У матеріалі йдеться про життя українських військових у бункерах, постійну загрозу від російських дронів, складну логістику під час ротацій у місто, а також розповідають про життя невеликої кількості мирних жителів, які вперто відмовляється залишати свої домівки.

«Покровськ, де колись проживало 60 тис. людей, тепер є центром битви, яку Росія веде у спробі поглинути Донбас — східний регіон України — будь-якими засобами», — йдеться у спецрепортажі.

«У той час як Володимир Путін вимагає від України передати весь регіон, а шлях Москви на північ блокується добре захищеним „поясом фортець“ України, Росія обрала Покровськ як ціль для прориву на Донбасі, і таким чином хоче примусити Київ здати територію», — нагадує автор репортажу.

Командир 7-го корпусу Десантно-штурмових військ Євген Ласійчук у коментарі The Times пояснив, що під час оборони Покровська головним завданням українських сил було перекриття шляхів, яким противник намагався прорватися до міста.

«Вони [росіяни] вже шість місяців здійснюють фронтальні атаки, намагаючись увійти до міста. Підкріплення, яке мало до них прийти, ми відбили», — наголосив Ласійчук.

Командир 7-го корпусу ДШВ додав: військові ще довго зможуть тримати оборону міста.

Times констатує, що примарна перспектива мирних переговорів між лідерами мало хвилює тих, хто тримає оборону на полі бою: «Ми не можемо цього чекати. Ми не можемо зупинятися», — каже Євген Ласійчук.

Times також описує складнощі оборони Покровська, з яким довелося зіткнутися українським захисникам.

«Дрони, нескінченні дрони шукають наші позиції», — каже 28-річний Богдан, який повертається у місто на свою чергову ротацію на передовій на Донбасі. За його словами, «найскладніше зараз — це просто потрапити в саме місто [Покровськ]».

Тим часом у підземних українських бункерах в Покровську життя може здаватися майже спокійним, якщо припасів достатньо, каже Богдан, оператор розвідувального безпілотника.

«У Покровську йде війна за логістику. Сидіти в підвалі досить спокійно. Можна провести там стільки днів, на скільки в тебе вистачить їжі, води, пального та боєприпасів, щоб виконувати свою роботу», — пояснює він.

Перебувати назовні - «зовсім інша справа», підкреслює Times. Зокрема завдання Богдана — шукати та знищувати російські безпілотники, що чатують на українських військових на автомобільних та залізничних переїздах; міни, розкидані вздовж доріг; а також диверсійні групи окупантів з двох-трьох осіб, які щодня проникають у місто.

«Якщо подивитися на карту, можна побачити, що Покровськ напівоточений, — каже він. — Тут не так багато шляхів підходу».

Українські безпілотники-бомбери Вампіри, здатні нести 15-кілограмові бомби, «перепрофілюють» для доставки їжі та води на ізольовані передові позиції, постачання яких в іншому випадку було б занадто небезпечним. Але навіть це не завжди можливо, констатує автор репортажу. Він наводить приклад, коли одна група українських захисників Покровська була відрізана від своїх позицій протягом десяти днів. Увесь цей час вони провели без їжі та води, під постійною загрозою атаки безпілотників. Військові розповідають, як крадькома перебиралися поміж будинками в пошуках їжі чи води, ризикуючи потрапити в засідку чи натрапити на міни.

Як довго українські захисники ще зможуть користуватися дорогами, що ведуть у Покровськ, наразі незрозуміло, «оскільки російські атаки сягають тилу дедалі глибше», пише Times. Кожна подорож у місто та з нього тепер веде повз дедалі більшу кількість згорілих автівок, попри використання сіток та інших заходів проти дронів, додає видання.