«Сторони поки що не готові до зустрічі на рівні лідерів» — таку заяву 2 вересня після бесіди з російським диктатором Володимиром Путіним і телефонної розмови з президентом України Володимиром Зеленським зробив президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган. Ці слова стали фінальним акордом у тій симфонії невиправданого оптимізму щодо миру, яку після зустрічі з господарем Кремля на Алясці 15 серпня почав награвати американський президент Дональд Трамп і представники його команди.

Останні тижні серпня американська дипломатія справді випромінювала — і вже не вперше — впевненість у швидкому досягненні миру між Україною та РФ. 24 серпня віцепрезидент США Джей Ді Венс пообіцяв: «Війна завершиться чи за три місяці, чи за шість, сподіваюся, не пізніше».

Паралельно у Вашингтоні заговорили про «суттєві поступки» Кремля — нібито росіяни готові відмовитися від частини захоплених ними територій та ідеї маріонеткового уряду в Києві й можуть визнати потребу гарантій безпеки для України.

Але невдовзі реальність наполегливо постукала у двері Білого дому. Першими це зробили російські ракети та дрони, які Москва знову спрямувала у масовані атаки на українські міс­та. А далі підключилися російські посадовці: 25 серпня глава МЗС РФ Сергій Лавров в інтервʼю NBC відрізав: «У Зеленського немає легітимності підписувати мирну угоду». Ба більше, у перший день осені помічник російського диктатора Юрій Ушаков спростував головну тезу команди Трампа, що той домовився з Путіним про двосторонню чи тристоронню зустріч із Зеленським.