Едвардс нагадала, що тисячі українських військових і мирних жителів, зокрема журналісти, активісти й українці з окупованих територій, досі, утримуються в умовах антисанітарії в тісних камерах на окупованих територіях України, в Росії та Білорусі. Вони часто позбавлені юридичної та медичної допомоги, недоїдають, ізольовані від зовнішнього світу і піддаються фізичним і психологічним тортурам у переповнених установах. Деякі з них загинули в полоні.

«Згідно з моїми висновками, тільки одна сторона застосовує тортури як невіддільну частину своєї військової політики: Росія. Хоча Росія заперечує застосування тортур, послідовний і широкий характер показів свідків, які перебувають під вартою в Росії, а також небажання Москви розв’язувати цю проблему привели мене до висновку, що це може бути тільки системною практикою, схваленою державою на найвищому рівні. Це породжує глибоку недовіру до Росії як до партнера по переговорах», — пише доповідачка.

Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона задокументувала повідомлення про побиття українських військовополонених і мирних жителів, скоєні російськими військовими та представниками влади, що тривають годинами, про жорстоке сексуальне насильство, застосування електрошоку, задушення, позбавлення сну та імітацію страт. Військовополонені недоїдають, і люди розповідали про те, як їх підвішували догори дриґом і утримували в інших незручних положеннях тривалий час, інколи разом із побиттями. Багато висновків доповідачки підтвердили інші міжнародні організації, зокрема Комісія ООН з розслідування.

Український ветеран Олександр Харлац розповів Едвардс, що його утримували в маленькій камері приблизно з вісьмома іншими чоловіками. Його допитували шість або сім разів, іноді вночі, і завжди однаково: катували струмом, змушуючи тримати руки вздовж тіла, щоб посилити біль. Коли він падав на підлогу в судомах, російські військові били його прикладами автоматів або кийками по руках і ногах.

Анатолій Тутов розповів доповідачці, що окупанти допитували його чотири рази, і «допити» охоплювали неодноразові тортури електричним струмом, побиття і сексуальні тортури, зокрема погрози відрізати йому пеніс і зґвалтувати. Після звільнення у нього діагностували забої внутрішніх органів, два зламаних ребра і тріщини в ще кількох ребрах.

Жительку Херсона, звільнення якої домагається Едвардс, викрали росіяни на вулиці дорогою на роботу на початку минулого року. У перший же день полону її зґвалтували та били струмом. Відтоді її неодноразово переводили в інші установи, і зараз вона перебуває в російській в’язниці, пише авторка.

«Росія застосовує тортури для отримання стратегічних або військових розвідданих, як попередження і покарання всім, хто вірний Україні, а також для навіювання страху і покори Росії та підтримуваній нею владі на окупованих територіях», — підкреслює доповідачка.

Вона нагадала, що судмедекспертизи з Бучі та Ірпеня підтвердили, що багатьох загиблих катували перед або в момент смерті.

«Повсюдність такого поводження з ув’язненими в російських в’язницях не повинна затьмарювати той факт, що цей злочин заборонений міжнародним правом, для якого не існує винятків, амністій і терміну давності. Розслідування катувань і судове переслідування винних — це юридичне зобов’язання, а не дипломатична тонкість або щось, про що можна домовитися або використовувати під час переговорів», — пише Едвардс.

Доповідачка зазначає, що збір доказів російських воєнних злочинів буде непростим, бо країна-агресор доклала багато зусиль, щоб їх приховати. Звільнені полонені розповідали, як їм погрожували, що «якщо вони розкажуть про пережите, за це заплатять інші затримані». Також полонених перед обміном переводили до інших установ і утримували там «рівно стільки, щоб зійшли синці». Судмедекспертизам також важко встановлювати причини загибелі людей в ув’язненні, бо в деяких випадках у них відсутні внутрішні органи або тіла розклалися.

Едвардс також пише, що «є повідомлення про порушення Україною прав російських військовополонених», які, за її словами, «вимагають незалежного розслідування». Вона розповіла, що змогла відвідати українські табори для військовополонених і під час неоголошеної інспекції однієї з таких установ у Львові «виявила щирі зусилля із забезпечення гідного поводження з більш ніж 300 затриманими». Тим часом Росія неодноразово відхиляла її запити на відвідування та огляд об'єктів, де утримують полонених.

«Для досягнення справедливого і міцного миру у війні в Україні знадобиться угода про припинення вогню, яка, крім розв’язання територіальних питань і гарантій безпеки, вимагатиме якнайшвидшого повернення всіх ув’язнених, які залишилися. Жоден громадянин України не повинен бути залишений у руках відомих катів, а жертви повинні мати можливість домогтися покарання за жорстоке поводження, що принижує гідність», — підкреслює авторка матеріалу.

Вона додає, що будь-яка мирна угода має сприяти поверненню щонайменше 19 тисяч українських дітей, які були депортовані Росією, а багато хто з них — усиновлені. Постраждалі мають отримати компенсацію та реабілітацію, а міжнародні спостерігачі — отримати безперешкодний доступ до місць утримання під вартою.

«Альтернатива — поспішний мир у цій війні, який поховає правду — ризикує стати приводом до початку наступної війни», — закінчує Едвардс колонку.

28 липня президент Володимир Зеленський говорив, що Україна від початку повномасштабного російського вторгнення повернула з полону РФ 5857 людей і ще 555 — поза обмінами.

3 серпня глава держави повідомив, що за результатами переговорів із російською стороною в Стамбулі є домовленість про обмін 1200 полонених.

Останній обмін полоненими відбувся 23 липня, у день переговорів із країною-агресором у Стамбулі.