— На комітеті були досить активні, тривалі дискусії щодо законопроєкту про мобілізацію. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний вимагав людей для армії, акцентував увагу на тому, що Росія вже призвала 400 тисяч людей і готують ще кілька сотень. Залужний апелював до того, що йому немає ким воювати. Він виступив проти норми залучення до армії ув’язнених і судимих. Він сказав, що кожне життя будуть намагатися зберегти, на кожного призваного буде передбачено по 80 днів навчання. Як вам той законопроєкт про мобілізацію? Що вас там найбільше, можливо, обурює, насторожує або ви бачите якісь ризики?

— Я б відштовхнувся від цитати генерала Залужного, який говорив про те, що основним пріоритетом для нього, для командування Збройних сил України є збереження життя військовослужбовців. Якраз цієї частини, мені здається, не вистачає і у старій версії законопроєкту, і (можливо, поки що ми не чуємо) в обговоренні нової версії. Маю на увазі те, що має відбуватися з мобілізованими не лише під час виконання бойових завдань, а й які гарантії їм будуть даватися, які можливості ротації, коли може відбуватися демобілізація.

Якщо ми говоримо про те, що мобілізуємо громадян України не в один кінець, як це робить Російська Федерація… Там зрозуміла ситуація: вони просто збирають це «гарматне м’ясо», відправляють на фронт і їм абсолютно байдуже, що буде після цього. Якщо нашим пріоритетом є саме збереження життя та здоров’я наших військовослужбовців, то закон про мобілізацію має дуже чітко, по-перше, з погляду організації процесу, прописувати те, що має відбуватись упродовж цієї мобілізації і як має відбуватися демобілізація. Це шлях, яким має йти військово-політичне керівництво нашої країни, принаймні для того, аби їм теж розуміти, що відбуватиметься далі.