«Сила і примус — не панацея». Що робити з «бусифікацією» — Пехньо дискутує з нардепкою, азовцем і представником Сухопутних військ
Народна депутатка від фракції Голос, членкиня парламентського Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Соломія Бобровська, начальник центру комплектування 12-ї бригади спеціального призначення Азов Юрій Гаврилишин (Мілан), голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко з журналістом Василем Пехньо обговорили в ефірі Radio NV проблемні питання мобілізації, зокрема «бусифікацію», можливість переформатування ТЦК та рекрутинг.
Василь Пехньо: Соломіє, до вас буде перше запитання. Окрім того, що ви член комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки, а це профільний комітет у питанні мобілізації, ви також член парламентської комісії щодо того, що нам робити з ТЦК. У вас є колеги по парламенту — Анна Скороход, Юлія Яцик — які останнім часом дуже активно виголошують різноманітні тези про ТЦК, що їх треба розформувати і перейти на якийсь цифровізований рекрутинг. Зараз Міністерство оборони говорить: ВЛК можна буде проходити онлайн, а не йти до ТЦК. Це все робиться для того, аби начебто прибрати страх людей перед великим й страшним монстром ТЦК. Як ви ставитеся до таких вкидів про те, що треба розігнати це все і можна робити якось по-іншому, по-новому? Враховуючи всі ті обставини, які вам вдалося визначити, вивчити, зрозуміти і усвідомити весь процес.
Соломія Бобровська: Заяви, і Анни, і іншої моєї колежанки, — це їхні заяви, але не тимчасової слідчої комісії. ТСК вже має припиняти свою роботу, звіт має бути проголосований у ВР. І таким чином або буде продовжена [робота ТСК], або вона припинить свою роботу.
Вже енну кількість разів ми мали розмову, насамперед на комітеті і не лише там, про переформатування ТЦК та СП (соціальної підтримки). Не забувайте, це також є в функціоналі ТЦК. Бо ми забуваємо про те, що вони повідомляють сім'ям про загибель, втрату чи зникнення безвісти [військових], вони мають вести супровід, [опікуватися] питанням виплат загиблим чи безвісти зниклим. Навіть [налагоджувати] комунікацію зі бригадами, бо зараз дуже багато бригад, які не комунікують ні з сім'ями загиблих, ані безвісти зниклих, ні поранених. Це один із найбільших негативів від людей до ЗСУ.
Тому, повертаючись до ТЦК, це має йтися не про розгін, а переформатування. По-перше, виведення їх із-під Сухопутних військ. Нагадаю, десь кілька місяців тому вийшла заява Вовків Да Вінчі, а вони одні з перших запустили свій рекрутинг по Україні, що сухопутка (Сухопутні війська — Ред.) забирає людей, які прийшли з відношенням до Вовків Да Вінчі, і на цьому припиняється будь-яка робота рекрутингу. Ця публічна заява спровокувала реакцію МО: стоп, відношення людей, які прийшли по рекрутингу, мають працювати. Ця історія перегралась у те, що нарешті почалась нормальна, адекватна, більш-менш не крадіжка людей у тих чи інших бригад, які першими відкрили свої центри рекрутингу.
В.П.: Потрібно окреслити проблему, думаю, широкий загал її ніби знає, але хочу деталізувати. Є обставини, коли людина приходить із відношенням по рекрутингу: я йду в таку-то бригаду. Йде до ТЦК, потрапляє в навчальний центр, а вже з центру їде не в ту бригаду, де чекають, а куди пошлють.
С.Б.: Це були масові історії, тоді ще Наталка Калмикова була заступницею [міністра оборони України з питань соціального розвитку], яка тепер стала міністеркою [у справах] ветеранів. Тоді йшлося, що давайте відкривати свої рекрутингові центри ЗСУ, бачимо, ТЦК не справляється, в людей є опір. Людей із відношенням від бригад просто кенселять і відправляють бозна-куди. І цю систему почали помаленьку налагоджувати.
Перші бригади, які починали з рекрутингу, — це були Азов, Хартія, 3-тя ОШБр і Вовки Да Вінчі. Наразі ця історія більш-менш стабілізувалась.
Коли ми говоримо про ТЦК і застосування сили, а «бусифікація» — це застосування сили… Ми домовлялись із Генштабом і Міністерством оборони у травні: шановні, ми збільшуємо ваші повноваження, повноваження і зобов’язання органів місцевого самоврядування, виконавчої влади, але ви припиняєте застосовувати силу, ми більше не бачимо в медіа крадіжку людей із вулиць, коли за руки-ноги беруть… Я вважаю, що це ганебно. Ви як хочете, але мені видається, це просто така антиреклама служби у ЗСУ, а ТЦК — це ворота до ЗСУ, хочемо ми цього чи ні.
Були області, де це відбувалось системно: Закарпаття, Одещина, Буковина. І системно з цих областей потім частина тренувальних центрів не хотіла брати людей, бо ті люди, яких було набрано з вулиці, були батьками трьох дітей із відстрочкою, люди з інвалідністю, ще якісь моменти.
Ба більше, ми на комітеті піднімали питання, що коли йдеться про відповідальність цих керівників ТЦК — міських, районних або обласних — стосовно цієї публічної бусифікації, коли це потім зливається, починаючи зі страна.юа і закінчуючи всіма іншими українськими медіа… Ви не повірите, відповідальноість за те, що було застосовано силу, [понесли] одиниці. Так не буває, українці дуже часто дзеркалять росіян, на жаль, але в цих випадках ми любимо свою свободу і так із українцями не працює. Починається цей опір. Тому вийшла ця ганебна історія з жінками, якщо не помиляюся, це було [у Космачі], Івано-Франківська область (розлючені жінки напали на жінку, яка була з донькою, подумавши, що вона нібито співпрацює з ТЦК і приїхала в село «здавати чоловіків» — Ред.).
І ці ганебні речі починаються. Ми самі своїми руками руйнуємо те, що намагаємося збудувати. При всій повазі до тих, хто служить у ТЦК, тому такий опір, несприйняття.
