Як політика стала частиною культури

12 грудня 2019, 10:00
Позиція
Інна Костиря, доктор політичних наук, професор, проректор університету культури (Фото: Інна Костиря)

Інна Костиря, доктор політичних наук, професор, проректор університету культури (Фото: Інна Костиря)

Інна Костиря, доктор політичних наук, професор, проректор університету культури, завідувачка кафедри міжнародних відносин.

2019 рік був для України насиченим на різноманітні культурні події. Це і традиційні великі заходи, які відбуваються щороку, як-от: музична премія М1 Music Awards, фестиваль Atlas Weekend, Книжковий Арсенал в Києві і Форум видавців у Львові. Тішить і те, що у нас з’явилися нові артисти — виконавці масштабної величини, які успішно гастролюють як по країні, так і за кордоном.

Ще одна важлива ніша — кіно. В Україні нарешті розвивається кінематограф і кіновиробництво, ми почали знімати чудові фільми — від комедійних до історичних, які отримують різноманітні нагороди, займають призові місця на кінофестивалях як у нас, так і за кордоном.

Цьогоріч відбулося дуже багато знакових прем'єр: стрічка Захар Беркут, яку зняв український режисер Ахтем Сеітаблаєв спільно з американським режисером Джоном Вінном, і Заборонений про життя Василя Стуса, і Вулкан Романа Бондарчука, і стрічка Нарімана Алієва Додому, в центрі якої — трагічна історія кримськотатарської сім'ї, і документальний фільм Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго, автор якого — Надя Парфан, і багато інших…

Крім того, в цьому році відбулася прем'єра серіалу Чорнобиль від американського каналу НВО. Хочеться відзначити цю подію, бо завдяки серіалу світова громадськість знову заговорила про Україну, до нас почали приїздити туристи.

Хотілося б, щоб в наступному, 2020 році Мінкульт все-таки взявся за модернізацію музейної сфери в Україні.

Проте в деяких сферах, на жаль, практично нічого не змінюється роками, навіть десятиліттями. Наприклад, музеї. Їм бракує фінансування, а отже, що не може й мовитися ні про підвищення зарплат для музейних співробітників, ні про реконструкцію, ні про ремонти… Хотілося, щоб у наступному, 2020 році Мінкульт все-таки взявся за модернізацію музейної сфери в Україні. Адже це дозволить нам і розвивати внутрішній туризм, і ознайомити з нашим культурною, історичною спадщиною іноземних гостей.

Тісно пов’язана з культурою й освітня сфера. І тут також можна відзначити як досягнення, так і провали. З хорошого — звичайно ж, премія Global Teacher Prize Ukraine, захід, на якому щороку обирають кращого вчителя країни. Добре, що у нас таке є — це заохочує, надихає і змушує вірити в краще. Дивовижно і те, що українські виші отримали автономію.

Але у нас залишилися ще школи, яких реформи практично не торкнулися. І тут — непочатий край роботи. Нам варто було б змінити все: починаючи від навчальних програм і закінчуючи меню в шкільних їдальнях. Соромно визнати, але в багатьох сільських школах туалети для дітей досі розташовані на вулиці. Харчування засновано на застарілій радянській системі, коли дітям пропонують якісь злиплі макарони, ща мають непривабливий вигляд.

Відсидівши сім, а то й вісім уроків, дитина приходить додому, і, замість того щоб відпочивати, змушена ще й робити домашнє завдання. Подібні навантаження відбивають бажання вчитися, а ще діти не мають часу на саморозвиток — гуртки, курси. В епоху гаджетів сучасні діти розучилися робити що-небудь своїми руками. Вважаю, нам варто було враховувати це при реформуванні системи середньої освіти в Україні.

Я переконана, що нам буде складно побудувати могутню державу, не вкладаючи нічого в освіту.

Я переконана, що нам буде складно побудувати могутню державу, не вкладаючи нічого в освіту. Адже наші діти зростають дуже швидко. Ще вчора це були першокласники, а завтра — вже випускники школи. І наше завдання — зробити так, щоб ці діти не обмірковували, в який закордонний виш вступити в пошуках кращих можливостей. Ми повинні створити для них такі умови, щоб вони захотіли лишитися тут, в Україні. І вчитися, і працювати, і жити, і створювати власні родини.

Не можна не відзначити, що в цьому році Україна змінила свій вектор розвитку. У політиці з’явилися люди з культури: це і президент Володимир Зеленський, і члени його команди, і народні депутати. У цих людей нема політичного бекграунду, але їх все одно обрав народ. Тому, можна впевнено сказати, що культура стала частиною політики в прямому сенсі цього слова. Ці дві площини тепер безпосередньо пов’язані.

Так, люди при владі, які не мають досвіду в політиці, у багатьох викликають подив і безліч питань. На мою думку, важливо дати їм шанс, але й не відмовлятися повністю від допомоги тих фахівців, які мають великий досвід в управлінській галузі. Щоб домогтися результатів, вони мають прямувати разом.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу NV

Показати ще новини