прийом до лікаря».
Дуже часто підлітки опираються цьому — хочуть, аби все вирішилося лише через онлайн-консультацію, або щоб їм виписали ліки, від яких «усе пройде». Також можуть запитувати, чи варто приймати той чи інший препарат, робити ті або інші дії, каже Вікторія Веренич. Зазвичай це свідчить про те, що вони вже намагалися знайти якусь інформацію самостійно через Google.
За словами гінекологині, відчутним є брак знань про контрацепцію, принципи її дії, про умови настання вагітності. Підлітки можуть розуміти логічний ланцюжок: «статевий акт може призвести до вагітності», але, при цьому, не розуміють, наприклад, чи має значення, куди при цьому потрапила сперма, не знають нічого про такі процеси, як овуляція, погано знаються на анатомії і на тому, звідки виходять менструальні виділення, а звідки відбувається процес сечовипускання у жінок.
«Часто вони спочатку щось роблять, а потім запитують, чи матиме це якісь наслідки. Наприклад, а якщо покласти блузку в промежину, і на цю блузку потрапить сперма, чи призведе це до вагітності? Чи настане вагітність, якщо після незахищеного статевого акту „походити, щоб усе витікло“? А якщо потім поспринцюватися? Чи допомагає перерваний статевий акт?» — наводить приклади запитань Вікторія Веренич.
Крім того, у підлітків може бути викривлене уявлення про секс загалом. Сприяє формуванню цього уявлення зокрема і перегляд порно, де демонструється, як нібито мають або не мають поводитися чоловіки та жінки під час статевого акту. Звідси можуть виникати запитання, а чи все добре з дівчиною, якщо, наприклад, вона не стогне в процесі, або чи справді хлопець повинен «робити це» три години підряд.
«Для підлітків характерний ситуаційний секс. Тобто є ситуація — наприклад, поїхали в табори, де залишились самі, „хата“ вільна, дискотека, клуби. Але презерватива — немає, підліток може бути не готовим до такої ситуації. Тоді хлопець каже „не переживай, я все вмію“. А потім щось іде не так, і вони пишуть в онлайн-чат», — розповідає лікарка.
За її словами, у сьогоднішніх підлітків відсутнє поняття цінності цнотливості як таке. Це означає, що до 20-ти років молоді люди можуть мати по чотири-п'ять партнерів. Часто йдеться про ранній початок статевого життя — тобто до досягнення 18-річного віку.
Без повного розуміння принципів контрацепції відкритою залишається проблема ІПСШ. Діагностувати такі захворювання самостійно підліток найчастіше не здатен, адже ці обстеження здійснюються на платній основі. Національна служба здоров’я України такі аналізи за рахунок держави не покриває, так само, як і лікування. А отже, підлітки змушені залучати до цього процесу батьків або опікунів, не всі з яких готові до таких взаємодій:
«Перш ніж говорити з підлітком, треба самому мати знання. Підлітка не можна залякувати, з ним треба розмовляти, — каже Вікторія Веренич. — Йому треба давати вибір. Учити не лише самостійно приймати рішення, але й відповідати за них, розуміти наслідки своїх дій».
Розвиток сексуальності, формування лібідо — це природний процес у житті молодих дівчат і хлопців, підкреслює гінекологиня. Реалізовувати сексуальність можна через альтернативні форми сексуальної активності, як-от: петинг, мастурбація, обійми та поцілунки, пестощі й ніжності, але не проникаючі статеві контакти. Ці способи є безпечними, їх може бути цілком достатньо для задоволення потреб на початкових етапах розвитку сексуальності. І завдання дорослих — скерувати підлітків у правильному напрямі на цьому шляху.
Корисні контакти:
Чат-бот «Твій plan B»: https://t.me/PlanBChatbot
Гаряча лінія з питань сексуального і репродуктивного здоров’я, а також допомоги у разі сексуального насильства: 0 800 208 288 (щодня з 10 до 18 по всій території України)
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства: 116 123 або 0 800 500 335
Платформа https://supportme.org.ua/ для підлітків
