«Усе йде не за планом Кремля». Аббас Галлямов — про ракетні погрози та ультиматуми Путіна, шоу з ядерною доктриною і хитру гру США
Політолог, політтехнолог Аббас Галлямов розповів в інтерв'ю Radio NV, що стоїть за демонстративним ударом російського диктатора Володимира Путіна по Дніпру, навіщо в РФ затвердили нову ядерну доктрину і чого хоче досягти Кремль до інавгурації нового президента США Дональда Трампа.
— Володимир Путін зробив звернення, в якому повідомив, що Росія провела випробування експериментальною балістичною ракетою Орешник; і він визнав, що було завдано цією ракетою удар по місту Дніпро. Це нібито було у відповідь на те, що Україна почала застосовувати західні ракети по території Росії. Це ті самі червоні лінії, якими лякала Росія раніше? Чи про що говорить ось це звернення? Чи можна говорити про те, що це якийсь новий рівень загроз або умов?
— Це свідчить про те, що він визнав за потрібне намагатися справити враження, на росіян насамперед. Тобто це звернення до росіян, звісно, хоча формально воно було адресоване взагалі всім. На початку виступу він називає різні сторони, до кого він звертається — до друзів і до інших, так би мовити.
Але, строго кажучи, звичайно, все це було покликане продемонструвати росіянам, що «нам є чим відповісти, не хвилюйтеся; це не те, щоб вони нас обстрілюють, а ми втираємося і нічим не можемо відповісти». Він намагається продемонструвати наступальний стиль, тобто «не думайте, що справи в нас йдуть погано», оскільки об'єктивна ситуація в них складається дуже проблемна, росіяни починають це підозрювати. І в такій ситуації особливо важливим стає — кинути всі сили на те, щоб їх переконати, що все нормально.
Без суспільної підтримки довго вести війну ти… Зрозуміло, у тебе диктатура, і чинити опір тобі складно, і тому певний час ще можна, але зовсім без кооперації з громадянами все-таки довго не протягнеш. Громадяни, умовно кажучи, повинні в армію йти, вербуватися. В армію, яка наче от-от виграє, люди йдуть із набагато більшим задоволенням, ніж в армію, яка відступає, програє до кінця і краю немає. І хоча б заради цього потрібно підтримувати ілюзію близької перемоги. Тому і вчора під час свого виступу він підкреслив, що ми на всіх фронтах, так би мовити, наступаємо — спроба вселити надію, яка згасає в серцях росіян.
Коли я говорю про росіян, я маю на увазі і еліти, і широкі народні маси. І кожна з цих груп по-своєму важлива.
— У цьому ж зверненні Путін висловив низку погроз, зокрема про те, що Росія тепер готова застосовувати свою зброю і по тих країнах, які дають ракети Україні. Я вже бачила багато інтерпретацій. Хтось думає, що російські ракети полетять в Америку, хтось каже, що в Польщі є американські бази. Коли він це говорить, він реально готовий застосувати свої Орешники і по території західних країн, країн НАТО?
— Думаю, ні. І формулювання (я зараз, звісно, дослівно не пам’ятаю), але якщо ви уважно вчитаєтеся, воно таке… Прямо нерозумно казати, що «зараз ми по вас довбонемо». Там цього немає. Там якось максимально акуратно до цієї думки хочуть тебе підвести, але водночас нерозумно цього не обіцяти, щоб потім тебе за язик не ловили і не говорили «ти обіцяв, давай бий».
Тобто нездійсненних обіцянок він намагається не давати. Він хоче цього не говорити, але щоб люди це побачили, почули. Розумієте? Мистецтво таке: сказати, не сказавши.
