«Дуже сильно мотивує». Найкращий початок дня, коли в РФ щось горить — інтерв'ю з Притулою про мегазбір, волонтерство й шукачів зради
Засновник Фонду Притули, громадський діяч Сергій Притула у свій День народження розповів в інтерв'ю Radio NV про мегазбір на прилади нічного бачення, власну мотивацію і про тенденцію з донатами.
— Звичайно, вітаємо вас із Днем народження. Ви оголосили збір на унікальний тип обладнання — прилади нічного бачення PVS-14. Знаємо, що їх дуже складно купувати, і Сполучені Штати не дозволяють їх так просто вивозити, тому що це товар військового призначення. Але ваш фонд отримав ліцензію. Скільки ви плануєте закупити таких приладів, і в чому їхня особливість?
— Фішка в тім, що це не прості PVS-14, це нічна оптика третьої генерації. Ми здобули просто титанічніми зусилями ліцензію, яку видав Державний департамент США. Ви абсолютно праві: Америка не дозволяє постачання подібної оптики в країни, якщо це не країни-союзники на кшталт Ізраїлю, чи якщо це не країни — члени НАТО. Плюс вони не були готові, що Антон Пижиков, наш головний закупівельник, колишній архітектор, з ноги до них зайде і скаже: «Привіт, ми з фонду Притули, нам треба тисяча PVSів».
Я принагідно хочу подякувати нашому військовому аташе в посольстві України в США Максиму Зубенку за сприяння у тому, що ми здобули цю ліцензію.
У принципі, ми створили прецедент. Попередньо ми взяли невеличку партію, американці вивчили, дослідили, як ми розпорядилися, що все ок, і після того дали нам «зелене світло» на одну тисячу PVSів. ПНБ (прилади нічного бачення — Ред.) будуть розподілені між підрозділами ССО, ДШВ та морської піхоти. Залишилася дрібниця — зібрати 160 млн гривень. 60 уже є, 100 ще будемо колядувати, тому принагідно прошу усіх слухачів NV: сьогодні-завтра, будь ласка, долучіться донатами, допоможіть нашим захисникам, нашим штурмовикам працювати вночі.
— Наскільки я зрозуміла, всі PVS вже себе гарно зарекомендували на фронті. Чи можете ви повідомити якісь подробиці. І ось ці прилади нічного бачення, оптика третьої генерації, що це означає?
— Наприклад, приладам нічного бачення другої генерації треба, щоб вночі було зоряне небо або щоб світив місяць, тоді він будете добре бачити. У випадку з PVS третьої генерації, він видобуває з абсолютної темряви якісь світлинки, які збільшує в тисячу разів, і ви в білому фосфорі бачите в надзвичайній якості зображення картинку.
І донатити на ці засоби вкрай необхідно. Наш штурмовик з таким девайсом вночі вб'є руського, який не прийде до вас додому і не вб'є вас. Ви донатите на захист власного життя. Все абсолютно логічно.
Де хлопці застосовують? Там, де виконують ті чи інші завдання. Тому що, звичайно, коли ми отримали першу партію, то вона дрібними, скажімо так, невеличкими мініпартіями була роздана на підрозділи з «профіками». Ми давали на Кракен, на штурмові підрозділи ГУР, ми давали на 73-й морцентр ССО. Тобто таким хлопцям, які вміють цим користуватися з високим коефіцієнтом корисної дії.
— Тисяча цих PVS, які ви зараз хочете закупити, це багато чи мало? Чи хотілося б більше, звичайно?
— Так, хотілося б, звичайно, більше, але в нашому випадку це найбільша партія PVS-14, яка буде придбана не по лінії державних закупівель.
Зрештою тисяча одиниць — це немало. ДШВ, морпіхи, ССО чекають на [них]. З ССО ми вже навіть конкретно розуміємо, хто буде цими приладами забезпечений.
— Знаєте, хочеться, щоб ми побачили вже результати. Це дуже приємно, коли хлопці і дівчата виконують свою роботу, а потім ти зранку в новинах читаєш про результати — про кількість у них загиблими, про те, що там горить і про те, що і як знищується.
— Таке саме, як іноді після нічних атак українських безпілотників десь по території Росії — по нафтопереробних заводах, по аеродромах — зранку хлопці, які займалися застосуванням дронів, які, наприклад, за кошти людей придбав наш фонд і передав, і вони скидають новини з Росії, відео якісь, як воно все горить, люди там бігають. Це, мабуть, найкращий початок дня — дізнатися, що було завдано удару по аеродрому і виведено з ладу, знищено, умовно, п’ять літаків. Це ж круть.
— Сергію, не можу вас все ж таки не запитати. Ми пам’ятаємо цю затримку із зброєю, яку нам не надавали Сполучені Штати. Зараз зброя пішла на фронт. Добре, що є благодійні фонди, які допомагають нашій армії. Що зараз військові говорять про те, чи достатньо зброї на фронті, чи достатньо засобів на фронті, чого саме зараз не вистачає?
— Я маю таке глибоке переконання, що до кінця війни ми ніколи не почуємо від військових, неважливо, який підрозділ, фрази «у нас усе є, нам усього вдосталь, допомоги не потребуємо». Це тотальна війна, все перетворилося на розхідний матеріал. І використання зброї — це зараз технологічно інша історія, ніж навіть у 2022 році.
Вирівняли трошечки ситуацію по артилерії. Принаймні з того, про що я розмовляю з військовими, то снаряди пішли. Волонтери непогано, до речі, опанували мистецтво закупівель бронетехніки для тих підрозділів, які не балувані постачанням по лінії МТД. Якщо взяти лише наш фонд, то сумарно куплених бронетранспортерів, бронеавтомобілів і відремонтованої трофейної техніки, це вже понад 210 одиниць. Тобто за людські гроші ми вміємо робити дуже класні проєкти.
Є потреба в речах, яка не зникне ніколи: це дрони та засоби захисту від дронів. Тобто це двоє близнюків, дрони всіх типів — і Мавіки, і FPV, і ударні дрони літакового типу. Все, що летить, виконує розвідувальну, ударну, коригувальну місію, має бути по підрозділах.
І, звичайно, захист від ворожих дронів, з цим справляються засоби радіоелектронної боротьби. Тут, на жаль, поки що вийти на рівень паритету протистояння РЕБами з росіянами нам не вдається. Але ми на цьому шляху.
— Як ви вважаєте, як багато зараз волонтерів намагаються, як ваш Антон, відкривати двері з ноги і діставати те, на що ми не маємо дозволу?
— Я не готовий за весь волонтерський рух зараз розписуватися, але, вочевидь, починаючи з 2014 року, українське волонтерство довело свою спроможність. У 2022 році українські волонтери, в принципі, в суспільстві здобули якийсь статус чарівників, які можуть на раз-два дістати все, що завгодно. Треба сотня Мавіків — тримайте, треба супутник — будь ласка, Байрактари — вперед.
Колеги з інших фондів закуповують зброю безпосередньо, поставляють її в бригади, де, можливо, є брак сучасної зброї. Ми, наприклад, зброю не купуємо, позаяк у нас мультифункціональний фонд і гуманітарний напрям фонду напряму залежить від допомоги наших західних донорів, які будуть [від цього] не в захваті, бо вони тоді на гуманітарку не хочуть давати.
Ми займаємось навчанням військових спільно з військовою школою Боривітер, розуміючи, як буде розвиватися далі ринок зброї, її застосування. І, зрештою, ми створили найбільшу в Україні мережу центрів підготовки цивільного населення до опору. Тобто наші ЦГЦ (Центр готовності цивільних — Ред.) — це 87 центрів по всіх, фактично, великих містах України з брунькуванням на територіальні громади.
Ми робимо дуже величезний пласт роботи. І ми, слава Богу, такі не одні. Дуже важливо підкреслити важливість синергії невеликих за розміром волонтерських ініціатив зі скромнішими бюджетами і роботу системних фондів, які оперують мільярдами. Ми, в хорошому сенсі, приречені на співпрацю, на співіснування і взаєморозуміння.
І росіяни, що вони роблять прекрасно, працюючи різними ІПСОхами всередині України: вони поглиблюють конфлікти всередині українського суспільства, займаючись інформаційним протиставленням військових та цивільних; тих, хто в Україні, тих, хто за межами України; великі волонтерські організації та менші волонтерські організації.
Просто потрібно відфільтровувати інформацію, займатися інфогігієною і дивитися на першоджерела, звідки ростуть ноги у подібних якихось закидів, звинувачень, протиставлень.
— Ми постійно говоримо про те, що нам необхідно єднатися, тому що тоді ми сильні. Але, тим не менше, і російські ІПСО на це впливають, і десь якась чи то втома від війни, чи просто проросійські погляди в людей. Вони починають сваритися і починають заважати, зокрема і волонтерським рухам. Наскільки є якийсь певний супротив, несприйняття зараз людьми саме волонтерської діяльності? Що вам заважає?
— Та ні, мені особисто практично нічого не заважає, мені заважає тільки відсутність критичного мислення в частині українського суспільства, яке поглинає інформацією, якою їх пічкає таке лайно, як [пропагандист Анатолій] Шарій і йому подібні.
Тобто всі ці інфопеньки, які хайпують, заробляють гроші на людях, які хочуть зради на кожному кроці — це, направду, є певною проблемою. Є проблема в тому, що люди іноді не хочуть увімкнути критичне мислення чи сприймати інформацію не поверхнево.
Ми зараз збираємо на ці PVS-14, ми вийшли в паблік з пресрелізами, ми вказали ціну, скільки це буде коштувати. Приходить в коментарі жива людина, не бот, і каже: «А чого ви так дорого їх купуєте, я знайшла дешевше». Ти дивишся, а це, по-перше, прилад нічного бачення не третього покоління, а 2+, а це колосальна різниця, яка впливає на ціну. По-друге, це не той виробник.
І ти просто витрачаєш час на те, щоб пояснити на пальцях цій людині, тому що якщо цього не зробити, то воно понесеться, рознесеться і знову буде якась зрада.
Як колись було сказано в фільмі Ольги Навроцької, коли вона пробувала себе як режисер: все-таки хороших людей більше, розумних людей, добрих людей, жертовних людей. Всередині українського суспільства ми маємо тотальну підтримку. Незалежно, чи це українці, які живуть в Україні, чи це люди, які є за кордоном.
Всюди, де є якесь бажання допомогти Україні, люди звідти надсилають кошти. І це, відверто кажучи, дуже сильно мотивує. Тому що, як би не було важко, а опускати руки не можна. У цьому плані мене дуже мотивує, насамперед, колектив фонду, тому що дуже багато людей у нас працює, які з міст, які зараз тимчасово під окупацією або які зникли, в принципі, як Попасна. З Маріуполя, Мирнограда у нас [працюють], з Краматорська, Макіївки, Донецька. Дуже велика така «грядка» людей з Донбасу.
Я бачу, як вони самовіддано працюють у фонді, як вони бачать у фонді інструмент для реалізації свого бажання чи помсти, чи справедливості, чи повернення додому, зрештою. І це мене надихає.
Навіть коли ти просто йдеш по вулиці… Сьогодні підійшов боєць, я зранку вирішив собі зробити подарунок, не снідав вдома, а зайшов в кафе і замовив тост із креветкою і авокадо, вирішив шикануть зранку, на День народження. І підійшов воїн і подякував за роботу. І це був, мабуть, найкращий початок дня. Ніколи волонтери не працюють з надією, що тобі хтось скаже «дякую», але коли тобі кажуть «дякую», це робить тебе дуже щасливим і зміцнює.
— У нас у коментарях в Ютубі є чимало привітань вас із Днем народження, але, звичайно, з’явилися і такі коментарі, про які ви вже чули, що треба менше красти, що все не так. Ми пам’ятаємо і істерики, і претензії, які були про те, «а чого ми купили супутник, а навіщо його взагалі було купувати, Притула обманув, не можна купити супутник». Тобто таких коментарів є багато. І багато волонтерів зараз кажуть, що зокрема через такі коментарі, і через те, що люди інколи не вміють аналізувати ситуацію, збори стали довшими. Скільки б ти не організовував, люди стали не так активно зараз скидатися на збори. Людей зараз треба стимулювати донатити. Чому це так? І наскільки зараз усе ж таки впала швидкість цих зборів?
— Швидкість зборів упала з огляду на низку причин. По-перше, ніхто з притомних людей під час війни не став багатшим. Якщо у 2022-му році люди могли жертвувати досить великі суми коштів, тому що сподівалися, що все закінчиться за два-три тижні, як казав один класик, то зараз, з огляду на тривалість війни, на усвідомлення, що цей дощ надовго, з огляду на потенційні блекаути, які нас чекають, на всі ці відключення світла, домогосподарства починають замислюватися про те, скільки їм треба заощадити, скільки треба відкласти, що треба купити.
Це впливає на розмір середньостатистичного доната та на їхню середньомісячну кількість. Це по-перше. По-друге, відбулась певна еволюція донора. Наприклад, у 2022-му році всі донатали, одразу після повномасштабного вторгнення, тим волонтерським організаціям, які вже мали досвід, які вже мали напрацьовану репутацію, починаючи з 2014-го року. Люди, опираючись на нашу компетенцію, на нашу експертизу, донатили, знали, що ми правильно зможемо розпоряджатися [коштами].
Але навіть дуже великі фонди на кшталт нашого, який оперує мільярдами гривень, не в змозі забезпечити всі потреби українського війська, що є очевидним. І тому зараз десь 50%, згідно аналітики, якою ми керуємося, українців донатять безпосередньо в підрозділи, які оголошують самостійно збори або ж тим волонтерським організаціям, де вони знають людину безпосередньо і знають, на які підрозділи ця людина робить допомогу. З’являється певне територіальне братерство, відповідальність за підопічних за географічною ознакою і так далі.
Немає нічого страшного в цьому, це природні явища. Просто їх трошки важко сприймати людям, які оперували одними бюджетами, а зараз почали оперувати іншими бюджетами.
Щодо людей, які демотивують волонтерське середовище істериками в коментарях у Ютубах, Фейсбуках, ТікТоках, що «о, там крадуть, ті такі, ті сякі». Друзі, бережіть менталку, не читайте того лайна і баньте їх до бісової матері.
Зараз у нас триває одразу декілька великих зборів. В одному у нас партнером [виступає] ПриватБанк і мережа АЗК WOG. В іншому — у нас топпартнерство із Сергієм Стерненком, його спільнотою і Монобанком. В інших проєктах у нас на інституційку нашому фонду донатить Нова пошта, ROZETKA, Uklon. Ми під таким контролем контролюючих органів, починаючи від банківської сфери, закінчуючи фіскалами, закінчуючи підзвітністю Генштабу, що якого грома на тлі цього всього мене має цікавити думка рандомного Васі, Петі, Колі, Галі, які заходять до мене в коментарі і пишуть, «мудак, ти щось там вкрав»? Та йдіть у пень.
