Холодний розрахунок

Київ, 29 листопада. На вулиці -3 °С, у коридорах Інституту колоїдної хімії та хімії води +3 °С. У кабінеті Владислава Гончарука, директора інституту, теж холодно. Академік рятується малопотужним електрообігрівачем та пригощає своїх гостей - Веслава Стрека, польського професора з Вроцлава, та Галину Довбешко, українського доктора з київського Інституту ядерної фізики, - гарячим чаєм.

Академік Гончарук - послідовний противник очищення води за допомогою хлору, як це повсюдно практикується в Україні. Цей спосіб очищення стали застосовувати в Європі в XIX столітті заради боротьби з холерою і туберкульозом.

"Минуло вже більше 200 років, і тупий людський розум продовжує хлорувати водопровідну воду, - обурюється академік. - Хлор - дуже сильний мутаген. Мутує вся мікрофлора, що живе у водопровідних трубах".

За його словами, у київському водогоні "тече технічна вода для миття підлог, унітазів - чого завгодно, але не для пиття".

"Або ось, скажімо, Дніпро - це ж велика каналізація, - продовжує академік. - Сюди стікають всі нечистоти країни. А в Либідь взагалі палець опускати не можна. Усі стічні води міста йдуть сюди. А в селах інша біда - пестициди та отрутохімікати".

Все, чим академік Гончарук може втішити киян, - так це рекомендацією пити воду з бюветів. Це не ідеальне, але більш-менш життєздатне джерело.

А щоб вирішити проблему глобально, потрібно визначити найслабші ланки всього ланцюжка водопостачання. В Україні це легко зробити: сильних ланок просто немає.

Комунальне антигосподарство

Під час спеціалізованого українсько-німецького форуму Ольга Бабій, віце-президент Асоціації Укрводоканалекологія, демонструє колегам з Німеччини слайди, що ілюструють плачевний стан водопроводів, каналізацій, очисних споруд України та підкріплює все це цифрами. Ось короткий зміст цього півгодинного фільму жахів.

Всі водоканали країни в сумі подають у мережу трохи більше 3,8 млрд куб. м води на рік. З них третина - 1,1 млрд куб. м - випливає з системи в невідомому напрямку. Тобто розкрадається, випаровується, просочується через дірки та щілини в трубах. Половина втрат - у хронічних неплатежах. У трійці лідерів - Луганська, Донецька і Харківська області. У кожній з них борг населення і підприємств перед водопровідно-каналізаційними організаціями обчислюється мільярдами гривень.

Збиток галузі до жовтня 2018-го перевищив 6,5 млрд грн, це приблизно 2% українського ВВП. Комунальникам ці кошти могли б бути дуже до речі.

З 180 тис. км труб, по яких тече вода до будинків, установ та на підприємства, 69 тис. км вимагають термінової реконструкції. Це означає, що заміни потребує трубопровід, який за довжиною перевищує земний екватор у півтора рази.

Євген Кунь, співвласник інжинірингової компанії Interproject, що працює в комунальній галузі, наводить як приклад місто Кропивницький. Тут співробітники Куня проводять інвентаризацію та паспортизацію водного господарства. Вузли, так звані засувки, повинні бути герметичними, чистими і сухими. Насправді вони діряві, іржаві, залиті доверху ґрунтовими та іншими водами.

З 180 тис. км труб, по яких тече вода в Україні, 69 тис. км потребують термінової реконструкції. Тобто заміни потребує трубопровід, який за довжиною перевищує екватор Землі в півтора рази

"99% у такому стані, - каже Кунь. - І не тільки в Кропивницькому У Житомирі, наприклад, теж".

Термін експлуатації таких колодязів - 15 років. Насправді ж багатьом за 40. На їх заміну немає ані копійки, оскільки всі роки української незалежності в тарифі був відсутній рядок Амортизація.

"Ми маємо труби на 80-90% зношеності. І не маємо грошей на їх заміну", - розводить руками Кунь.

За оцінкою Укрводоканалекологія, для того щоб критична ситуація не переросла в безвихідну, у найближчі десять років в переоснащення, а по суті - в латання галузі потрібно інвестувати $19,5 млрд.

Ну а щоб вивести її на європейський рівень, доведеться викласти $40 млрд. Тобто приблизно загальний обсяг всіх прямих іноземних інвестицій за 27-річну історію незалежної України. Це багато, але ціна бездіяльності ще вища.

Гроші на воду

Місто Чортків зразка 2014 року. Сюди, на батьківщину, після Революції гідності повернулися два підприємця - рідні брати Євген та Іван Куні, власники інжинірингової компанії Interproject. На гребені хвилі активності громадських рухів і волонтерства брати вирішили підсобити рідному місту у вирішенні критично важливої ​​проблеми - з водою.

Тоді в Чорткові вода подавалася в будинки два рази на добу, була брудною, бо надходила з річки, куди зливаються всі нечистоти міста й околиць. Брати розробили інженерне рішення та план дій для місцевої влади, які сьогодні вже наближаються до вирішення цього завдання.

"Я думаю, що до чистої води їм ще років п'ять, - прогнозує Євген Кунь. - Але 50% очищення вони отримають вже наступного року".

Порив братів у результаті переріс у новий напрям бізнесу. Interproject відкрив напрямок у розробці проектів з реконструкції комунального господарства.

Найбільш зразково-показовий портфель Interproject - у Житомирі, де значна частина водних відходів витікає в грунт, отруюючи життєво важливі ресурси. Приблизно така ж біда і з очисними спорудами. Щоб впоратися із ситуацією, місту потрібно знайти приблизно 20 млрд грн - сім своїх річних бюджетів.

Технологічних проблем взагалі немає. Проблема в грошах. І друга проблема - час

На рішення житомирської проблеми кредит у $39,9 млн виділив Світовий банк. Це 6% від потреб. Але і для цього місту довелося заручитися державними гарантіями від Мінфіну, закласти витрати в тариф на найближчі 20 років і чекати обіцяного.

Якщо все буде йти відповідно до планів, Кунь і його команда розраховують, що через три-чотири роки в Житомирі буде зразково-показовий за українськими мірками водопровід.

"Технологічних проблем взагалі немає, - запевняє підприємець. - Проблема в грошах. І друга проблема - час".

На прохання НВ Анна Слободянюк-Монтавон, юридичний та інституційний консультант у галузі водопостачання та водовідведення в Східній Європі, зібрала інформацію про найбільших міжнародних донорів, які фінансують порятунок українського водопостачання. Свіжий і показовий приклад - European Investment Bank, який витратив 400 млн євро на всі інфраструктурні діри України. У жовтні він виділив Миколаївському водоканалу 5,1 млн євро.

Якщо назвати ще трьох рекордсменів з фінансування української води, то список буде виглядати так: № 1 - Японське агентство міжнародного співробітництва, яке вклало $1 млрд у Київводоканал; № 2 - Світовий банк, який спрямував $291,5 мільйонів на підтримку 11 водоканалів України; Європейський банк реконструкції і розвитку, який інвестував $35,4 млн у Львівводоканал.

Втім, у Євгена Куня грандіозні очікування, що в галузь скоро прийдуть великі інвестиції від профільних і портфельних капіталістів. Ось чому його компанія прагне зайняти нішу, куди ось-ось увірвуться гроші. "Якщо взяти до уваги, що ми рухаємося в Європу, то в Європі цей ринок є, і ми думаємо посприяти тому, щоб він з'явився і у нас", - робить висновок підприємець.

Читайте повну версію цього матеріалу в свіжому номері журналу Новое Время - №45-46 від 6 грудня 2018 року.