Швидка освітня допомога. Як єдиний безпечний осередок для школярів в Ізюмі навчає дітей під землею і слухає Жадана
Офлайн-заняття, НМТ-іспити та випускні дітей Ізюмської громади відбуваються виключно під землею, у єдиному обладнаному місці — освітньому центрі «Вулик» (Фото: savED)
Три роки тому очне навчання дітей в Ізюмській громаді на Харківщині остаточно зупинила війна. Але попри розбомблені школи, щоденні повітряні тривоги та фронт за кількадесят кілометрів, після деокупації тут продовжують здобувати освіту понад півтори тисячі учнів.
Щоправда, будь-які офлайн-заняття, НМТ-іспити та випускні у дітей відбуваються виключно під землею, у єдиному обладнаному місці — освітньому центрі «Вулик». Там відроджується не лише освіта, а і життя цілої громади — завдяки волонтерським зустрічам, арт-сесіям та навіть виступам таких гостей, як письменник і музикант Сергій Жадан.
Разом із благодійним фондом savED, який створює «Вулики» та інші інфраструктурні і соціальні проєкти у постраждалих регіонах, розповідаємо першу історію з серії про відновлення життя громад завдяки освіті. Як підземне навчання в Ізюмі спершу дало новий сенс роботи двом педагогиням, а згодом — надію для сотень дітей та їхніх батьків?
Авторка: Вікторія Покатілова, фонд savED, спеціально для NV
Окупація, знищені школи і онлайн-освіта
У 2022-му році Ізюмська громада стала відома на весь світ як місце воєнних злочинів російських солдат: тут вбивали цивільних і стирали з лиця землі цілі вулиці. За понад п’ять місяців окупації РФ завдала по місту Ізюм більше 470 авіаударів. «Ми сиділи у підвалі, — і дорослі, і діти, рахували ці вибухи, щодня їх були десятки. Ми молилися», — пригадує заступниця директора одного з місцевих ліцеїв Олена Курмаз. Вона та її колега, шкільна психологиня, Олена Браженко застали російську окупацію рідного Ізюма разом з сотнями місцевих жителів. Вони не встигли виїхати до того, як армія РФ підірвала міст, що з'єднував дві частини міста.
До моменту повної окупації Ізюма, у перші дні повномасштабного вторгнення, місцеві освітяни облаштували у одній зі шкіл укриття для цивільних, зібрали і принесли туди запаси води, медикаментів та меблі. Але з 6 березня у приміщення навчальних закладів вже почали заселятися російські солдати, створюючи там штаби та риючи окопи прямо на шкільних подвір'ях. Місцеві жителі почали ховатися в підвалах своїх будинків, звідки виходили лише за крайньої потреби, щоб розігріти їсти на вогні.
«Як в таких умовах можна було навчатися? Ми жили надією, що вдасться просто вижити у цьому мороку. Був повний інформаційний вакуум, без зв’язку», — говорить Олена Браженко. Жінка пригадує, що будь-які новини місцеві дізнавалися лиш один від одного, коли зрідка виходили на вулицю. Одна з них особливо вразила: у березні стало відомо про загиблих учнів у Ізюмі - троє дітей потрапили під касетний обстріл. Втрат зазнала і освітня інфраструктура: з 11 навчальних закладів у громаді вціліло чотири, але і ті були частково ушкоджені або розграбовані окупантами.
10 вересня 2022 року ЗСУ звільнили Ізюм, а вже за кілька тижнів місцеві освітяни та комунальники почали розбирати сміття після окупантів у школах. В жовтні офіційно розпочалося дистанційне навчання для учнів, бо жоден інший формат був неможливий через безпекові умови. «Було складно навіть говорити, підтримувати розмову з учнями. Повна асоціалізація, шок після пережитого був присутній і в дітей, і у вчителів», — каже Олена Курмаз. На практиці перші кілька місяців після деокупації про повноцінне навчання у громаді не йшлося навіть онлайн. «Важко назвати це уроками. У нас діти збиралися на вулиці біля стовпів, ловили десь на пагорбі інтернет, щоб завантажити хоча б завдання, бо зв’язок ще був дуже поганий», — пригадує Олена Браженко. Ще одна проблема — ґаджети, яких у багатьох дітей не було, бо під час окупації чимало телефонів і планшетів було втрачено або розбито. Разом освітянки Олена Курмаз та Олена Браженко з колегами почали звертатися в усі можливі благодійні організації та державні органи, аби ті надали дітям девайси для онлайн-навчання. «Потім ми побачили, що в постраждалих громадах благодійники почали не лише надавати обладнання для уроків, а і створювати цілі освітні центри. Так ми дізналися про фонд savED і познайомилися з його командою. До останнього не вірилося, що і в Ізюмі теж наважаться зробити якийсь офлайн-осередок для навчання», — каже Олена Курмаз.
Чекали, як свято: «Вулик» від savED в укритті
У 2022 році благодійний фонд savED одним зі своїх перших напрямів роботи обрав саме відновлення офлайн-освіти у деокупованих громадах. Пілотним рішенням стало облаштування так званих «Вуликів» — цифрових освітніх просторів на Київщині та Чернігівщині, а вже за рік і на Харківщині та Миколаївщині. Це приміщення площею до ста квадратних метрів на базі вцілілих шкільних кімнат, комунальних будівель або ж укриттів, де учні різного віку можуть відвідувати заняття зі своїми учителями, як колись — у рідній школі. Один з нових осередків на Харківщині під землею вирішили створити за підтримки програми «U-Lead з Європою» та Служби зовнішньополітичних інструментів Європейської комісії (FPI) і в Ізюмі. В громаді на той момент навчалося онлайн понад півтори тисячі дітей.
«Це швидка освітня допомога, ми так називаємо ці локації - на сьогодні їх уже понад 90 в різних регіонах. Тут отримують перший доступ до офлайн-освіти учні тих постраждалих громад, де повноцінне навчання тривалий час відсутнє або обмежене, і водночас немає змоги чекати якоїсь масштабної відбудови шкіл чи закінчення війни», — розповідає співзасновниця savED Анна Пуцова.
«Вулики» фонд одразу облаштовує усім необхідним для занять: меблями, технікою та міні-бібліотекою, однак важлива деталь, каже Анна Пуцова, — це підтримка роботи простору та його активне використання у подальшому. Для цього у кожному осередку працюють тьютори — місцеві проактивні члени громад, найчастіше освітяни, які готові опікуватися ним, залучати до активностей дітей і батьків та інших учителів. Зокрема, за підтримки ЮНІСЕФ та Європейського Союзу у освітніх центрах на регулярній основі проводять програму кетчапів, тобто комплексних позашкільних занять для надолуження прогалин у знаннях дітей з цілих блоків шкільної програми.
У Ізюмі освітянки Олена Курмаз та Олена Браженко одразу активно включилися у процес створення «Вулика» і захотіли стати тьюторками. «Ми чекали відкриття, як свята, коли дізналися, що нам дають цю можливість. Це був перший шанс відродити очні заняття, і ми повірили в нього, попри те, що офіційно шкільне офлайн-навчання так і не відновили ніде в тутешніх громадах», — пригадує Олена Курмаз.
У перші тижні роботи «Вулика» у 2023 році в гості до дітей та учителів приїхав Сергій Жадан і влаштував там літературно-музичний вечір з хітами гурту «Жадан і Собаки». З ним підтримати громаду завітали письменник Руслан Горовий, шеф-редакторка видавництва Vivat Олена Рибка та письменниця Зоряна Биндас. Тоді, пригадують тьюторки, усі в укритті ще сиділи в куртках, оскільки в місті так і не запустили роботу опалення.
У 2024 році в Ізюмі розпочалася перша хвиля подолання освітніх втрат з дітьми. «Ми з учителями провели перше вхідне тестування знань і навичок дітей. Були проблеми з читанням і сприйняттям тексту у п’ятикласників. Вони ж взагалі офлайн-уроків не бачили майже у початковій школі. Математика у старших теж дається нелегко, бо попередні знання або забуті, або незасвоєні. Ну а молодші - вони просто хочуть обійматися, хочуть контакту, їм ще треба навчитися просто бути у соціумі, це база», — каже Олена Курмаз. Колега Олени, психологиня за фахом, додає, що окупація та відсутність спілкування з однолітками позначилася на психіці як молодших, так і старших дітей. «Вони на початку на заняттях сиділи і навіть між собою не розмовляли. Просто дивилися в телефони і ніби боялися постійно щось зробити чи сказати. І ще довго остерігалися повітряних тривог, хоч у нас всі активності в укритті», — додає Олена Браженко. У «Вулику» діти досі займаються очно після основних шкільних онлайн-уроків, і тут їм не ставлять оцінок за заняття, розповідають педагоги.
Прифронтове офлайн-позашкілля, попри усі воєнні виклики, дає поштовх мотивації, соціальній активності дітей та покращенню їхнього емоційного стану. За даними опитування savED про ефективність роботи «Вуликів», 76% батьків вважають, що після відвідування центру їхня дитина почала більше цікавитись навчанням та читанням, а 90% учнів оцінюють власні емоції під час відвідування позашкільних занять як дуже позитивні. «У нас тут є багато учнів, які частенько приходять просто так, погратися в настільні ігри або провести разом час, вони знаходять друзів. А ще наші діти читають! Шкільні бібліотеки у нас спалені росіянами або застарілі, а тут нова гарна література, діти щось собі знаходять цікаве», — розповідає тьюторка Олена Курмаз. Найбільшою популярністю «Вулик» користується в учнів початкової школи. Серед них — першокласники, які готувалися до нинішнього навчального року із учителями у тому ж підземному просторі.
100 квадратних метрів як острівець життя
У 2024 році підземний «Вулик» в Ізюмі швидко став фактично єдиним безпечним місцем для будь-яких соціальних офлайн-активностей у громаді, розповідають тьюторки. В будні тут розписаний графік від 9-ї ранку до 18-ї вечора, а відвідуваність іноді сягає ста людей на день. «Ми почали готувати дошкільнят до першого класу, потім з’явився запит на творчі майстер-класи, стали цікавитися батьки. Зараз у нас тут проводять і курси домедичної допомоги для дорослих, і психологічні тренінги, і арт-сесії. Цей простір, без перебільшення, став острівцем життя та надії - причому не лише для нас, а й для людей з усієї громади, які ходять сюди», — кажуть освітяни.
У Ізюмі вперше за кілька років провели справжній офлайн-випускний для старшокласників у підземному «Вулику». До нього готувалися усі гуртом: простір прикрашали і діти, і батьки, кажуть тьютори. В тому ж приміщенні у 2024 році випускники складали мультипредметний іспит — НМТ, а взимку у «Вулику» вже традиційно святкують новорічні свята, сюди приходить Миколай з подарунками для малечі. «Відвідуваність за перший рік перевершила очікування, хоча, скажу чесно, взагалі на початку ми просто раділи появі цього місця. Ми хотіли знайти новий сенс і надію після того, як в таких укриттях у 2022-му ми молилися про власне виживання», — каже Олена Браженко. Тьюторки зізнаються, що у одному підземному приміщенні площею 100 квадратних метрів важко уявити повноцінний комфорт, коли тут одночасно проводять по кілька занять для дітей. «В окремі дні ми вже не вміщаємось. Учителі ділять кімнату, і в нас тоді ліворуч математика, а праворуч — українська мова. Але скоро чекаємо на розширення», — розповідає Олена Курмаз.
У 2025 році фонд savED спільно з партнерами з GEA планують облаштувати додаткові класні кімнати в укритті, де функціонує «Вулик», аби перетворити його на підземну школу в Ізюмі.
«Навчальні простори під землею і якісне позашкілля там — це стартова точка для повернення бодай якихось освітніх та соціальних активностей у прифронтових громадах. Приклад Ізюму доводить, що комплексні рішення навіть у таких умовах дають поштовх самій громаді розвиватися, повірити в себе і в те, що з руїн, які несе російська армія, можна відродити життя, залучити додаткові інвестиції, дати місцевим підтримку у бажанні залишатися вдома разом з дітьми, освіті яких потрібна увага і системність», — каже співзасновниця savED Анна Пуцова.
Напружена безпекова ситуація в Ізюмській громаді досі щодня нагадує про себе. Росія продовжує обстріли, зокрема із застосуванням балістики. Через це, кажуть тьюторки в Ізюмі, батьки з острахом відпускають дітей на вулицю, але в підземному «Вулику» офлайн-заняття продовжуються. «Ми в укритті почуваємося в безпеці, але коли йдемо містом зранку на заняття і повертаємося з них ввечері, в ці миті думаємо, аби ж не прилетіло, аби вижити усім нам, доки триває ця страшна війна», — каже Олена Курмаз.
***
Цей матеріал опубліковано в рамках інформаційного партнерства із фондом savED — благодійний фонд, що займається відновленням життя у постраждалих громадах України через інфраструктурні та освітні рішення і соціальні проєкти. Фонд облаштовує укриття, освітні центри «Вулики», відновлює постраждалі приміщення шкіл, облаштовує тимчасові освітні простори, а також залучає підлітків до відбудови та розвитку власних громад через програму UActive. Фонд працює у Чернігівській, Київській, Миколаївській, Запорізькій, Харківській, Дніпропетровській областях.
Це прифронтові та деокуповані громади, громади прикордоння та такі, що потребують найбільше допомоги або де відновлення рухається не так швидко. Загалом за час роботи фонду з 2022-го року вдалося надати допомогу понад 70 тисячам дітей в Україні. Це робота у понад 90 громадах.
