Знищені колони РФ, полонені та (не)якісні фортифікації. Великий репортаж NV з-під Покровська, як все виглядає очима «важкої» бригади ЗСУ
Артилерія 117-ї ОВМБр завдає ураження противникові (Фото: 117 важка механізована бригада ЗСУ)
Прорвавши оборону Авдіївки весною 2024 року, окупаційні війська стрімко наблизилися до околиць одного з ключових міст Донбасу, Покровська, а восени почали обходити його з флангу. У січні 2025 року 44% усіх атак ворога сконцентрувалися саме на Покровському напрямку, що зробило його найзапеклішим на всьому фронті. 117-та бригада ЗСУ — одна з тих, що намагалася «загасити пожежу» влітку 2024-го і стримує ворога зараз. Журналіст NV Сергій Окунєв провів із бригадою кілька днів.
За який час вчорашні «бусифіковані» стають ефективними солдатами, як британська артилерія зупиняє російські колони бронетехніки, як розвідники захоплюють росіян у полон та чому навколо Покровська багато укріплень, але військові не поспішають радіти цьому? Про все це — у спеціальному репортажі.
Одна з перших «важких». 117-та ОВМБр за рік подолала шлях від новоствореної до «бригади на стероїдах»
Наприкінці 2024 року в Збройних Силах України з’явилося нове визначення бригад — важка механізована. У грудні такий статус заслужила і 117-та бригада.
Прикметник «важка» означає, що механізована бригада має підвищену бронетанкову компоненту. Більшу кількість важких танків, БМП та і загалом більш потужне озброєння, ніж у звичайних механізованих бригад. ChatGPT на питання «Поясни, що таке важка механізована бригада простими словами» дає кумедну відповідь: «Це механізована бригада на стероїдах».
«Стероїдами» для 117-ї стали польські танки РТ-91, що є глибоко модернізованими, більш потужними та сучасними версіями Т-72. Також на озброєнні є британські САУ AS-90, одні з найбільш рідкісних гармат в Силах оборони.
Польські танки, унікальні британські САУ із комп’ютерним наведенням та статус «важкої» — дивлячись на все це, складно повірити, що 31 січня 2025 року бригада святкувала лише перший свій день народження. Після низки публічних скандалів, зокрема зі 155-ю ОМБр, словосполучення «новостворена бригада» почало сприйматися як «гарантовано проблемна». Проте 117-та спростовує цю тезу. За 12 місяців її бійці вже показали себе на найбільш важких напрямках фронту — від наступу на Курщині до оборони Покровська. Успіхи бригади час від часу згадують на ресурсах командування Сухопутних військ, а солдати й офіцери отримують державні нагороди.
Від гасіння пожежі до сталої оборони. Як зупинити ворога, а з «бусифікованих» зробити бійців
Командир батальйону 117-ї ОВМБр на позивний Джип керує обороною ділянки на Покровському напрямку останні три місяці. Він розповідає про знищені ударні групи ворога та демонструє докази успішних дій. Пів року тому Джип та його підлеглі вже мали досвід оборони під Покровськом. І це був інший досвід.
«Ми зайшли влітку. Тоді була дуже важка ситуація, усі бачили це по відкритих джерелах. Просування було у ворога. А коли починається таке просування, то це не оборона, а гасіння пожежі. Сьогодні ти на певних позиціях, а завтра цих позицій вже немає. Хаос, відсутність оновленої інформації… Нас тоді використовували як свіжі сили, щоб закрити проблемні ділянки. Це було дуже складно. Це не те саме, коли ти стоїш на підготовлених позиціях місяцями та зустрічаєш ворога підготовленим. Були ситуації, коли я заводив хлопців на позиції, була інформація, що там хтось з наших є, а там вже нікого немає. Доводилося вступати в бій. Хто винний? Нема такого, що винний хтось один. Це хаос під час прориву ворога. Такий етап, така війна», — згадує командир Джип.
Після тяжких літніх боїв батальйон вийшов на відновлення та поповнення. Джип, який і сам отримав тоді поранення, визнає: серед новобранців було чимало людей із низькою мотивацією та підготовкою. Комбат побоювався, що повернення на Покровський напрямок може погіршити ситуацію для батальйону. Проте вийшло інакше. Розумні дії допомогли вибудувати сталу оборону.
«Зараз ситуація інша. По-перше, є наша смуга оборони. Вона нам уже відома, знайома. Нам передали хороші обладнані позиції, це те, що зробила тут попередня бригада. Робили вони для себе, тому дуже якісно та зі знанням справи. Ті мобілізовані, що у нас були… Ну, по суті, там були і ті, яких хтось називає „бусіфікованими“. Але ми їх підводили до боїв дуже поступово. Не було такого, що пройшли БЗВП — і одразу на першу лінію наступного дня. Я особисто займався їхньою підготовкою, — коментує комбат. — Ось уже три місяці ми на цій ділянці. На нашому відрізку просування немає. А ті, на кого я із болем дивився, коли вони до нас прийшли, зараз дуже гідно дають відсіч ворогам. Знищують їх дуже вдало».
На підтвердження своїх слів він наводить кілька прикладів. Протягом грудня та січня ворог не раз намагався проводити «швидкі» штурми, пробиваючись до позицій 117-ї бригади та висаджуючись прямо на першій лінії оборони. Така тактика є вкрай небезпечною для тих, хто атакує, та росіяни не звертають уваги на збереження власного особового складу.
«Мабуть, у грудні була ситуація, коли ворожа бронетехніка заїхала прямо на голови наших хлопців. Частина ворогів підірвалися на мінах ще на підході. Але частина доїхала. І просто почали викидати піхоту на наші позиції. Зав’язався бій у траншеях. Оті хлопці, про яких я подумати не міг, билися дуже достойно. Вдалося той штурм відбити», — розповідає Джип.
Командир кулеметного взводу на позивний Дев’ятка розказує, що підняти мотивацію мобілізованих реально й не так складно, як здається. Здебільшого низька мотивація пов’язана із відсутністю розуміння реального стану справ, із недовірою до ЗСУ та з фейками, в тому числі із дезінформацією, що розповсюджує ворог.
«Звісно, якщо людина приходить і думає, що у нас тут тисяча людей в день помирає, що забезпечення немає, зброї немає, тебе завтра відправлять на штурм… Кожен був би в жахливому стані. Але буквально за кілька днів вони вже починають розуміти, що щось реальність не така, як їх лякали. Так, війна. Так, дуже важко. Напрямок непростий. Але ніхто нікого босим та без зброї точно нікуди не відправляє. А якщо ще і нормально навчатися, то взагалі можна впевнено нести службу», — запевняє Дев’ятка.
Абсолютно усі командири, з якими довелося поспілкуватися журналісту NV на Покровському напрямку, кажуть: кількість «гарматного м’яса» є головною перевагою ворога. Саме завдяки можливості гнати в атаку хвилю за хвилею та ігнорувати страшні втрати ворог досі має просування. Джип стверджує, що на його ділянці фронту співвідношення становить 1 український захисник на 4 або навіть 5 окупантів.
«Якби ми воювали так, як вони, думаю, три дні, може, чотири — і у нас батальйону б не було взагалі», — каже Дев’ятка.
Знищена рекордна колона, ворог штурмує на «Запорожцях-кабріолетах»
Розвідка бригади зазвичай є тим підрозділом, про роботу якого розповідають дуже неохоче. Розвідники і самі знають, як багато можна дізнатися про ворога через відкриті джерела. Проте журналіст NV отримав майже унікальний шанс поспілкуватися із одним з командирів розвідки.
Корнет не без задоволення перераховує задачі свого підрозділу. Радіоелектронна розвідка, тобто отримання найважливішої інформації шляхом перехоплення розмов та повідомлень ворога. Допити полонених, яких дуже вміло захоплюють бійці 117-ї бригади. А також загальний аналіз ворога, його тактики, сил та засобів.
«Ми знаємо дуже багато. Про ворога, про його плани. У нас були ситуації, коли ми дізнавалися про майбутній штурм за дві години до його початку. Причому з усіма подробицями. Хто, звідки, о котрій. Наші хлопці на позиціях вже сиділи максимально підготовлені, наведені навіть на певні ділянки. Це і є наша робота, так допомагати нашим хлопцям інформацією», — каже Корнет.
Коментуючи стан справ у січні 2025 року, командир розвідки вперше розповідає представнику медіа про нещодавній рекордний штурм позицій бригади. 11 одиниць ворожої техніки, включаючи танки, БТР, МТЛБ, та мало не сотня окупантів намагалися прорвати оборону на одному з флангів під Покровськом. Корнет вважає, що це була найбільш активна спроба прориву за останній час на цьому відрізку оборони. Здебільшого ворог використовував тут малі піхотні групи. Але попри дуже серйозні сили, що були відправлені на штурм, колона була повністю знищена.
«Тут немає жодних „але“. Просування не було ніякого геть. Нуль. Зовсім. Колона знищена. Грубо кажучи — зразкова робота».
Така велика кількість одночасно задіяної важкої бронетехніки зустрічається на позиціях 117-ї бригади нечасто. Описуючи тактику ворога, Корнет підтверджує інформацію про те, що окупанти все частіше використовують при штурмах легкові машини, мотоцикли та інший металобрухт.
«Найбільш дике — це Запорожець, якому зрізали дах, зробили з нього кабріолет, набили туди шістьох людей і відправили на штурм. І це не один випадок, це практика. Мотоцикли, квадроцикли, самопальні багі — вже стандартна історія. Але якісних багі та мотоциклів теж стає менше. Маємо їх ураження і знищення кожного дня. Ось, маю звіти. Останнім часом те, на чому вони штурмують — це просто відібране у цивільних на окупованих територіях. Відкривають гаражі, крадуть транспорт, переробляють під свої потреби», — зазначає розвідник.
Він каже, що тактика швидкого та малопомітного переміщення на легкових машинах і мотоциклах дієва лише за умов, якщо командування не шкодує своїх солдатів. Втрати ворога дуже великі, але навіть коли з 10 окупантів до позицій доходять двоє — це створює проблеми.
«Пару днів назад бачив на власні очі за допомогою дрона: ворог використовував дитячу коляску. Радянську таку, стару, із металевими колесами. Всередину запхали щось, якийсь вантаж, та бігли в напрямку позицій. Кажу вам як офіцер: якщо мені треба когось відправити із доставкою БК, чи їжі, чи води, то буде використовуватися захищений транспорт чи у крайньому разі дрони. А тут просто пішки, вздовж якоїсь посадки…», — дивується Корнет.
Якщо українські командири кажуть про підняття бойового духа шляхом навчання та підвищення довіри, то у росіян один засіб — страх. Корнет підтверджує, що ворожі командири погрожують стратою тим, хто відмовляється йти в атаку, та навіть стріляють по власних бійцях. Тих, хто має якусь провину, перетворюють на «кур'єрів». Тих самих, які бігають вздовж позицій без відповідного захисту.
«Найбільш складний і дивний випадок, який у нас трапився — це полонений українець. Ми захопили солдата в російській формі, а виявилося, що це боєць ЗСУ, який сам потрапив в полон. Окупанти не стали передавати його далі, згідно з процедурою. А просто почали його примусово використовувати у себе в підрозділі. Зокрема і для перенесення вантажів. Грубо кажучи, як раба. Зброю не давали, навіть захисту не було», — згадує Корнет.
Чоловіка передали відповідним органам задля перевірки інформації. Корнет каже, що в нього не звикли довіряти словам. Проте, щонайменше, той чоловік вже в безпеці.
Усі полонені проходять через розмову із Корнетом. За його словами, пояснення у всіх майже одне й те саме. Усі стверджують, що обмануті керівництвом, що під час підписання контракту їм обіцяли службу в тилу, проте одразу після мобілізації відправили в штурмові загони. Мотивація абсолютної більшості окупантів — можливість заробити легкі гроші.
«За весь цей час я жодного не зустрічав, який чесно сказав би: я прийшов воювати за „руський мір“ проти вас, фашистів. Жодного не було! Усі переповідають про тотальну бідність та бажання заробити грошей. Або друга за популярністю причина: жінка відправила воювати. „Кум воює, а ти чого не воюєш?“ Оце такі їхні жінки», — ділиться український офіцер.
Корнет вважає, що називати Покровськ приреченим на окупацію не є правильним. На його думку, у Сил оборони є шанси зберегти контроль над містом, та для цього потрібне серйозне переосмислення всієї стратегії оборони. Ворог узяв невелику паузу, його просування на Покровському напрямку сповільнилося. Це підтверджується і офіційними даними Генштабу. Корнет сподівається, що цей час ЗСУ використають належним чином.
«Відчуваємо, що потрібні тут». Як унікальні САУ відправили на підсилення Покровського напрямку
Тимчасова стоянка техніки в одній із лісосмуг під Покровськом. Тут заховано кілька самохідних артилерійських установок AS-90. Ці гармати та їх розрахунки прибули сюди буквально за добу до приїзду кореспондента NV.
AS-90 — британська гармата, одна з найбільш рідкісних серед усіх іноземних артилерійських систем в Україні. Влітку 2024 року, коли NV вперше детально описував досвід роботи українських військових з цими САУ, було відомо, що Сили оборони України отримали їх лише близько двох десятків. Восени 2024 року повідомлялося про можливі додаткові постачання.
Карат — один із представників нового покоління українських командирів. Чоловіку лише 21 рік, влітку 2024 року закінчив Львівську академію Сухопутних військ, а тепер командує батареєю унікальних САУ. Останні пів року молодий командир провів на Запорізькому напрямку, а зараз прибув разом із підлеглими на підсилення Покровського напрямку.
«Ми отримали команду, що будемо передислоковані на Покровський напрямок, і вже за дві доби довелося вирушати. З одного боку — це дуже складний процес, взагалі неприємна історія: збір, переміщення, пошук нових позицій. Це точно нікого не втішило. Проте ми розуміємо і вже відчуваємо, що потрібні тут», — каже командир батареї.
AS-90 використовувалися на Покровському напрямку і раніше, іншими розрахунками 117-ї бригади. Прибуття Карата та нових гармат — це вагоме посилення. Побратими молодого командира кажуть, що AS-90 порівняно зі старими зразками артилерії «це як Мерседес Е-класу та Жигулі».
«Порівнювати із радянськими гарматами… Різниця не просто відчутна, вона колосальна. Навіть якось складно пояснити, у чому. Просто у всьому! По всіх критеріях! Зовсім інша система наведення, просто інший підхід до ведення вогню. Набагато краща прохідність. Непоганий рівень броні. І дуже висока точність», — коментує досвід роботи із британською САУ командир іншої батареї 117-ї бригади на позивний Ажур.
Артилеристи зізнаються, що іноді їх дратує поширення в суспільстві міфу про те, що нібито повноцінна артилерія більше не потрібна, бо на її заміну прийшли FPV-дрони. За словами бійців, ефективна робота як у випадку відбиття ворожих штурмів, так і у випадку підготовки до власних атак полягає у взаємодії різних видів озброєння та різних підрозділів. Таким чином, FPV-дрони не підміняють класичну артилерію, а посилюють вогневі можливості.
«У нас на Запорізькому напрямку майже не було ворожої техніки. Стріляли здебільшого по малих піхотних групах, по укріпленнях, бліндажах ворога. Хочеться вже хороших трофеїв. Хоча навіть коли влучив в бліндаж — вже у всього екіпажа свято, гарний настрій. Тепер чекаю, коли зможемо влучити в танк чи ворожу БТР», — ділиться очікуваннями від роботи на Донеччині Карат.
«Ці укріплення іноді замість допомоги створюють проблему». Що не так із фортифікаціями навколо Покровська
Під час відрядження журналіст NV проїхав кілька сотень кілометрів навколо Покровська та на шляху до міста від Павлограда. Не треба мати доступу до державної таємниці та секретних документів, щоб зробити висновок: на цьому напрямку дійсно вкрай активно зводять фортифікації. На ключових трасах — затори через важку будівельну техніку, а вантажівки із «зубами дракона» та іншими захисними спорудами зустрічаються мало не кожні 10 хвилин. Проте військові не поспішають радіти.
«Те, що активно роблять, — факт. Тут сперечатися не можу. Але у мене вже давно питання: хто і з ким саме узгоджує плани і схеми цих укріплень», — починає неприємну розмову командир батальйону Джип.
У цивільному житті він мав будівельний бізнес та навіть розглядав можливість брати участь у державних тендерах на будівництво фортифікацій. Проте зараз чоловік радіє, що це не вдалося. Каже: «Господь зберіг».
На думку комбата, ключова проблема із фортифікаціями — не те, наскільки повільно їх будують, а те, що сам принцип побудови є помилковим.
«Зараз роблять величезні траншеї, іноді по кілька кілометрів у довжину. Роблять якісно. І глибоко, і з укріпленнями, і навіть із накриттям. Тут питань немає. Але річ у тому, що для того, аби тримати оборону в таких укріпленнях, мені треба кілька тисяч людей. Коли мій батальйон заходить в таке укріплення, то це виглядає просто смішно. Люди на такій відстані один від одного, що ми іноді навіть самі не можемо зрозуміти, як далеко найближчий побратим».
Джип гадає, що замість довжелезних і глибоких траншей треба, з урахуванням реальних умов оборонного бою, будувати маленькі опорні пункти, які мають бути зв’язані і при цьому бути на невеликій відстані один від одного. Ба більше, комбат наводить приклади, коли теперішні фортифікації не тільки не допомагають, а навіть створюють проблеми для оборони.
«Коли ми будуємо укріплення самі для себе, то створюємо певну систему. Наприклад, наші вогневі зони, в яких ми прострілюємо ворога. Тобто наше завдання це не тільки закопатися самим, але і створити такі умови, щоб ворог наступав саме там, де нам вигідно. Але коли ми говоримо про величезні траншеї, то складаються зовсім дурні ситуації. Наприклад, коли ворог, користуючись тим, що у нас немає особового складу, щоб контролювати усю довжину цих укріплень, просто залітає в ці траншеї. І замість того, щоб наші бійці його зустрічали на відкритій місцевості, де у нас є кулемети, пристріляні точки, починаються бої в самих наших траншеях. І ворог просто кількістю м’яса починає зачищати їх. У підсумку вони стають укриттям для ворога, а наші дрони, наша арта стає не такою ефективною».
Джип підкреслює, що вдалі приклади фортифікацій теж є. Та він упевнений, що укріплення могли б стати набагато більш якісними та ефективними, якби їх будували у співпраці із військовими.
«Можливо, я чогось не знаю. Можливо, це з кимось узгоджується. Але я жодного разу не чув від побратимів, щоб когось долучали до цих обговорень. І на практиці бачу, що будують це люди, які геть не розуміють, як вести оборону в цих траншеях», — каже комбат.
Журналісту NV також вдалося поспілкуватися з одним із офіцерів десантно-штурмових військ, який залучений до оборони Покровська. Він повністю погодився із оцінками Джипа.
«Нещодавно була ситуація, коли нас перевели на нову ділянку. І там були оці укріплення, які будували не військові, а адміністрація. Я приїхав туди із заступником. Ми 15 хвилин мовчки довилися на це, а потім він спитав: „Як думаєш, скільки треба часу, щоб це до біса зарити назад?“», — коментує офіцер, який побажав залишитися анонімним.
У січні 2025 року зі зверненням з приводу укріплень звернувся командир 12-й бригади Національної гвардії Азов, Герой України Денис Прокопенко. Він також розкритикував систему побудови укріплень та запропонував особисто проводити консультації щодо цієї теми.
Затишшя перед бурею? Що чекає на Покровський напрямок далі
Січень 2025 року став один із найбільш вдалих для Сил оборони місяців за останні пів року. Ворог мав найменшу кількість просувань із серпня. Окуповано вдвічі менше території, ніж в листопаді.
Військові, що боронять Покровський напрямок, не квапляться радіти цим фактам. На думку офіцерів та солдатів, мова може іти про тактичну паузу для перегрупування ворога. Крім того, уповільнення просування може бути пов’язане з поганою погодою.
Стало зрозуміло, що окупанти не хочуть штурмувати Покровськ «в лоб» та грузнути в міських боях. Замість цього вони намагаються створити максимальні проблеми логістиці українських захисників, перерізаючи шляхи пересування навколо Покровська. Останні тижні російські військові намагаються обійти місто з півдня та перерізати або взяти під вогневий контроль головну трасу, що зв’язує його із «великою землею» — це траса на Дніпро. У листопаді та грудні ворог наблизився на відстань близько 5 кілометрів до траси. Це дозволяє вести артилерійський вогонь та контролювати дорогу за допомогою FPV-дронів.
У випадку втрати контролю над ключовою трасою Дніпро — Покровськ, постачання Сил оборони може багаторазово погіршитися. У такому випадку українським захисникам доведеться рухатися в Покровськ через села. Утім, ворожі дрони вже завдають ударів і на другорядних дорогах.
Станом на початок січня, згідно з офіційною інформацією, у Покровську залишалося близько 7 тисяч цивільних мешканців. Попри відносне гальмування наступу ворога у січні, удари по місту та житлових будинках почастішали. Також ворожі дрони регулярно атакують цивільних у місті, включаючи центральні житлові квартали.
Ще у грудні в Покровську працювало близько десяти волонтерських ініціатив, що займалися евакуаціями. Нині абсолютна більшість з них з міркувань безпеки не заїжджають в саме місто. 2 лютого стало відомо про чергову атаку ворожого дрона на автомобіль волонтерів організації База.ua, що вивозили цивільних з Покровська. Внаслідок влучання FPV в машину важкі поранення дістав іноземний доброволець. Йому ампутували руку та ногу, чоловік дивом залишився живим.
