Коли почала бачити — відвідала могилу. На Рівненщині повернули зір 87-річній переселенці з Донеччини, син якої загинув на фронті
Після втрати сина на фронті 87-річній жінці повернули зір у Рівненській області (Фото: Скріншот із Суспільне Рівне)
На Рівненщині 87-річній переселенці з Донеччини Тетяні Тарасенко повернули зір після операції. До початку повномасштабного вторгнення жінка жила в Покровському районі Донецької області, де виховала трьох дітей. Про це 25 вересня пише Суспільне Рівне.
Одну доньку вона поховала, з іншою втратила зв’язок, і залишився син Олександр. Через обстріли та руйнування рідного села у квітні 2024 року Тетяна разом із сином переїхала до Рівненської області.
Жінка була незрячою, і син піклувався про неї. У серпні 2024 року його мобілізували, а через чотири місяці він загинув на фронті. Завдяки зусиллям місцевої громади Тетяні зробили операцію, і з квітня 2025 року вона знову бачить.
Тетяна згадує своє дитинство на Донеччині, у селі Єлизаветівка Мар'їнського району, і пережиту в молодості війну. До вторгнення вона жила в селі Іллінка, мала трьох дітей і намагалася залишатися вдома якомога довше.
«Скільки могли трималися. У нашому будинку вже ні вікон не було, побито було все. Військові, які жили поруч, казали: „Їдь звідси“. Я питала — куди я поїду? „Куди хоч їдь“. Більша половина села виїхала», — розповідала жінка.
У квітні 2024-го вона та син приїхали у Варковицьку громаду на Рівненщині.
«Як ми приїхали з потяга, нам тут дали п’ять тисяч гривень, і в нас ще з дому була одна тисяча. Син зайшов у двір: „джунглі“, кругом трава. Каже: „Мамо, поки гроші в нас є, давай купимо бензокосу: удома лад наведу і копієчку зароблю“. Кажу: „Синочку, давай“. Його місцеві полюбили, давали за роботу продукти і гроші», — згадує Тетяна.
У серпні 2024 року його мобілізували, а 21 листопада він загинув у Курській області в 44 роки. На той час Тетяна ще повністю не бачила.
«Я була сліпа, нічого я не бачила. Мені що день, що ніч — все одно. Ще коли на Дубенщину приїхала, то трохи щось бачила. А тут уже втратила зір повністю. Тільки у вікні трохи світле — і все», — зазначила жінка.
Керівництво громади наполягло на операції, і вже у квітні 2025 року вона почала знову бачити. Одним із перших кроків жінки стало відвідування могили сина.
Нині в Тетяни біля ліжка стоять портрети та посмертна нагорода сина — орден За мужність. У вільний час вона читає, прогулюється вулицею та спілкується з місцевими. Жінка каже, що живе у Варковицькій громаді «як у раю». З рідних у неї залишилася лише сестра, яка незабаром приїде на Рівненщину.
