Блискавично. Два роки тому ЗСУ вибили росіян з Харківщини — як вдалося зберегти план операції у таємниці і чому контрнаступ тоді зупинився
6 вересня 2022 року розпочався Слобожанський наступ Сил оборони України. Менше ніж за тиждень майже всю окуповану територію Харківської області вдалося звільнити від військ агресора, ЗСУ також просунулися на Донеччині і Луганщині. Після втечі росіян з-під Києва це була друга повноцінна наступальна операція України, яка завдала важкого удару по моральному духу ворога і породила в українців надії на швидке закінчення війни. Надії, які, втім, не справдилися.
…У перші дні вересня 2022-го прохолодні дощі прийшли на зміну пекельній спеці, якою запам’ятався в Україні кінець серпня. Водночас на східному театрі російсько-української війни, схоже, не простежувалося тенденції до разючого перевороту. Окупанти контролювали близько 45% території Харківської області, узявши обласний центр у напівкільце і створивши потужне угруповання в районі Ізюма, яке загрожувало Слов’янсько-Краматорській агломерації.
Та вже багато тижнів жодна зі сторін не мала просувань на Харківщині. Вся увага була прикута до подій на правому березі Дніпра у Херсонській області. ЗСУ 4 вересня визволили ключове селище Високопілля та продовжували турбувати окупантів ударами по Антонівському й інших мостах. Про контрнаступ на півдні тоді постійно говорили і вітчизняні експерти, і західні коментатори, і російські «воєнкори».
Тим більш несподіваним став прорив Сил оборони під Балаклією, який знаменував початок однієї з найуспішніших наступальних операцій України…
Чутки, дезінформація, таємниця
Майже всі відомі прориви останніх війн розпочиналися однаково — з артпідготовки, після якої підготовлені підрозділи йшли на штурм позицій ворога. Слобожанський наступ перевернув ці уявлення. Він почався з потужної кампанії з дезінформації, яка створила у росіян враження, ніби Київ справді повністю сфокусований на «херсонських кавунах».
Наприкінці серпня агресор перекинув з Харківщини на південь декілька боєздатних частин, зокрема 1-ї гвардійської танкової армії.
Підігрівалася й атмосфера у Харкові. Містом ширилися чутки, ніби до Херсона відправлять 92-гу бригаду ЗСУ, що обороняла Слобожанщину з початку АТО в 2014 році. Глава ОВА Олег Синєгубов навіть телефонував з цього приводу головнокомандувачу Збройних сил Валерію Залужному.
«Казав йому, що цього не можна робити, це наш основний бойовий „організм“, і не з військової точки зору навіть, із політичної точки зору, це неправильно, бо люди вірять, і це лише послабить віру. На що він мені каже: „Олеже, давай так, не телефонуй мені з цього приводу. Буквально два дні просто не чіпай мене, я все розумію, але просто два дні не чіпай мене. Я тобі обіцяю, що все буде добре“», — розповідав пізніше Синєгубов Суспільному радіо.
Дійсно, у 92-ї бригади були зовсім інші завдання — і саме на території Харківської області…
Так виглядала лінія зіткнення ввечері 5 вересня.
Зранку 6 вересня фронт прийшов у рух.
«Атакувавши позиції противника малими підрозділами на широкому фронті, Сили оборони України не викликали занепокоєння російського командування, яке протягом перших годин наступу не сприймало повідомлення з лінії зіткнення як інформацію про масштабну наступальну операцію», — йшлося в аналізі Управління зв’язків з громадськістю Збройних Сил України.
Цілий день Генштаб мовчав про події на Харківщині. Тільки пізно ввечері одіозний радник Офісу президента Олексій Арестович дозволив собі в ефірі російського блогера Марка Фейгіна фразу: «Є місто, і там трапилася біда з путінськими зомбі. Така сильна біда, що вони сильно втекли на схід», — додавши, що це «місто» розташоване десь на північ від Ізюма.
У ніч на 7 вересня американський Інститут вивчення війни, який ретельно вивчає дописи російських мілблогерів та аналізує відео з лінії фронту, припустив, що напередодні українські війська захопили Вербівку (менше ніж в 3 км на північний захід від Балаклії). «Кілька російських джерел визнали українські успіхи у Вербівці та повідомили, що російські війська зруйнували мости на східних околицях Балаклії, щоб запобігти подальшому просуванню українських військ», — писали експерти ISW.
У цей момент українські сили вже оперували в Балаклії, яку, за словами «воєнкорів», захищали тільки Росгвардія та мало придатні до інтенсивних боїв мобілізовані з окупованих територій Донбасу.
«Сам темп наступу був таким, що противник не міг зрозуміти, де, власне, знаходяться наші війська, які постійно були в динаміці. Для них це була проблема, тому що вони звикли до ведення вогню по статичних цілях», — розповідав у документальному проєкті Рік. Харківщина «архітектор» Слобожанського наступу, командувач Сухопутних військ, нинішній головком ЗСУ Олександр Сирський.
«Бігли як у 1943-му»
9 вересня лінія фронту у Харківській області виглядала вже так.
Українські війська швидко рухалися у дирекції Балаклія — Волохів Яр — Шевченкове — Куп’янськ. За перший день пройшли приблизно 20 кілометрів, 8 вересня — ще 50 кілометрів.
Спроба росіян пригальмувати наступ у районі Слабунівки (село на трасі Харків — Ізюм) і дати зустрічний бій призвела до втрати щонайменше трьох ворожих танків Т-72.
92-га окрема штурмова бригада та 25-та повітряно-десантна бригада ЗСУ, випереджаючи всі очікування свого командування, стрімко наближалися до річки Оскіл. «Так ми не бігли з 1943 року», — ці слова російського мілблогера у ті дні навело видання Financial Times; справді, зміна лінії фронту на цих теренах нагадувала обриси контрнаступу гітлерівців 79-річної давнини.
Ось основні віхи наступу.
- 7 вересня — повне звільнення Балаклії;
- 8 вересня — під контроль ЗСУ перейшло Шевченкове;
- 10 вересня — західна частина Куп’янська звільнена, прапор України піднято над мерією;
- 10 вересня — побоюючись оточення, окупанти залишили Ізюм. У місті раптом запанувала тиша, а потім там побачили українських військових, згадував місцевий мешканець в інтерв'ю NV. «Сльози у всіх були. Сусіди обнімались, ридали — наші прийшли. Ну оце я згадую, у мене сльози навертаються на очі», — говорив він;
- 11 вересня — ЗСУ звільнили Великий Бурлук;
- 12 вересня — Дворічна під контролем України.
Одночасно росіян вимітали з інших районів області. Боєзіткнень майже не було, навіть завжди стримана пресслужба Генштабу ЗСУ констатувала, що відбувається «втеча» росіян. 11 вересня Валерій Залужний заявив: «На Харківському напрямку ми почали просуватися не тільки на південь та схід, а й на північ. До виходу на державний кордон залишається 50 км».
Та вже у ті самі години передові загони контролювали деякі пункти пропуску через кордон, втрачені 24 лютого 2022 року. Ось відео, зняте засновником бригади Хартія Всеволодом Кожемяко.
До 13 вересня загарбники залишили Козачу Лопань, Липці, Вовчанськ та прилеглі села.
«Там теж було доволі сильне угруповання, противник ще сподівався взяти обласний центр, але ці війська, перебуваючи під враженням стрімкої поразки та хаосу, який панував у штабах через втрату Балаклії, Ізюма, Куп’янська, фактично втратили боєздатність», — коментував співробітник Центру досліджень воєнної історії ЗСУ Андрій Коваль.
Це був тріумф. Військовий журналіст Юрій Бутусов писав: «Принципово важливо, що перемога досягнута не перевагою у кількості, а перевагою у якості. Наступали попри перевагу російської артилерії в кількості боєприпасів та незважаючи на повне панування у повітрі російської авіації, яка безперервно завдавала бомбо-штурмових ударів. Російські війська докладали значних зусиль, щоб зупинити наступ українців, але росіян передусім переграли тактично. Цим треба пишатись, моральна перевага у Балаклійській операції не менш значуща, ніж розгром противника».
Коли ефект несподіванки минув
Взяття Ізюма символізувало завершення першого етапу операції та перехід до наступного. Маючи вигідні плацдарми, ЗСУ розширили зону контрнаступу. На сході росіян витісняли подалі від річки Оскіл, залишивши ворогу тільки вузьку смугу вздовж кордону. На півдні серією потужних ударів змусили окупантів вийти зі Святогірська та Лимана.
Декілька сіл Луганської області також повернулися під контроль України, після чого Кремль вже не міг стверджувати, що повністю контролює цей регіон. «Референдум» про приєднання «ЛНР» до РФ скасували.
Тодішній начальник Луганської ОВА Сергій Гайдай припускав, що Сватове та Лисичанськ, втрачені у перші місяці війни, також вдасться звільнити.
Та з перших чисел жовтня контрнаступ фактично припинився. Цьому, за словами експертів, було декілька причин. Перша: росіяни стабілізували оборону, використовуючи природні рубежі — річки й висоти. Крім того, подекуди наступальні частини впиралися у мінні загородження.
«Ворог посилив супротив, підтягнув резерви, скористався тим, що ми взяли передишку. Перекинув багато частин з Росії або з інших ділянок фронту», — пояснював у 2023-му Сирський.
Друга причина — втома бійців, які майже місяць діяли «на адреналіні». Третя — дедалі більше техніки виходило з ладу, ремонт потребував часу. Четверта — погода. Дощі з кінця вересня йшли майже безперервно, сільські дороги стали непроїзними.
Командир 92-ї бригади Павло Федосенко у фільмі Рік. Харківщина розповів, коли саме збагнув, що доведеться зупинитися: «Не дійшли ми 12 кілометрів до Сватового. Ми вийшли на берег річки Оскіл. Якби були мости, то пішли б далі, але майже усі переправи були підірвані. Тому, поки ми переправилися, ворог на березі вже збудував лінію оборони — „зарився“».
Чого вдалося досягти українським силам з 6 вересня по 2 жовтня 2022 року? Переміщуйте вертикальну смугу, щоб побачити просування по днях.
Наслідки наступу
Москва не могла змиритися з поразкою під Харковом. 10 вересня тодішній речник міноборони країни-агресора Ігор Конашенков заявив, що все йде за планом. «Протягом трьох діб проведено операцію зі згортання та перекидання ізюмсько-балаклійського угруповання військ на територію „ДНР“, проведено низку відволікаючих та демонстраційних заходів з позначенням реальних дій військ», — наголосив він і швидко став героєм мемів.
Але план помсти вже був готовий.
Уже 11 вересня 2022 року Росія завдала удару по енергетичних потужностях сходу України. Калібри, запущені з Чорного моря, частково зруйнували ТЕЦ-5 у Харкові та Зміївську ТЕС. Без світла залишилися сотні тисяч споживачів у Харківській, Полтавській, Дніпропетровській, Сумській та Донецькій областях.
Це була перша з понад 20 масованих атак по енергосистемі, напади тривають і досі.
Реакцією всередині країни-агресора стало оголошення мобілізації. Диктатор Володимир Путін довго відмовлявся від цього непопулярного кроку, але 21 вересня 2022 року оголосив призов людей із запасу — мовляв, на тлі погроз «колективного Заходу» знищити Росію. Репресивна мобілізація мала поповнити армію на 300 тисяч осіб, а за даними так званих недержавних ЗМІ РФ, мобплан сягав мільйона. Указ Путіна про мобілізацію не скасовано й дотепер.
Звільнення Харківської області викрило нові злочини окупантів. Місцеві жителі розповідали про камери тортур у Балаклії, Вовчанську тощо, де росіяни катували цивільних, підозрюючи у нелояльності.
Справжній жах відкрився в Ізюмі. У лісовому масиві на околиці за пів року окупації з’явилося нове кладовище. Людей ховали часто без прізвищ на хрестах — тільки за номерами.
Ексгумація виявила сліди катувань щонайменше на 30 тілах — мотузки на шиї, зв’язані руки, поламані кінцівки. Загалом масове поховання в Ізюмі містило 447 могил.
