«У нас немає розкоші авторежиму». Як із застарілих радянських ЗРК С-125 українські «боги ППО» збивають Калібри та інші ракети РФ
3 липня Україна відзначає День зенітних ракетних військ Повітряних сил ЗСУ — фахівців протиповітряної оборони, які боронять від ворожих ударів українське небо.
Станом на початок повномасштабного вторгнення Росії дивізіони зенітних військ у складі Повітряних сил були укомплектовані здебільшого старими радянськими системами ППО, серед яких ЗРК С-300, С-125, ЗРК Бук, ЗРК Оса.
За два з половиною роки великої війни зенітні ракетні війська Повітряних сил ЗСУ отримали на озброєння численні зразки західних комплексів протиракетної та протиповітряної оборони, серед них ЗРК Nasams, ЗРК IRIS-T, ЗРК Patriot, ЗРК SAMP/T.
Однак поки цих сучасних комплексів в Україні обмаль, українські зенітники продовжують захищати небо від російських ракет і дронів ще й старими системами — що вимагає від екіпажів особливих умінь, пильності та надскладної роботи.
До Дня зенітних ракетних військ Повітряні сили ЗСУ розповіли про зенітну ракетну Одеську бригаду Повітряного командування Південь, яка оперує комплексами С-125. Це радянські зенітно-ракетні комплекси малого радіусу дії, які в СРСР були прийняті на озброєння ще на початку 1960-х років.
Лев, командир стартової батареї С-125, що працює у складі Одеської бригади, розповів наскільки складно в сучасній війні збивати повітряні цілі, використовуючи такий застарілий комплекс.
Військовий нагадує, що цей комплекс — не мобільний і не автоматизований, розроблявся ще в середині минулого століття. Тому щоб зенітна ракета вийшла чітко на ціль — ворожий об'єкт — потрібні неабиякі зусилля.
«У нас немає такої розкоші, як робота в автоматичному режимі, як у сучасних західних комплексах. Ми мусимо щоразу виставляти азимути, стежити за кутовими координатами цілей, контролювати налаштування антен… Алгоритм збиття ворожих цілей — багатоступеневий і зовсім непростий. А ще треба завжди перевіряти ракети на справність, адже більшість із них 70−80-х років», — розповідає Лев.
За його словами, окремим складним завданням є постійна зміна позицій.
«Комплекс стаціонарний, тож перемістити його з місця на місце — ще та задача із зірочкою. Часто щось виходить із ладу через вік ЗРК. Тож навіть коли немає бойової роботи — ми завжди маємо чим зайнятись», — додає військовий.
Він також розповідає, що попри складність роботи із комплексом С-125, зенітники знищують ціль за ціллю. «Дебютували» знищеним «Калібром», потім ще «приземлили» півсотні ворожих ракет та дронів різних типів.
«Звісно, хотілося б зрештою „пересісти“ на сучасний ЗРК. Повірте, ніхто із моїх побратимів не відмовиться, всі швидко навчаться, а англійську й так більшість із нас знають! Не заради зручності, а щоб ефективніше захистити українців від повітряного терору рашистів. Ми усвідомлюємо шалену відповідальність, покладену на нас. Але як би ми не намагались, стрибнути вище голови неможливо. Тож поки що воюємо на тому, що маємо і витискаємо з техніки максимум», — каже командир стартової батареї С-125 зенітної ракетної Одеської бригади Повітряного командування Південь.
Він розповідає, що до роботи із цим комплексом мав досвід служби на ЗРК Бук-М1.
«До війни не можна підготуватись, але я спробував, — розповідає Лев. — Розуміючи, що ворог занадто близько, а „повномасштабне вторгнення“ — питання часу, після школи вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил. Військових в родині не було, але історію батьки наполягали вчити добре. Тож вибір вузу був не питанням спадковості чи великих перспектив, а швидше „втекти чи боротись за своє“. Мені пощастило, я майже встиг закінчити навчання і почати війну хоч і не досвідченим, але навченим офіцером. Достроково завершив навчання весною 2022-го і разом з одногрупниками вирушив отримувати „практику“. Спочатку рік прослужив на комплексі Бук-М1, зрештою приєднався до новоствореного підрозділу на С-125».
Нині під керівництвом молодого командира — стартова батарея С-125. Це кілька пускових установок, на кожній із яких по чотири ракети. А ще — транспортно-заряджаючі машини та система управління старту.
«Головне — налагодити службу в підрозділі так, щоб всі були одним цілим, відчували себе єдиним механізмом. У нас це вийшло» — запевняє Лев.
